Дэн Браун – Точка Обману (страница 41)
Навчена гірким досвідом на Алясці, Нора попросила всіх встати нижче по спуску і приготувалася спрямувати сканер на ділянку шахти, яка розташовувалася на відстані майже три футбольні поля. Проте, поглянувши туди, звідки вони спустилися, вона не побачила зовсім нічого.
— Майку, треба вирівняти сканер відносно шахти, а ця ракета засліплює мене. Я піднімуся трохи назад схилом, щоб відійти од світла. Триматиму руки по лінії ракет, а ти відрегулюй напрям сканера.
Толланд кивнув і сів біля приладу.
Упираючись шпичаками в лід і нахиляючись уперед, щоб протистояти вітру, Нора піднялася схилом у напрямку до житло-сфери. Зараз катабатичний вітер дув навіть сильніше, аніж вона очікувала. Судячи з усього, наближалася буря. Нічого, за декілька хвилин справу буде зроблено.
Нора піднялася ярдів на двадцять і вийшла за межу світла, якраз на відстань натягнутої страхувальної мотузки. Вона подивилася вгору, на схил. Щойно очі звикли до темряви, стала помітна лінія ракет — на декілька градусів ліворуч від того місця, де вона стояла. Нора переступила, щоб точно порівнятися з нею. Потім витягнула руки, мов компас, указуючи напрям.
— Я зараз з ними точно на лінії! — гукнула вона.
Толланд установив вектор і помахав:
— Порядок, готово!
Нора ще раз поглянула вгору, на схил, відчуваючи вдячність ракетам за те, що вони показують зворотну дорогу.
Раптом трапилося щось дивне. На мить одна з найближчих ракет несподівано зникла з очей. Нора ще не встигла злякатися від думки, що вона догоріла, як світло з’явилося знову. Якби не упевненість, що ситуація повністю під контролем, Нора цілком могла б вирішити, що хтось або щось пройшло в повній темряві між нею і ракетою. Але ні, такого просто не могло бути. Окрім них, тут нікого немає... якщо, звичайно, Екстром не передумав і не послав услід команду НАСА. А це вельми сумнівно. Залишається думати, що порив вітру на мить пригасив ракету.
Нора повернулася до сканера.
— Точно зорієнтував?
Толланд лише знизав плечима.
— Гадаю, що так.
Нора підійшла до приладу, який стояв на санчатах, і натиснула кнопку. Почулося різке дзижчання, котре, утім, тривало недовго.
— Порядок, — вимовила Нора. — Готово.
— Так швидко? — не повірив Марлінсон.
— Основна робота — це налаштування приладу. А сам момент зйомки триває якусь секунду.
А на санчатах загудів і заклацав термопринтер. З прозорого пластмасового корпусу поволі виповзав важкий щільний папір. Нора дочекалася, поки апарат закінчить свою справу, і, прочинивши кришку, дістала роздруківку. Підносячи папір до світла, вона із задоволенням подумала: «Зараз вони переконаються, що ніякої солоної криги тут немає».
Усі зібралися навколо Нори, яка міцно стискала в руках результат аналізу. Глибоко зітхнувши, вона розгорнула роздруківку. І відсахнулася, охоплена жахом.
— О Господи!
Нора уп’ялася очима в аркуш паперу, не в змозі повірити в те, що бачила. Як і передбачалося, роздруківка чітко показала поперечний перетин заповненої водою шахти, з якої підняли метеорит. Але Нора зовсім не очікувала побачити невиразний сіруватий обрис людського тіла приблизно на половині глибини. У неї кров похолола в жилах.
— Боже! У шахті — тіло людини.
Усі приголомшено мовчали, уважно вдивляючись у зображення.
У вузькій шахті вниз головою плавало тіло, схоже на примару. А навколо тіла погойдувалося щось на кшталт мантії, створюючи йому зловісний ореол. Нора зрозуміла, що це таке. Сканер зафіксував слабкі контури важкого піджака загиблого. І то був знайомий довгий, піджак з верблюжої шерсті.
— Це... це ж Мін... — ледь чутно прошепотіла Нора. — Він, напевне, посковзнувся...
Та Нора Менгор навіть припустити не могла, що споглядання мертвого тіла Міна виявиться меншим з тих двох потрясінь, які завдасть їй роздруківка. Але коли вона опустила погляд униз шахти, то помітила ще дещо.
Нора мовчки витріщилася на роздруківку. Першою думкою було те, що сканер зіпсувався. Проте що уважніше вона вдивлялася в зображення, то чіткішим ставало усвідомлення катастрофи, яка, немов штормова хмара, насувалася на них. Краї роздруківки тріпотіли на вітру, і Нора повернулася так, щоб пориви не заважали дивитися на зображення.
Правда обвалилася на неї важкою кам’яною брилою. Здавалося, вона навіки поховає її під собою. Нора навіть про Міна забула.
