Дэн Браун – Точка Обману (страница 43)

Урешті-решт, що бачила Габріель? Знову ж таки — нічого переконливого. Декілька ксерокопій банківських документів, дуже неякісна фотографія Секстона у підземному гаражі. Усі ці докази цілком можуть бути сфабрикованими. Хитра і спритна Марджорі Тенч могла показати фальшиві фінансові папери зі справжніми секс-фото, розраховуючи на те, що Габріель сприйме все гамузом за чисту монету. Спосіб цей мав назву «ідентичність за асоціацією» — політики часто використовували його для проштовхування сумнівних ідей.

«Секстон не винен», — подумала Габріель. Білий дім у відчаї, тому і вирішив удатися до азартної гри без правил і залякати Габріель, примусивши публічно зізнатися у статевих стосунках із сенатором. їм дуже потрібно, щоб помічниця Секстона зреклася сенатора публічно і зі скандалом. Тенч намагалася переконати її вийти з гри, поки це ще можливо. І. навіть визначила час — сьогодні до восьмої вечора. Типовий приклад «агресивної торгівлі». «Усе начебто сходиться», — подумала Габріель.

За винятком одного.

Єдиним бентежним елементом головоломки залишався той факт, що Тенч регулярно надсилала Габріель електронні повідомлення з інформацією, спрямованою проти НАСА.

Це однозначно наштовхувало на думку, що НАСА і справді хотіла, щоб Секстон зміцнив свої позиції проти космічної агенції, аби потім використати їх проти нього ж. Чи не хотіла? Хтозна. Габріель збагнула, що навіть електронні листи мали чітке логічне пояснення.

А що, як ці повідомлення насправді приходили не від Тенч?

Наприклад, Тенч виявила серед персоналу того самого зрадника, який пересилав інформацію у ворожий табір, звільнила його і сама надіслала останнього листа, у якому викликала Габріель на побачення.

Тенч могла вдати, що навмисно допускала витік даних щодо НАСА, і таким чином заманити в пастку асистентку супротивника.

Гідравліка потягу засичала. Двері ось-ось мали зачинитися.

Погляд Габріель непорушно зупинився на платформі, а її думки шалено неслися, переганяючи одна одну. Вона не знала, чи мають хоч якийсь сенс її несподівано виниклі підозри, чи все це — видавання бажаного за дійсне. Проте, хоч би там як, вона ані секунди не сумнівалася, що має негайно, зараз же поговорити з сенатором, навіть якщо у нього за планом вільний вечір.

Стиснувши в руці конверт з фотографіями, Габріель швидко вийшла з вагона. І якраз вчасно: двері засичали й зачинилися у неї за спиною. Тепер у неї був новий пункт призначення.

Багатоквартирний комплекс Вестбрук.

51

Бийся або тікай.

Як біолог, Толланд знав, що, коли живий організм відчуває небезпеку, в ньому відбуваються значні фізіологічні зміни. Адреналін заповнює мозкову кору, різко підвищуючи серцебиття і наказуючи мозку прийняти одне з найдревніших та найбільш інстинктивних рішень, що їх приймає істота: або розпочинати битву, або тікати.

Інстинкт підказував Толландові тікати, але здоровий глузд заперечував, бо він іще й досі був прив’язаний страхувальною мотузкою до Нори Менгор. Можна було б знайти укриття в житло-сфері, але нападники, ким би вони, в біса, не були, розташувалися вище по льодовику і відрізали їм шлях до відступу. А позаду льодяний простір віялом опускався донизу і закінчувався кручею, за якою починався холодний океан. Втеча в тому напрямку без варіантів означала смерть від стихії. Окрім цих непереборних перешкод залишалася ще одна: Толланд не міг кинути решту, бо з ним та Рейчел і досі були у зв’язці Коркі й Нора.

Толланд лежав поруч із Рейчел, а льодяні кулі продовжували дзьобати сани і перекинуте устаткування. Він понишпорив у купі, сподіваючись знайти щось таке, що можна використати для оборони, — ракетницю, радіо, хоч що-небудь.

— Тікай! — здавлено скрикнула Рейчел.

Та цієї миті град куль раптом припинився. Навіть попри завивання вітру стало напрочуд тихо... немов зненацька шторм ущух. І Толланд, обережно визирнувши з-за санчат, побачив наймоторошнішу сцену за все своє життя.

З темного периметра на світло, нечутно ковзаючи на лижах, виїхали три постаті, схожі на привидів. На них були білі комбінезони. Замість лижних палок у руках вони тримали дивовижні гвинтівки, яких Толландові ще ніколи не доводилося бачити. їхні лижі теж були химерними, більше схожими на видовжені ковзани.

Спокійно, немов розуміючи, що битву вже виграно, постаті зупинилися біля своєї найближчої жертви — непритомної Нори Менгор. Толланд, похитуючись, став навколішки і зиркнув крізь санчата на нападників. Вони теж поглянули на нього крізь химерні електронні окуляри. Схоже, вони втратили до нього інтерес. Принаймні поки що.

Дельта-Один не відчував ані жалю, ані розкаяння, дивлячись на жінку, що непритомно лежала перед ним на льоду. Його навчили виконувати накази, а не цікавитися мотивацією.

На жінці був товстий чорний комбінезон, а на лобі виднівся великий набряк. Дихала вона важко й уривчасто. Одна з крижаних куль поцілила в неї, і жінка впала, втративши свідомість.

