Дэн Браун – Янголи і демони (страница 81)

І тоді Ленґдон це побачив. З-під монет, що вкривали дно, виглядав вузький чорний циліндр. Глушитель пістолета! Ленґдон простягнув руку і схопив цей циліндр, але відчув під пальцями не метал, а пластик. Він потягнув його до себе й побачив, що тримає в руці схожий на змію гнучкий гумовий шланг, близько двох футів завдовжки, з якого виходили бульбашки повітря. Ленґдон знайшов аж ніяк не пістолет Оліветті. Це був один із численних spumanti... безневинних пристроїв, призначених створювати у фонтані бульбашки.

Кардинал Бадджіа лежав на дні фонтана за кілька футів від них і відчував, як душа залишає його тіло. До цієї миті він готувався все життя, однак ніколи не думав, що кінець буде саме такий. Його фізична оболонка жорстоко страждала... обпалена, побита й притиснута до дна басейну важкими залізними ланцюгами. Він нагадав собі, що ці страждання— ніщо порівняно з тим, що довелося пережити Ісусові.

Він прийняв смерть за мої гріхи....

Бадджіа чув, що неподалік б’ються. Йому нестерпно було про це думати. Його кат от-от відбере ще одне життя... життя чоловіка з добрими очима, який намагався йому допомогти.

Біль посилювався. Бадджіа лежав на спині і дивився крізь воду на чорне небо над собою. На мить йому навіть здалося, що він бачить зорі.

Час настав.

Повністю звільнившись від страху й сумнівів, Бадджіа розтулив вуста і випустив подих, який, він знав, буде останнім. Він дивився, як його душа у вигляді зграйки прозорих бульбашок відлітає до неба. Тоді рефлексивно вдихнув. Вода полилася в легені, і йому здалось, що в нього вп’ялося безліч крижаних кинджалів. Біль тривав лише кілька секунд.

А тоді... спокій.

Не звертаючи уваги на пекучий біль у нозі, убивця зосередився на американцеві, якого усім тілом притискав до дна фонтана. Покінчи з ним. Він сильніше вхопився за плечі жертви, знаючи, що цього разу Робертові Ленґдону не вижити. Як він і сподівався, опір дедалі слабшав.

Раптом тіло Ленґдона вклякло, а потім він несамовито затрясся.

Нарешті, зрадів убивця. Дрожі. Вони починаються, коли води потрапить у легені. Він знав, що дрожі триватимуть близько п’яти секунд.

Вони протривали шість.

Тоді, як і очікував убивця, тіло Роберта Ленґдона враз обм’якло, немов здулась велика повітряна куля. Усе скінчилось. Убивця вичекав ще з тридцять секунд, щоб вода заповнила всю тканину легенів. За якийсь час він відчув, що суперник лежить на дні самостійно, без жодних зусиль з його боку. Тоді убивця відпустив його. У фонтані чотирьох рік пресу чекає подвійний сюрприз.

— Tabban! — вилаявся вбивця, вилізши з фонтана й побачивши закривавлену ступню.

Носок черевика був пошматований, а кінчик великого пальця, мабуть, відірвало кулею. Сердячись через власну необережність, він відірвав обшлаг з однієї штанини і запхав тканину в діру в черевикові. Біль стрелив у ногу.

— Ibn alkalb! — Він стиснув кулаки і заштовхав ганчірку глибше. Кровотеча поступово припинилась.

Сідаючи за кермо, убивця більше не думав про біль. Він згадав про насолоду, що його чекала. Роботу в Римі завершено. Він чудово знав, яку дістане винагороду за всі старання. Зв’язана Вітторія Ветра чекала його повернення. Убивця, навіть змоклий і наскрізь промерзлий, відчув, як у тілі наростає збудження.

Я заслужив свою винагороду.

Вітторія Ветра прокинулась від болю. Вона лежала на спині. Усі м’язи затерпли і немов скам’яніли. Вона хотіла ворухнутися, але плечі звела судома. Вітторія не відразу збагнула, що руки її зв’язані за спиною. Спершу вона нічого не розуміла. Я що — сплю? Але коли спробувала підвести голову, різкий біль у потилиці переконав її, що це не сон.

Розгубленість переросла на страх. Вітторія розглянулась. Вона була у кімнаті з каменю — великій, гарно обставленій, освітленій смолоскипами. Якесь давнє місце для таємних зустрічей. Поряд колом стояли старовинні лави.

Вітторія відчула на тілі прохолодний вітерець. Вона побачила розчинені подвійні двері, а за ними балкон. Вітторія могла заприсягтися, що крізь щілини у балюстраді вона побачила Ватикан.

104

Роберт Ленґдон лежав на монетах, що товстим шаром укривали дно фонтана чотирьох рік. У зубах він і досі стискав пластиковий шланг. Повітря, що йшло від насоса, було просякнуте машинним мастилом, і в горлі пекло. Проте Ленґдон не нарікав. Головне, що він живий.

Він не знав, наскільки вдало зімітував утоплення, але, проживши все життя біля води, безумовно, чув не раз, як саме це відбувається. Він старався, як міг. Наостанок навіть видихнув з легенів усе повітря й перестав дихати, щоб тіло пішло на дно під власного вагою.

На щастя, убивця купився на цей спектакль і відпустив його.

