Дэн Браун – Точка Обману (страница 42)
Рейчел миттю забула і про роздруківку, яку й досі тримала в руці, і про бідолашного Міна, і про метеорит, і про химерну шахту в льоду. Вона щойно відчула, як якийсь летючий предмет зачепив її вухо, мало не влучивши у скроню. Інстинктивно впавши навколішки, вона потягла за собою і Толланда.
— Що то було? — скрикнув він.
Єдине, про що могла подумати Рейчел, — це про град, шматочки криги, одірвані вітром від льодовика. Але з якою ж швидкістю мають летіти крижинки, щоб звалити Нору і Коркі? Сотні миль за годину!
Раптом почався якийсь жах: на Рейчел і Толланда обрушився шквал химерних предметів завбільшки з іграшкові мармурові кульки. Здавалося, вони зосередилися саме на Рейчел і Толландові, зі свистом б’ючи то тут то там і викрешуючи скалки льоду. Рейчел перекотилася на живіт, підхопилася, увіткнувши шпичаки в лід, і кинулася до єдиного доступного укриття — до санчат. За мить поряд опинився і засапаний Толланд.
Він поглянув на Нору та Марлінсона, що лежали, незахищені, на льоду.
— Давай підтягнемо їх! — закричав він, хапаючи мотузку і смикаючи її.
Але виявилось, що мотузка заплуталася в санчатах.
Рейчел швидко засунула роздруківку в оснащену «липучкою» кишеню комбінезона і спробувала звільнити мотузку з-під саней. Толланд допомагав їй.
Град почав барабанити по санчатах, немов стихія вирішила дати спокій Норі й Коркі, зосередившись тепер на Рейчел і Толландові. Одна з крижинок влучила в чохол, і її частина застрягла в брезенті, а друга відкололася і, відскочивши, приземлилася на рукав Рейчел.
Придивившись до неї, Рейчел похолола: спантеличення миттєво обернулося жахом. «Крижинки» виявилися рукотворними. На її рукаві лежала бездоганно кругла льодяна кулька завбільшки з велику вишню. Її бездоганну форму спотворював лише шов. Вона була схожа на свинцеву кулю зі старовинного мушкета, виготовлену за допомогою механічного преса. Сумнівів не лишалося: ці кульки були витвором людських рук.
Маючи справу з секретними документами військових, Рейчел чудово знала про існування нової експериментальної зброї з так званими імпровізованими боєприпасами — спеціальних гвинтівок, що перетворюють сніг на льодові кульки, а в пустелі переплавляють пісок на кулі скляні. Вони могли стріляти навіть водою — з силою, що трощила людські кістки. Величезна перевага цієї зброї над звичайною полягала в тому, що вона використовувала доступні матеріали і тут же, на місці, їх переробляла, забезпечуючи себе боєприпасами в необмеженій кількості. Рейчел зрозуміла, що їх зараз обстрілюють кулями, виготовленими тут-таки, на місці. Усе, що треба зробити для цього стрільцеві, — заштовхати в приклад потрібну кількість снігу.
Часто в світі розвідки трапляється така ситуація: що більше людина знає, то страшнішим здається їй сценарій дій. І цей момент не був винятком. Рейчел щиро віддала б перевагу блаженному невіданню, проте пізнання в області «імпровізованого спорядження» миттєво привели її до єдино можливого, висновку: їх атакує якийсь підрозділ сил спеціального призначення. Тільки ці загони мали доступ до такого виду зброї.
За цим висновком з’явився ще один, набагато страшніший: імовірність пережити цю атаку дорівнювала нулю.
Цю похмуру думку перервала чергова льодяна куля. Вона пробила чохол, зі скреготом пронизала устаткування на санчатах і влучила Рейчел у живіт. Навіть у товстому комбінезоні вона відчула удар, що за силою та різкістю міг належати хорошому боксерові-професіоналу, коли той б’є по тулубу. Перед її очима раптом затанцювали зірочки, і Рейчел хитнулася назад, намагаючись утриматися рукою за устаткування на санчатах. Майкл відпустив мотузку, якою підтягав Нору, і кинувся вперед, щоб підтримати Рейчел, але спізнився. Вона впала назад, смикнувши за собою купу приладдя. Обидва вмить опинилися на льоду під купою електронного обладнання.
— Це кулі... — важко видихнула Рейчел, наче хтось зненацька стиснув їй груди. — Тікаймо!
50
Габріель Еш здалося, що потяг вашингтонського метро, виходячи зі станції Федеральний трикутник, рухався аж надто повільно. Вона заклякло сиділа в кутку напівпорожнього вагона, а за вікнами пролітали якісь розпливчасті контури. Великий червоний конверт, який наостанок віддала їй Марджорі Тенч, лежав на колінах багатотонною брилою.