Тепер вона все зрозуміла.
Її охопив нестримний гнів. Нора обернулася туди, де мала (>ути житлосфера НАСА.
— Виродки! — закричала вона, але вітер відніс її голос геть. —
А в темряві, на відстані п’ятдесяти ярдів від них, Дельта-Один підніс до рота мікрофон шифрувального переговорного пристрою і, звертаючись до свого керівника, мовив тільки два слова:
— Вони дізналися.
49
Нора Менгор і досі стояла в снігу навколішках, коли до неї підійшов ошелешений Майкл Толланд і витяг з її тремтячих рук роздруківку результатів сканування. Шокований виглядом тіла Міна, що плавало в шахті, він постарався зосередитися і розшифрувати зображення, яке зараз тримав у руках.
На ньому він побачив поперечний перетин метеоритної шахти, яка йшла вниз від поверхні льоду на глибину двісті футів. Побачив тіло Міна. Потім його погляд опустився нижче. Несподівано він відчув, що чогось не розуміє. Під шахтою, до самого океану, йшов донизу стовп морського льоду. Цей солоний стовп був масивним — він мав такий самий діаметр, як і шахта.
— Господи! — скрикнула Нора, зазираючи з-за Майклового плеча. — Схоже, шахта проходить крізь увесь льодовик, спускаючись в океан!
Толланд стояв як укопаний. Розум його відмовлявся приймати те єдине, що могло бути поясненням побаченого. Коркі теж виглядав так само спантеличеним і стривоженим.
Нора раптом закричала.
— Хтось просвердлив лід! — Очі її палали несамовитою люттю. — Хтось навмисно, знизу, з води, увіткнув у лід цей камінь!
Хоча ідеалістична частина вдачі Толланда хотіла заперечити слова Нори, наукова частина його свідомості знала, що вона має рацію. Льодовик лежав на поверхні океану, тому підійти до нього знизу могло будь-яке підводне судно. Під водою предмети втрачають велику частину своєї ваги, тому навіть найменше суденце, наприклад його власний одномісний «Тритон», з легкістю міг доставити метеорит куди завгодно. Уся операція могла виглядати так: субмарина проникає під льодовик і свердлить шахту потрібного діаметра. Потім за допомогою крана або надувних балонів туди заштовхують метеорит. Після того як метеорит опинився на місці, океанська вода, що піднялася разом з ним, починає замерзати. Через деякий час лід уже здатний самостійно утримувати метеорит, і підводний човен може прибрати підпору і піти геть. Мати-природа запломбує решту шахти і приховає всі сліди обману.
— Але ж чому? — з притиском спитала Рейчел, забираючи роздруківку у Толланда і пильно її розглядаючи. — Навіщо знадобилося це робити? Ви упевнені, що сканер справний і не спотворює картину?
— Зрозуміло, що упевнена! Крім того, роздруківка пояснює присутність у воді люмінесцентного планктону!
Толландові довелося визнати холодну логіку Нори. Люмінесцентні організми потрапили в шахту разом з океанською водою; там вони опинилися у пастці і вмерзли в лід. Пізніше, коли Нора нагрівала метеорит, лід безпосередньо під ним розтанув і планктон опинився на волі. Він піднявся вгору, досягнувши поверхні льодовика усередині житлосфери, і, насамкінець, загинув від браку солоної води.
— Це просто безумство! — заволав Коркі. — НАСА виявила метеорит зі скам’янілими рештками. З якого ж тоді дива турбуватися про те,
— А біс його знає! — огризнулася у відповідь Нора. — Річ у тім, що сканер не бреше. Нас пошили в дурні. Цей метеорит зовсім не відколовся від Юнгерсольського. Його встромили в лід
— Зачекайте хвилинку! — вигукнула Рейчел. — Потрібно перевірити іншим сканером, щоб переконатися. Бо це схоже на якусь маячню. Хто нам повірить?
— Усі повірять, — відрізала Нора, готуючи санчата. — Щойно я повернуся до житлосфери, висвердлю ще один зразок льоду з дна шахти. І якщо він виявиться замерзлою морською водою, я гарантую, що нам повірять усі!
Нора прибрала гальмівні підпори на полоззях, повернула санчата і попрямувала вгору схилом, устромлюючи в лід шпичаки на черевиках і з вражаючою легкістю тягнучи за собою навантажені санчата. Вона була рішучою жінкою, що звикла добиватися свого.
— Ходімо! — голосно гукнула Нора і смикнула за страхувальну мотузку. — Не знаю, що задумала НАСА, проте твердо упевнена, що я не збираюся служити пішаком у...
Цієї миті голова Нори Менгор різко відкинулася назад, немов якась невидима сила стукнула її в лоб. Вона гортанно крикнула, хитнулася і рухнула на лід. Майже одночасно Коркі теж скрикнув і крутнувся, наче хтось смикнув його за плече. І упав, скорчившись від болю.