Причаївшись на дні фонтана, Ленґдон вичікував так довго, як міг. Він уже мало не почав задихатися. Він не знав, чи вбивця вже забрався геть. Вдихнувши зі шланга ще раз їдке повітря, він на решті відпустив його і поплив низько над дном, доки не наткнувся на слизький мармур центральної композиції. Безшумно піднявся на поверхню і випірнув, невидимий у тіні величезних мармурових фігур.

Мікроавтобуса не було.

Це все, що Ленґдон хотів побачити. Вдихнувши на повні груди свіжого повітря, він кинувся до того місця, де зник під водою кардинал Бадджіа. Ленґдон знав, що старий уже непритомний і повернути його до життя навряд чи вдасться, але спробувати він мусив. Знайшовши тіло, він став над ним, широко розставивши ноги, нагнувся й потягнув обома руками за ланцюги. Коли голова кардинала виринула з води, Ленґдон побачив, що очі в нього вже закотилися і вилізли з орбіт. Кепський знак. Ні пульсу, ні дихання.

Знаючи, що нізащо не подужає підняти й перетягнути обплутане важкими ланцюгами тіло через бордюр фонтана, Ленґдон потягнув кардинала Бадджіа по воді до розщелини в центральній брилі скульптурної композиції. Тут було мілко і камінь спускався у воду похило. Ленґдон витягнув голе тіло якнайвище па кам’яний виступ.

Тоді взявся до справи. Стискаючи скуті ланцюгами груди, Ленґдон відкачав кардиналові воду з легенів. Тоді заходився робити штучне дихання. Старанно відлічував секунди. Стримувався, щоб не дути надто сильно чи надто часто. Три хвилини Ленґдон намагався повернути старого до життя. Через п’ять хвилин він зрозумів, що все скінчено.

II preferito. Чоловік, що мав стати Папою. Лежить перед ним мертвий.

Навіть розпластаний на холодному камені, голий і наполовину занурений у воду, кардинал Бадджіа зберігав вираз спокійної гідності. Вода тихо плескалася на його грудях... Здавалося, вона кається... немов просить вибачення за те, що стала його вбивцею... і намагається змити жахливу рану з її ім’ям.

Ленґдон м’яко провів рукою по обличчю кардинала і прикрив над закоченими очима повіки. І в цю мить він відчув, що назовні рвуться сльози. Це його вразило. І вперше за багато, багато років Ленґдон заплакав.

105

Ленґдон нарешті відійшов від мертвого кардинала знову на глибше місце. Туман утоми поволі розсіювався. Спустошений і самотній, Ленґдон думав, що зараз упаде. Але натомість він несподівано відчув новий приплив енергії. М’язи налилися силою, а мозок, тимчасово забувши про біль у серці, відкинув минуле і зосередився на єдиному відчайдушному завданні.

Треба знайти сховище ілюмінатів. Я мушу визволити Вітторію.

Ленґдон повернувся обличчям до велетенського творіння Берніні і, зібравши рештки надії, почав шукати очима останній вказівник ілюмінатів. Він знав: десь, серед цієї химерної купи фігур криється ключ, що вказує на храм Просвітлення. Проте надія швидко згасла. У дзюрчанні води йому вчувалися насмішкуваті слова segno: Хай янголи у пошуку ведуть. Ленґдон у відчаї дивився на вирізьблені фігури перед собою. Цей фонтан поганський! На ньому немає жодних клятих янголів!

Коли Ленґдон оглянув скульптурну композицію і не виявив нічого вартого уваги, його погляд мимоволі ковзнув угору на височенну кам’яну колону. Чотири вказівники, думав він, розставлені по Риму у формі велетенського хреста.

Розглядаючи ієрогліфи, що вкривали обеліск, він застановився, чи не криється бува підказка десь у єгипетських символах. Але одразу ж відкинув цю ідею. Ці ієрогліфи з’явилися на багато століть раніше від Берніні, а розшифрували їх тільки після того, як знайшли Розетський камінь. Хоча, наважився припустити Ленґдон, може, Берніні вирізьбив на обеліску якийсь до датковий символ? Такий, що був би непомітний серед інших ієрогліфів?

З новою надією Ленґдон обплив фонтан іще раз, уважно оглядаючи всі чотири грані обеліска. Це зайняло дві хвилини, і коли він дійшов до останньої грані, надія згасла. Серед ієрогліфів не було нічого такого, що скидалося б на більш пізнє вкраплення Янголів, звісно, не було теж.

Ленґдон подивився на годинник. Була рівно одинадцята. Він не знав, летить час чи повзе. Він брів у холодній воді фонтана, і його почали переслідувати страхітливі сцени з убивцею і Вітторією. Укотре обійшовши обеліск і знову нічого не побачивши, Ленґдон остаточно впав у відчай. Стомлений і зневірений, він мало не валився з ніг. Закинув голову назад і був готовий голосно закричати з відчаю.

Але крик застряг у нього в горлі.

Ленґдон дивився вгору на обеліск. Те, що стриміло на його вершечку, він уже бачив раніше, але не надав цьому значення. Тепер же він вкляк на місці. Це був не янгол. Аж ніяк. Насправді спочатку Ленґдон навіть подумав, що це взагалі не є частиною фонтана Берніні. Вирішив, що це — жива істота, птах, що при мостився на вершечку величної піраміди.