«Треба поговорити з Секстоном! — подумала вона, коли потяг, набираючи швидкість, помчав її у напрямку до будівлі, де розташовувався офіс сенатора. — Негайно поговорити!»
У тьмяному світлі тремтячого вагона дівчина почувалася так, немов вирушила в сюрреалістичну подорож, перебуваючи під впливом галюциногенів. Угорі за вікнами миготіли тьмяні вогні, нагадуючи освітлення дискотеки. Стіни надокучливо-нескінченного тунелю здіймалися по обидва боки прямовисними скелями величезного каньйону.
Вона опустила погляд на конверт, що лежав у неї на колінах. Відкривши його, Габріель дістала одну фотографію. Лампи у вагоні змигнули, і їх спалах різко висвітив шокуючу картину: Седжвік Секстон лежить голий у власному офісі. Його задоволена пика дивиться просто в камеру, поряд — смагляве голе тіло Габріель.
Вона затремтіла, швидко засунула фотографію назад у конверт і неслухняними пальцями похапливо заклеїла його.
Щойно потяг виїхав з тунелю на естакаду біля Лянфан-Плази, Габріель намацала в сумочці стільниковий телефон і набрала номер сенатора. їй відповіла голосова пошта. Спантеличена, вона подзвонила в офіс. Слухавку взяла секретарка.
— Це Габріель. Він у себе?
Секретарка здавалася дуже роздратованою.
— Де ви були? Він вас шукав.
— На зустрічі, що затягнулася. Мені треба негайно з ним поговорити.
— Тепер вам доведеться почекати до ранку. Він у Вестбруці.
У розкішному житловому комплексі Вестбрук у Вашингтоні сенатор мав квартиру.
— Він не відповідає по стільниковому, — сказала Габріель.
— Пан Секстон відімкнув сьогодні все, у нього приватний вечір, — нагадала секретарка. — Він рано пішов.
Габріель спохмурніла. Приватний вечір. Через хвилювання нона зовсім забула, що сенатор дійсно планував провести вечір удома. А недоторканність вільних вечорів він обстоював з особливою твердістю.
«Стукайте в мої двері лише в тому випадку, якщо загорівся будинок, — полюбляв говорити Секстон. — Решта цілком може почекати до ранку».
Габріель вирішила, що будинок дійсно загорівся.
— Я хочу, щоб ви допомогли мені з ним зв’язатися.
— Це неможливо.
— Справа вкрай серйозна. Я дійсно...
— Та ні, я маю на увазі, що це неможливо в
— Добре, спасибі. — Габріель натиснула кнопку.
— Лянфан-Плаза, — прозвучав у вагоні запис. — Пересадка на всі напрями.
Заплющивши очі, Габріель спробувала заспокоїтися і відволіктися, але страхітливі образи брудним потоком лилися у свідомість. Огидні фотографії, де вона та сенатор займаються сексом... цілий стос документів, що підтверджують продажність Секстона. Габріель і досі чула в’їдливий голос Тенч: «Учиніть по совісті. Дайте письмове свідчення. Визнайте, що мали зв’язок».
Коли потяг, скрегочучи, під’їжджав до станції, Габріель спробувала уявити, що зробив би шеф, якби ці фото потрапили до газет. Перша ж із можливих відповідей, які спали на думку, шокувала і змусила почервоніти від сорому.
Невже це дійсно перше, що інстинктивно спадає їй на думку стосовно її кандидата у президенти?
Якби фото потрапили до газет, сенатор просто заявив би, що це груба фальсифікація. Цифрова обробка зображення набуває дедалі більшого поширення. В Інтернеті постійно трапляються бездоганно відретушовані фальшиві фотографії знаменитостей — точніше, їхні голови, приставлені до чужих тіл. Часто це виявлялися тіла порнозірок. Габріель чудово знала про вміння сенатора переконливо брехати просто в телекамеру, тому не доводилося сумніватися: він зможе довести всьому світу, що ці фотографії — лише невдала спроба зіпсувати його кар’єру. Секстон неодмінно вибухне гнівом і люттю, а можливо, навіть звинуватить в організації підробки президента.
Недивно, що Білий дім не поспішає оприлюднювати свої докази. Габріель справедливо вважала, що факти могли бумерангом вдарити й того, хто їх зробив надбанням громадськості. Хоч би якими достовірними не здавалися знімки, вони були абсолютно непереконливими.
Вона відчула несподіваний приплив надії.
Білому дому важко буде довести обґрунтованість звинувачень та справжність фотографій.
Гра Тенч здавалася безжальною в своїй простоті: або визнай зв’язок із сенатором, або побачиш, як він вирушає за ґрати. Але несподівано все чудово стало на свої місця. Білому дому було
Потяг стояв на станції з відчиненими дверима, і в душі Габріель теж немов відкрилися якісь далекі потайні двері, через які прийшла обнадійлива думка.