Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 73)

— Їхні крила — з нестабільними вимірами й формами, оскільки вони існують на різних площинах, — наповнені онірохроматофорами. Це барвоклітини, як у шкірі восьминога, чутливі до психічних резонансів і підсвідомих послідовностей та реагують на них. Вони підключаються до частоти снів, які... е-е... вирують під поверхнею розумної свідомості. Далі вони концентрують їх, витягують на поверхню. Утримують.

— Як від цього захищає дзеркало?

— Гарне питання, Айзеку, — заговорив Вермішанк іншим тоном. Він усе більше й більше був схожий на викладача на семінарі. Навіть у такій ситуації, зрозумів Айзек, старий бюрократ не позбувся дидактичного інстинкту. — Ми просто не знаємо. Ми проводили різноманітні досліди, з подвійними дзеркалами, потрійними і так далі. Не знаємо чому, але відображення нейтралізує ефект, хоча формально видовище не змінюється, бо їхні крила і так дзеркально симетричні. Але — і це дуже цікаво — якщо відобразити їх повторно, подивитися на них через два дзеркала, як у перископі, вони знову можуть загіпнотизувати. Хіба це не дивовижної — усміхнувся Монтеґ’ю.

Айзек замислився. Вермішанк поводився майже стривожено. Здавалось, він переймається, як би нічого не пропустити. Можливо, це все через непохитний авторитет пістолета Лемюеля.

— Я... бачив, як одна з цих істот годується... — сказав Айзек. — Бачив, як вона... з’їла чийсь мозок.

— Ха, — Вермішанк схвально похитав головою. — Неймовірно. Тобі пощастило, що ти тут. Ти не бачив, як вона з’їла чийсь мозок. Глитай-нетлі не живуть цілком у нашому вимірі. Їхні... мм... харчові потреби задовольняються субстанціями, які ми виміряти не можемо. Хіба ти не розумієш, Айзеку? — Вермішанк пильно на нього подививсь, як учитель, що намагався навести впертого учня на правильну думку. У нього в очах знову з’явилась тривога. — Знаю, що в біології ти не мастак, але це такий... елегантний механізм, що я думав, ти його зрозумієш. Вони витягують сни на поверхню своїми крилами, заповнюють свідомість, зривають дамби з прихованих думок, соромливих мрій, турбот, радощів, снів... — він спинився. Обперся об спинку стільця. Зібрався.

— А тоді, — продовжив він, — коли свідомість підготовлена, соковита... вони висмоктують з неї все дочиста. Їхній нектар — підсвідомість, Айзеку, хіба ти не розумієш? Тому вони й годуються лише розумними істотами, а не котами чи собаками. Вони п’ють особливе вариво, що виникає з мислення, здатного до саморефлексії, коли складаються інстинкти, потреби, бажання й інтуїція, і ми розмірковуємо про наші думки, а тоді розмірковуємо про це міркування, і так нескінченно... — Вермішанк говорив стишеним голосом. — Наші думки переброджують, як найчистіший алкоголь. Це й п’ють глитай-нетлі, Айзеку. Не м’ясо, яке собі плещеться в мізках, а вишукане вино самої розумності й свідомості — підсвідомість, сни...

Повисла тиша. Ідея була шокуюча. Здавалося, від самої думки у всіх паморочилось у голові. Здавалось, Вермішанк майже насолоджувався тим, яке враження на всіх справили його одкровення.

Всі здригнулися, почувши брязкіт. Це був просто конструкт, який саме пилососив сміття біля Девідового столу. Він спробував витрусити совок у резервуар, але трохи промахнувся й розсипав вміст. Йому довелося збирати шматочки зібганого паперу, розкидані навколо.

— І... Чорт забирай, ну звісно ж! — видихнув Айзек. — Ось що таке нічні жахи! Вони... це наче добрива! Наче, не знаю там, заяче лайно, яке підживлює рослини, якими потім годуються зайці... Це маленький ланцюжок, маленька екосистема.

— Ха. Десь так, — сказав Вермішанк. — Нарешті ти почав думати. Випорожнення глитай-нетель не можна побачити чи вловити їхній запах, але їх можна відчути. У снах. Вони підживлюють сни, змушують їх закипати. А тоді глитай-нетлі цими снами годуються. Ідеальний цикл.

— Звідки ти це знаєш, свинюко? — видихнула Дерхан. — Скільки ти вже працюєш з цими монстрами?

— Глитай-нетлі дуже рідкісні. До того ж, державна таємниця. Тому ми так зраділи нашому маленькому виводку. У нас був один екземпляр, що вже помирав, а тоді ми отримали чотири нові личинки. Звісно, ще одна була в Айзека. Та перша нетля, що прогодувала наших маленьких гусениць, здохла. Ми розглядали варіант відкрити кокон іншої в процесі зміни — це б її вбило, але дало би нам безцінну інформацію про її метаморфічний стан. Однак перш ніж ми прийняли остаточне рішення, на жаль, — він зітхнув, — ми мусили продати всіх чотирьох. Це був завеликий ризик. Пішли чутки, що наше дослідження займало забагато часу, що через те, що ми не могли проконтролювати екземпляри, наші... е-е... спонсори нервували. Фінансування припинили, і нашому відділу довелося швидко виплатити борги, зважаючи на провал проекту.

