Дэн Браун – Янголи і демони (страница 80)

Він витягнув пістолет, тоді зняв з себе піджак і кинув на землю. Ленґдон хотів, щоб ніщо не сповільнюало його рухів, а крім того, боявся замочити сторінку з Галілеєвої «Діаграми». Нехай краще безцінний документ залишається тут, подалі від небезпеки.

Ленґдон обережно перебіг праворуч. Обійшовши фонтан, він зупинився навпроти автобуса. Центральна брила у фонтані заступала йому огляд. Він швидко, підбіг до краю фонтана, сподіваючись, що плескіт води заглушить його кроки. Переліз через бордюр і скочив у спінену воду.

Вода сягала йому пояса й виявилася крижаною. Зціпивши зуби, Ленґдон побрів по слизькому дну. Пересування ускладнювали іще й монети, що їх туристи накидали «на щастя». Ленґдон відчував, що самого «щастя» сьогодні йому буде замало. Його огорнув туман, і він застановився, від чого тремтить пістолет у руці — від холоду чи від страху?

Він дійшов до центральної частини фонтана і, тримаючись за мармурові фігури, зробив іще кілька кроків ліворуч. Сховавшись за величезним конем, Ленґдон не зводив очей з мікроавтобуса, до якого тепер було лише футів з п’ятнадцять. Убивця присів, поклавши руки на обв’язаного ланцюгами кардинала, збираючись, очевидно, зіштовхнути його через відчинені двері просто у фонтан.

Стоячи по пояс у воді, Роберт Ленґдон підняв пістолет і вийшов із туману. Він почувався якимось водяним ковбоєм, що виходить на вирішальний ґерць.

— Ані руш. — Голос був твердіший, ніж рука із затиснутим пістолетом.

Убивця підвів голову. Якусь мить на його обличчі з’явилося збентеження, так наче він побачив привида. Тоді скривив вуста в злостивій посмішці і здійняв руки догори.

— Он які справи.

— Виходь з автобуса.

— Ти наче змок.

— Щось ти рано з’явився.

— Мені не терпиться повернутись до свого трофея.

— Я вистрелю без вагань. — Ленґдон наставив пістолет.

— Ти вже вагаєшся.

Ленґдон відчув, як напружився палець на спусковому курку. Кардинал лежав нерухомо, без сил. Здавалося, він умирає.

— Розв’яжи його.

— Облиш. Ти ж прийшов по жінку. Не вдавай, що це не так. Ленґдон боровся з бажанням покінчити з усім негайно.

— Де вона?

— У надійному місці. Чекає на моє повернення.

Вона жива. У Ленґдона в серці зажевріла надія.

— У храмі Просвітлення?

— Тобі його нізащо не знайти, — усміхнувся убивця.

Ленґдон не йняв віри. Таємне сховище досі існує. Він прицілився.

— Де він?

— Це місце залишалося таємницею багато століть. Навіть мені його відкрили зовсім недавно. Я швидше умру, ніж зраджу довіру.

— Я знайду його й без тебе.

— Ти надто самовпевнений.

Ленґдон показав на фонтан.

— Я ж дійшов до цього місця.

— Сюди багато хто доходив. Останній етап — найважчий.

Ленґдон зробив кілька кроків уперед, насилу втримуючись на слизькому дні. Убивця здавався дивовижно спокійним. Він сидів навприсядки у глибині автобуса зі здійнятими вгору руками. Ленґдон націлив пістолет йому на груди, роздумуючи, чи Не варто вистрілити й разом з усім покінчити. Ні. Він знає, де Вітторія. Він знає, де антиматерія. Мені потрібна інформація!

Убивця дивився на свого нападника з глибини мікроавтобуса і майже жалів його. Американець був хоробрий, це він уже довів. Ллє не мав жодного досвіду. І це він теж довів. Відвага без відповідних навичок — це самогубство. Існують споконвічні правила виживання. Американець не дотримав жодного.

Ти мав перевагу — елемент несподіванки. Ти бездарно її втратив.

Американець поводився нерішуче... Можливо, чекав допомоги... або ж сподівався, що вбивця ненароком сам збовкне важливу інформацію.

Допитуй жертву тільки після того, як повністю знешкодиш. Ворог, загнаний у кут, — смертельно небезпечний.

Американець знову заговорив. Шукав підходів. Маневрував.

Убивця мало не розсміявся вголос. Це тобі не голлівудське кіно... Тут перед розв’язкою не буде довгої дискусії під дулом пістолета. Тут усе закінчиться швидко. Просто зараз.

Не відводячи погляду від Ленґдона, убивця пересунув руки по стелі мікроавтобуса, знайшов те, що шукав, і схопився, а тоді...

.. тоді перейшов до рішучих дій.

Того, що сталося, Ленґдон аж ніяк не чекав. На мить йому здалося, що закони фізики перестали діяти. Убивця ніби повис у повітрі, а його ноги зі страшною силою вдарили в обмотаного ланцюгами кардинала. Той вилетів з автобуса у фонтан, здійнявши хмару бризок.

Вода хлюпнула Ленґдонові в обличчя, і він надто пізно збагнув, що ж насправді відбулося. Убивця вхопився руками за верхній поручень і вивільнив ноги. Тепер він летів на нього, ногами вперед.