Час було завершувати роботу.

Дельта-Один став навколішки над непритомною жінкою, а його компаньйони націлили свої гвинтівки на інші об’єкти — одним був невеличкий, теж непритомний, чоловічок, що лежав поруч на льоду, а другим — перевернуті сани, за якими ховалися ще дві жертви. Хоча підлеглі Дельта-Один могли легко їх прикінчити, бо ці троє були неозброєними і тікати їм не було куди, кидатися на них було б необачністю. Ніколи не розпорошуй своєї уваги, якщо в цьому немає крайньої необхідності. З супротивниками розбирайся окремо й по черзі. Як їх і було навчено, військовослужбовці підрозділу «Дельта» мали убити цих людей одного за одним. Уся хитрість полягала в тому, щоб на убитих не залишилося слідів, за якими можна було б визначити, від чого вони загинули.

Схилившись біля непритомної жінки, Дельта-Один зняв терморукавички і набрав жменю снігу. Міцно стиснувши жінку, він розкрив їй рота і запхав сніг у горлянку. Керівник групи поступово набив снігом рот Нори Менгор і запхав його глибоко в трахею. За три хвилини вона мала померти.

Цей спосіб убивства, винайдений російською мафією, називався «біла смерть». Жертва помирала задовго до того, як встигав розтанути сніг. Однак після смерті тіло залишатиметься теплим достатньо довго, щоб сніг розтанув. Якщо й виникнуть підозри, то все одно не залишиться явних слідів насильницької смерті. Навіть якщо хтось і здогадається, то це забезпечить їм додатковий час. А крижані кулі зіллються з довкіллям, набряк на лобі жінки спишуть на невдале падіння — що й недивно при такому сильному вітрі.

Решту трьох теж нейтралізують, а тоді уб’ють приблизно таким самим способом. А потім Дельта-Один навантажить їх трупи на сани, відвезе на кількасот ярдів убік, знову зв’яже їх страхувальною мотузкою і розкладе як слід. За декілька годин їх знайдуть замерзлими в снігу і вирішать, що загинули вони від переохолодження. Ті, хто їх знайде, здивуються, що загиблі збилися з курсу, але не здивуються, що вони замерзли. Утім, нічого дивного: ракети догоріли раніш розрахованого часу, погода була вкрай поганою, а загубитися і замерзнути на льодовиковому шельфі Мілна дуже легко.

Дельта-Один закінчив набивати снігом горло жінки. Перед тим як зайнятися рештою, він од’єднав від жінки страхувальну мотузку. Згодом він знову приєднає її, а зараз керівник групи не хотів давати тим двом, що ховалися за саньми, надію, що вони зможуть затягнути його жертву до безпечного місця.

Щойно Майкл Толланд став свідком убивства настільки жорстокого, що він і у своїх найкошмарніших видіннях побачити таке не зміг би. Відрізавши линву Нори, троє нападників узялися тепер за Коркі.

Треба щось робити!

Коркі опритомнів і стогнав, намагаючись сісти, але один із військовиків штовхнув його назад, на спину і буквально пришпилив руки Марлінсона до льоду своїми коліньми. Коркі скрикнув од болю, але цей крик негайно потонув у шаленому вітрі.

Ледь тямлячи себе від страху, Толланд знову почав нишпорити в розкиданому приладді. Тут має щось бути! Якась зброя чи знаряддя захисту! Щось та має бути! Але все, що він перед собою бачив, — це потрощене кулями устаткування для діагностики льоду. Позаду нього Рейчел, іще не повністю оговтавшись, намагалася сісти, спираючись на свій льодоруб.

— Тікай... Майку... Тікай!

Толланд поглянув на льодоруб у руці Рейчел. Його можна використати як зброю. Більш-менш. Майкл зважив свої шанси, якщо він нападе на трьох чоловіків з цим льодорубом, — то буде самогубство.

Коли Рейчел перекотилася і все ж таки примудрилася сісти, Толланд помітив позаду неї якийсь предмет. То був чималенький вініловий пакет. Молячи Бога і без надії сподіваючись, що там буде ракетниця або ж радіостанція, він проповз мимо неї і схопив пакет. Усередині Майкл знайшов великий, акуратно складений шматок поліетиленової плівки. Чорт, з неї — ніякого пуття. Толланд мав дещо схоже на своєму судні. То був маленький зонд, призначений для підйому на висоту корисного вантажу — метеорологічного устаткування, не важчого за персональний комп’ютер. Норин зонд буде тут абсолютно марним, особливо без резервуара з гелієм.

Слухаючи зростаючий шум — то Коркі боровся за своє життя, — Толланд відчув абсолютну й повну безпорадність, якої не відчував уже багато років. Повна розгубленість. Як і в кінофільмах, де часто перед очима приреченої на загибель людини швидко прокручується життя, у свідомості Толланда раптом спалахнули давно забуті картини його дитинства. Ось він пливе на яхті поблизу Сан-Педро, навчаючись старовинної забави моряків, яка називається «політ на вітрилі»: ти тримаєшся за вузлувату линву, що висить над океаном, і то занурюєшся у воду, то вистрибуєш із неї, розгойдуючись, немов хлопчик, котрий вчепився за мотузку церковного дзвона. І твоя доля залежить від напнутого вітром трикутного вітрила спінакер та примх океанського бризу.