— І в чому полягав проект? — прошипів Айзек. — У зброї? В тортурах?

— Я тебе прошу, Айзеку, — спокійно сказав Вермішанк. — Гляньте-но, які ми високоморальні. Якби ти не вкрав одну з них, вона б ніколи не втекла й не звільнила своїх товаришів — ти ж розумієш, що, ймовірно, так усе й трапилось — і подумай, скількох смертей безвинних людей ми могли б уникнути.

Айзек ошелешено на нього витріщився.

— Ах ти ж сука! — заволав він, схоплюючись на ноги. Ще мить — і кинувся б на Вермішанка, якби не заговорив Лемюель.

— Айзеку, — сказав він, і Айзек побачив, що пістолет Лемюеля був спрямований на нього. — Вермішанк дуже слухняно поводиться, а нам ще чимало треба дізнатися. Правильно?

Айзек пильно на нього подивився, кивнув і сів.

— А чого це ти такий слухняний, Вермішанку? — запитав Лемюель, дивлячись на того.

Вермішанк знизав плечима.

— Мене не тішить думка про біль, — сказав він. — До того ж, боюся розчарувати... вам від цього все одно жодної користі. Ви не зможете їх упіймати. Ви не зможете втекти від варти. Навіщо ж мені мовчати? — він самовдоволено, огидно всміхнувся.

І все ж у нього бігали очі, на верхній губі зібрався піт. Глибоко в горлі засіла тривожна нота.

«О боги, — подумав Айзек, шокований від раптового усвідомлення. Він сів рівно й витріщився на Вермішанка. — Справа не лише в цьому! Він... Він нам все розповідає, бо боїться! Він не думає, що уряд зможе їх упіймати... і він боїться. Він хоче, щоб нам усе вдалося!»

Айзек хотів поглузувати з Вермішанка, похизуватися тим, що розкусив його слабкість, покарати його за всі його злодіяння... але вирішив не ризикувати. Якби Айзек підійшов до цього прямолінійно, показав, що розуміє, чого боїться Вермішанк, навіть якщо той сам цього ще не втямив, той поганець міг перестати з ними співпрацювати просто на зло.

Якщо Вермішанку потрібно було думати, що його молитимуть про допомогу, Айзек йому це дозволить.

— Що таке сон-трута? — запитав Айзек.

— Сон-трута? — Вермішанк посміхнувся, й Айзек згадав, коли востаннє ставив Вермішанку це запитання, а той вдавав огиду, відмовившись навіть вимовляти таке жахливе слово.

Зараз у нього з цим проблем не було.

— Ха. Сон-трута — харч для немовлят. Нею нетлі годують свій молодняк. Вони виділяють її увесь час, але коли піклуються про малечу, — в більших кількостях. Нетлі не такі, як інші види метеликів: вони дуже турботливі. Ретельно висиджують яйця, а новонароджених гусеничок вигодовують груддю. Малеча може прогодувати себе тільки із настанням зрілості, коли вилупиться з лялечки.

Дерхан його перебила.

— Ти хочеш сказати, що сон-трута — це молоко глитай-нетель?

— Саме так. Гусені ще нездатні перетравити чисту психічну їжу. Вона має вбиратися в квазі-фізичній формі. Рідина, що виділяють нетлі, сповнена дистильованих снів.

— І тому їх купив якийсь сраний наркобарон! Хто це був? — Дерхан стисла губи.

— Уявлення не маю. Я лише запропонував угоду. Мені було нецікаво, хто з претендентів виграв. За нетлями потрібен ретельний догляд, про них треба постійно піклуватися, доїти. Як корів. Їх можна обдурити, — якщо знати свою справу — щоб вони виділяли молоко, не народжуючи личинок. А саме молоко, звісно, потрібно обробляти. Ні людина, ні жодна інша розумна істота, не може пити його в чистому вигляді. Мозок би відразу вибухнув. Тож розробили так звану сон-труту, яка оброблена і... мм... змішана з іншими субстанціями... Що, до речі, означає, що з тієї гусені, котру ти, Айзеку, виростив, — яку, припускаю, ти годував сон-трутою, — виросла не цілком здорова нетля. Це наче годувати людське немовля молоком, змішаним з великою кількістю тирси й болотної води.

— Звідки ти все це знаєш? — просичала Дерхан.

Вермішанк мовчки на неї подивився.

— Звідки ти знаєш, скільки дзеркал потрібно, щоб себе убезпечити, звідки ти знаєш, що вони перетворюють свідомості, котрі висмоктують, на це... молоко?.. Скількох людей ти їм згодував?

Вермішанк міцно стулив губи, трохи обурений.

— Я науковець, — сказав він. — Я використовую засоби, що маю в своєму розпорядженні. Злочинців іноді засуджують до смерті. Те, як вони помруть, не уточнюється...

— Ти свинюка... — люто прошипіла жінка. — А що з усіма тими людьми, які годують їх для наркодилерів, щоб виготовляти наркотик?.. — продовжила вона, однак Айзек її перебив.

— Вермішанку, — тихо сказав він, дивлячись на опонента. — Як повернути їхні свідомості? Ті, що вже забрано.

— Повернути? — Вермішанк здавався щиро враженим. — Е-е... — він похитав головою й насупився. — Це неможливо.