Дэн Симмонс – Терор (страница 109)
Крихітний голий чоловічок у самих лише черевиках танцював навколо валуна, на якому лежала висока купа якихось вдяганок.
«Леприкон», — подумав Ірвінг, пригадавши розповіді капітана Крозьє. Третій лейтенант нічого не міг збагнути. Це був день дивовижних видовищ.
Він підійшов ближче і побачив, що навколо валуна вистрибує ніякий не леприкон, а помічник купора. Чоловік наспівував якусь моряцьку пісеньку, пританцьовував і виробляв різні колінця. Ірвінг не міг не зауважити брудної блідості шкіри, вкритої великими мурашками, з-під якої випиналися гострі ребра, а також того, що він був обрізаний, а його білі сідниці, коли він робив усілякі викрутаси, безглуздо здригалися.
Ірвінг підійшов до нього, похитуючи головою, не вірячи власним очам, не здобувшись навіть на усмішку, бо його серце все ще збуджено калатало від того, що зустрів Тікерката й решту, і сказав:
— Містере Гіккі! Що, заради Бога, ви робите?
Помічник купора припинив пританцьовувати. Він підніс кістлявий палець до своїх губ, наче закликаючи лейтенанта до тиші. Потім він нахилився над купою одягу й білизни, що лежала на валуні, й показав Ірвінгу дупу.
«Він, либонь, збожеволів, — подумав Ірвінг. — Не можна допустити того, щоб Тікеркат та інші побачили його в такому вигляді».
Лейтенант почав розмірковувати над тим, як привести до тями цього чоловічка, щоб використати його як посильного, щоб він привів сюди Фарра з його людьми. Ірвінг прихопив із собою кілька аркушів паперу й недогризок олівця, яким міг написати записку, але вони залишись у його торбі в долині.
— Послухайте, містере Гіккі… — почав він суворо.
Помічник купора крутнувся і замахнувся так швидко, тримаючи щось у руці, що на секунду Ірвінгові здалося, що той просто продовжив свій танок.
Але в руці чоловіка зблиснув гострий шлюпковий ніж.
Раптом Ірвінг відчув гострий біль у горлянці. Він знову спробував було заговорити, але не зміг, підніс обидві руки до горла й подивився вниз. Кров струменіла долонями Ірвінга, текла на груди, падаючи краплями на його черевики.
Гіккі знову широко змахнув ножем.
Цей удар розітнув лейтенантове дихальне горло. Він упав навколішки й підняв праву руку, вказуючи на Гіккі, поле зору в нього зненацька звузився до вузького темного тунелю. Джон Ірвінг був занадто здивований, щоб розізлитися.
Гіккі наблизився на крок, усе ще голий, з гострими колінами, худими стегнами й різко окресленим сухожиллями, присідаючи, схожий на блідого кістлявого гнома. Але Ірвінг впав на холодну рінь, вибльовуючи немислиму кількість крові, й був уже мертвий, перш ніж Корнеліус Гіккі зірвав з нього одяг і почав несамовито орудувати ножем.
38 КРОЗЬЄ
Його люди попадали в наметах і поснули без задніх ніг, ледь дісталися табору Терору, але Крозьє так і не зміг заснути всю ніч на 25 квітня.
Спочатку він пішов до спеціального медичного намету, який був зведений, щоб доктор Гудсер міг зробити посмертний розтин і підготувати тіло до поховання. Труп лейтенанта Ірвінга, білий та закляклий після далекої мандрівки назад до табору на реквізованих у дикунів санях, геть не був схожий на людський. Окрім зяючої рани на горлянці — такої глибокої, що в ній виднілися білі кістки його хребта, а голова відкидалася назад, як на дверній завісі, — у молодого чоловіка були відрізані геніталії, а сам він був випотрошений.
Гудсер ще не спав і працював над тілом, коли Крозьє зайшов у намет. Лікар досліджував кілька внутрішніх органів, видалених з трупа, протикаючи їх якимось гострим інструментом. Він підвів очі й подивився на Крозьє якимось дивним, замисленим і майже винуватим поглядом. Досить довго ніхто з них не промовив і слова, поки капітан стояв над тілом. Нарешті Крозьє обережно відкинув пасмо білявого волосся, яке впало на чоло Джона Ірвінга і майже торкалося стуманілих, усе ще вирячених блакитних очей.
— Підготуйте тіло до погребіння завтра опівдні, — сказав Крозьє.
— Так точно, сер.
Крозьє пішов до свого намету, де на нього вже чекав Фітцджеймс.
Кількома тижнями раніше, коли стюард Крозьє, тридцятирічний Томас Джопсон, наглядав за навантажуванням та перевезенням «капітанського намету» до табору Терору, Крозьє оскаженів, довідавшись, що Джопсон не тільки розпорядився пошити для нього намет удвічі більшого розміру — капітан сподівався на звичайний брунатний голландський намет, — але й наполіг, щоб матроси перевезли на острів величезну койку, кілька міцних дубових червонодеревних крісел з кают-компанії, а також прикрашений різьбленням стіл, який належав серу Джону.