Ленґдон натиснув на курок, і пістолет вистрілив. Куля влучила в носок лівого черевика вбивці. Тієї ж миті обидві ноги вдарили Ленґдона в груди, і він повалився назад.

Обидва чоловіки разом упали в забарвлений кров’ю басейн.

Спершу у крижаній воді Ленґдон відчув тільки біль. Тоді прийшов інстинкт виживання. Він збагнув, що пістолета в його руці вже немає — убивця вибив його одним ударом. Ленґдон пірнув і почав обмацувати слизьке дно. Рука вхопила щось металеве. Жменю монет. Він кинув їх. Розплющив очі й розглянувся у підсвітленому басейні. Вода навколо клекотіла, наче в холодному джакузі.

Попри бажання вдихнути повітря, страх утримував його на дні. І змушував весь час рухатися. Він не знав, звідки чекати наступного удару. Треба знайти пістолет! Руки відчайдушно обмацували дно.

У тебе є перевага, казав він собі. Ти у своїй стихії. Навіть у мокрому гольфі й штанах Ленґдон плавав чудово. Вода — твоя стихія.

Коли пальці вдруге наткнулися на метал, Ленґдон був упевнений, що нарешті йому пощастило. Те, що він тримав, не було жменею монет. Він схопив і потягнув до себе, але той предмет не зрушив з місця. Ленґдон сам присунувся до нього. Здавалося, металевий предмет прикріплений до дна..

Ще до того, як він опинився над кардиналом, що корчився в передсмертній агонії, Ленґдон зрозумів: він ухопився за один із ланцюгів, якими був обмотаний старий. Він на мить застиг, побачивши під собою спотворене жахом обличчя, що дивилось на нього з дна фонтана.

Кардинал був іще живий. Ленґдон вхопився обома руками за ланцюги й спробував підняти бідолашного на поверхню. Тіло повільно відірвалось від дна... немов важкий якір. Ленґдон потягнув сильніше. Коли голова кардинала виринула з води, той кілька разів судомно хапнув широко розтуленим ротом повітря. Тоді його тіло різко обм’якло, і Ленґдон не втримав слизького ланцюга. Бадджіа каменем пішов на дно і зник під пінистою водою.

Ленґдон пірнув із широко розплющеними очима й відразу знайшов кардинала. Вій знову вхопився за ланцюги, але цього разу металеві пута трохи розсунулися і Ленґдон побачив іще одне жахіття. На грудях у Бадджіа чорніло тавро.

Наступної миті перед очима Ленґдона з’явилася пара черевиків. З одного сочила кров.

103

Як завзятий, гравець у водне поло, Ленґдон мав чималенький досвід підводних бійок. Запеклі сутички, що точилися під поверхнею води, невидимі для суддів, часом не поступалися найжорстокішим змаганням з боротьби. Ленґдона вже били ногами, дряпали, силоміць утримували під водою, а один роззлючений захисник, від якого той постійно вивертався, якось навіть укусив.

Тепер же, відбиваючись від нападника у крижаній воді фонтана Берніні, Ленґдон розумів, що ця сутичка не йде в жодне порівняння з підводними бійками в гарвардському басейні. Тут він боровся не за м’яч, а за життя. Вони билися вже вдруге — без суддів і без шансу на реванш. Руки супротивника притискали його обличчя до дна фонтана з такою силою, що в нього не залишалося сумнівів: його хочуть убити.

Ленґдон інстинктивно, як торпеда, рвонув уперед. Вирвись! Але нападник тримав його міцно, користуючись перевагою, якої не мав жодний ватерполіст-захисник: обома ногами він стояв на твердому ґрунті. Ленґдон спробував вивернутися й собі знайти опору. Здавалося, однією рукою вбивця тримає трохи слабше... Однак вирватися не вдавалося.

Тоді Ленґдон вирішив, змінити тактику і зробив те єдине, що йому залишалося. Він перестав рватися нагору. Якщо не можна їхати на північ, то їдь на схід. Зібравши останні сили, він від штовхнувся ногами, а руками зробив гребок, як плавець батерфляєм — тіло пересунулось уперед.

Зміна напрямку, схоже, заскочила вбивцю зненацька. Через той несподіваний ривок він утратив рівновагу й послабив хватку. Ленґдон іще раз брикнувся... Відчуття було таке, наче порвався буксирний трос. Раптом він вивільнився — видихнув з легенів повітря і щосили рвонув до поверхні. Вдихнути він устиг лише раз. З неймовірною силою вбивця знову навалився на нього, схопив за плечі і притиснув вагою тіла до дна.

Ленґдон спробував стати на ноги, але вбивця зробив йому підніжку і він упав.

Він знову лежав на дні.

Ленґдон несамовито звивався під водою, усі м’язи в нього пекли. Однак цього разу його маневри були марні. Крізь бульбашки у воді він вдивлявся в дно, шукаючи пістолет. Але побачити щось було неможливо. У цьому місці бульбашок було більше. Убивця притискав його щораз глибше, у бік прожектора, прикріпленого до дна фонтана. В обличчя вдарило сліпуче світло. Ленґдон витягнув руки перед собою і вхопився за прожектор. Спробував вирватись від нападника, тримаючись за прожектор, але той був встановлений на шарнірах і повернувся в нього під рукою. Ленґдон відразу ж утратив точку опори.

Убивця притиснув його ще глибше.