Зараз Крозьє тішився, що має меблі. Він прилаштував важкого стола між входом до намету і койкою, засунувши два крісла за стіл. Ліхтар, який висів на високій стійці намету, яскраво освітлював порожній простір перед столом, але Фітцджеймс і Крозьє, які сиділи в кріслах, залишалися в напівтемряві. Все нагадувало приміщення військового трибуналу.
Саме цього хотів Френсіс Крозьє.
— Ви повинні поспати, капітане Крозьє, — сказав Фітцджеймс.
Крозьє подивився на молодого капітана. Він більше не виглядав молодо, а радше скидався на живий труп — блідий аж до прозорості шкіри, зарослий бородою, що злиплася від засохлої крові, із впалими щоками й запалими очима. Сам Крозьє вже кілька днів не дивився на себе в дзеркало й уникав робити це зараз, оминаючи люстро, що висіло в дальньому закутку намету, але покладав надію, що виглядає не так кепсько, як колишня надія Королівського Флоту — командор Джеймс Фітцджеймс.
— Вам самому треба трохи відпочити, Джеймсе, — сказав Крозьє. — Я можу сам допитати матросів.
Фітцджеймс втомлено похитав головою:
— Я, звісно, розпитував їх, — сказав він безбарвним монотонним голосом, — але не був на місці злочину і по-справжньому не допитував їх. Я знав, що ви самі захочете це зробити.
Крозьє кивнув:
— Я хочу потрапити на те місце удосвіта.
— Воно на віддалі близько двох годин швидкої ходи в напрямку на південний захід, — сказав Фітцджеймс.
Крозьє знову кивнув.
Фітцджеймс стягнув кашкета й брудними пальцями причесав довге масне волосся. Вони використовували шлюпкові плитки, які перевезли сюди, щоб розтопити сніг і кригу, і цієї води вистачало лише для пиття і гоління, якщо котрийсь офіцер хотів поголитися, але про те, щоб помитися, не могло бути й мови. Фітцджеймс усміхнувся.
— Помічник купора Гіккі запитував, чи не може він поспати до того часу, коли настане його черга доповідати.
— Помічник купора Гіккі може хоч всратися від безсоння, але буде терпіти разом з рештою з нас, — сказав Крозьє.
Фітцджеймс тихо промовив:
— Десь так я йому і відповів. Я поставив його на вахту. Холод допоможе йому не заснути.
— Або вб’є його, — сказав Крозьє.
Ного тон свідчив про те, що це було б не найгіршим розвитком подій. Гучним голосом, звертаючись до рядового Далі, який стояв на варті біля дверей, Крозьє наказав:
— Запросіть сюди сержанта Тозера.
Якимось чином дебелий морський піхотинець, що не вирізнявся тямущістю, примудрявся залишатися вгодованим, коли всі матроси голодували на зменшеній втроє пайці. Поки Крозьє проводив допит, він стояв струнко, хоча й без мушкета.
— Якої ви думки про сьогоднішні події, сержанте?
— Щонайкращої, сер.
— Щонайкращої? — Крозьє згадав вигляд горлянки третього лейтенанта Ірвінга і його тіла, яке лежало в прозекторському наметі поряд з наметом Крозьє.
— Так точно, сер. Атака, сер. Ми спрацювали точно, як годинник. Як годинниковий механізм. Ми спускалися з того високого пагорба, сер, опустивши мушкети, гвинтівки й рушниці, наче не замислюючи нічого поганого, сер, а ті дикуни дивились, як ми наближаємося. Ми відкрили вогонь не далі як за двадцять ярдів і відправили до праотців увесь їхній чортовий набрід, сер. Це все, що я можу сказати. Відправили прямо до праотців.
— Вони стояли строєм, сержанте?
— Ну, не зовсім, капітане, на Біблії не присягнуся, сер. Швидше натовпом, як заведено в таких, як вони, дикунів, сер.
— І ви вклали їх залпом?
— О, так точно, сер. На такій відстані навіть дробовики влучали в ціль. Це треба було бачити, сер.
— Побиття немовлят?
— Так точно, сер, — відповів червонопикий сержант Тозер і вишкірився.
— Вони чинили опір, сержанте?
— Опір, сер? Звісно, ні. Нічого такого, сер.
— Проте вони були озброєні ножами, списами й гарпунами.
— О, так, сер. Двійко безбожників-дикунів кинули гарпуни й один метнув списа, але вони були вже поранені й лише подряпали ногу юнзі Семмі Кріпсу, який підняв свою рушницю й відправив дикуна, що подряпав його, напрямки до пекла, сер. Прямо до пекла.
— Проте двоє ескімосів утекли, — сказав Крозьє.
Тозер насупився:
— Так точно, сер. Я перепрошую за це. Там зчинилася така веремія, сер. І двоє з тих, які впали на сніг, підхопилися й дременули, поки ми відстрілювали цих скажених собак, сер.
— Навіщо ви повбивали їхніх собак, сержанте? — обізвався Фітцджеймс.
Тозер виглядав здивованим.
— Тому що вони гавкали, гарчали й кидалися на нас, капітане. До того ж вони більше скидалися на вовків, ніж на собак.