Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 75)

Вермішанк, Айзек і Дерхан боролися й вили, заляпуючи кров’ю підлогу і борсучиху Щирозубку, яка відразу кинулася навтьоки. Лемюель потягнувся через Айзекове плече, щоб вистрелити, проте Вермішанк повів Айзеком, неначе ґротескною лялькою-рукавичкою, і вибив пістолет з руки Лемюеля. Він упав на підлогу трохи віддалік, розсипаючи чорний порох. Лемюель вилаявся й заходився шукати порохівницю.

Раптом біля трійці, що незграбно боролась, з’явилася постать у плащі. Яґарек відкинув каптур. Вермішанк витріщився на його суворі круглі очі та відкрив рота від подиву, побачивши величне хиже пташине обличчя ґаруди. Але перш ніж устиг щось сказати, Яґарек проштрикнув своїм безжальним загнутим дзьобом плоть його правої руки.

Ґаруда швидко та енергійно розірвав м’язи й сухожилля. Вермішанк скрикнув, коли його рука розквітла понівеченою плоттю й кров’ю. Він одсмикнув кінцівку, вийнявши її з тіла Айзека. Звільнена плоть чвакнула. Айзек завив в агонії і потер груди. Вони були слизькі від крові, а рвана рана зяяла нерівними краями.

Дерхан стисла руки навколо Вермішанкової шиї. Поки той тримався за криваві залишки своєї руки, вона відкинула його від центру кімнати. Конструкт відкотився з дороги, і Вермішанк зашпортався та з криком упав, замащуючи підлогу.

Лемюель знову наготував пістолет. Вермішанк побачив, як той цілиться, і вже відкрив рота, щоб кричати і молити пощади. Він підняв угору криваву тремтливу руку в німому благанні, а потім заволав.

Лемюель спустив гачок. Почувся глухий тріск, вибухнув їдкий порох. Волання Вермішанка відразу ж припинилося. Куля влучила йому просто межи очі: ідеально правильний постріл з достатньо близької відстані, щоб прошити жертві голову й рознести потилицю в буянні темної крові.

Він упав на спину; розтрощений череп ляпнувся на старі дошки.

Часточки пороху крутились і поступово опадали. Труп Вермішанка сіпнувся.

Айзек похилився на стіну і вилаявся. Він притиснув руку до грудей, наче намагаючись їх розгладити. Його зусилля виправити шкоду, що заподіяла рука Вермішанка, нічого не дали.

Коли-не-коли він різко скрикував від болю.

— Прокляття! — сплюнув Айзек, з огидою дивлячись на тіло Вермішанка.

Лемюель розслабив руку з пістолетом. Дерхан тремтіла. Яґарек, знову прихований каптуром, відійшов і мовчки спостерігав.

Ніхто не вимовив ані слова. Убивство Вермішанка тягарем повисло над кімнатою. Відчувався дискомфорт, шок, але жодних звинувачень. Нікому не хотілося бачити його живим.

— Яґу, друже, — зрештою видушив Айзек. — Я твій боржник.

Ґаруда ніяк не відреагував.

— Треба... треба забрати це звідси, — тривожно завважила Дерхан, копнувши труп Вермішанка. — Його скоро шукатимуть.

— Це найменша з наших проблем, — відповів Айзек. Він простягнув праву руку. В ній усе ще був папірець, якого взяв у конструкта, тепер закривавлений. — Девід утік, — прокоментував Айзек, указавши рукою на відімкнені двері. Він роззирнувся. — І Щирозубку забрав, — додав поранений, скривившись.

Він кинув листочок Дерхан. Поки вона його розгортала, Айзек пішов до конструкта, що походжав туди-сюди.

Дерхан прочитала записку. На обличчі застигла гримаса огиди й люті. Вона підняла папірець так, щоб Лемюель теж міг його прочитати. За мить Яґарек теж підійшов і почав читати через плече Лемюеля, з-під свого каптура.

«Серачіне. В продовження нашої зустрічі. Додаю оплату й інструкції. Дер Ґрімнебуліна та його спільників буде притягнуто до відповідальності в цепницю 8 татія. Варта затримає його на місці проживання о 9 годині вечора. Ваше завдання — забезпечити, щоб з 6 години вечора в приміщенні був присутній сам дер Ґрімнебулін та всі, хто з ніш працює. Щоб не потрапити під підозру, ви будете присутні під час облави. Наші агенти бачили ваші геліотипії, також вам потрібно вдягтися в червоне. Наші офіцери зроблять усе можливе, щоб уникнути випадкових жертв, однак гарантувати це неможливо, тому подбайте, аби вас було легко ідентифікувати.

Саллі».

Лемюель моргнув і підняв очі.

— Це сьогодні, — сказав він, і знову моргнув. — Цепниця сьогодні. Вони наближаються.

Розділ тридцять третій

Айзек не відреагував на слова Лемюеля. Він стояв прямо навпроти конструкта, який, здавалося, ніяково перебирав ногами під Айзековим незмигним поглядом.

— Звідки ти знав, Айзеку? — крикнула Дерхан, а той тицьнув пальцем у конструкта.

— Мене попередили. Девід зрадив нас, — прошепотів він. — Мій друг. Бували у стількох бійках, гулянках, бунтах... І продав мене. А дізнався я про це від бісового конструкта.

Він нагнувся й втупився у конструктові лінзи.

— Ти мене розумієш? — недовірливо прошепотів він. — Ти зі мною? Чекай... у тебе ж є аудіорозпізнавач. Повернись... повернись, якщо розумієш мене...

Лемюель з Дерхан перезирнулися.

— Айзеку, друже, — стомлено почав Лемюель, та слова поглинула ошелешена тиша.

Повільно, рипливо машина розверталася.

— Що воно в біса робить? — прохрипіла Дерхан.

Айзек повернувся до неї.

— Я не знаю, — відповів. — Я чув про таке, але ж не знав, що воно справді буває. У нього, мабуть, вірус. КІ — Конструктовий Інтелект... Просто не вірю, що це можливо...

Він повернувся до конструкта. Підійшли Дерхан з Лемюелем, а за мить, повагавшись, і Яґарек.

— Не може бути, — раптом сказав Айзек. — Надто примітивна машина для самостійного мислення. Це неможливо.

Конструкт опустив кінцівку й позадкував до найближчої купки пилюки. Помазюкавши гострим кінцем, старанно вивів: «Можливо».

Усі троє зойкнули.

— Що за біс?... — гаркнув Айзек. — Ти вмієш читати й писати... ти...

Він потряс головою, а відтак холодно глипнув на конструкта.

— Звідки ти знав? І чому попередив?

Утім, одразу стало ясно, що на відповідь доведеться зачекати. Лемюель глянув на годинник і нервово труснув головою. Було пізно.

Лемюелю з Дерхан знадобилася десь хвилина, щоб переконати Айзека: їм краще тікати звідси разом із конструктом, і треба скористатися отриманою інформацією, навіть якщо вони не знали, звідки вона взялася.

Айзек слабко протестував, учепившись у конструкта. Послав Девіда до дідька, поохав над інтелектом робота. Потім кричав, лаявся, зазирав під панель на двигун слуги-прибиральника. Це збивало з пантелику. Врешті, тривога Лемюеля й Дерхан передалася і йому.

— Так, Девід — гімно щуряче. А конструкт — диво дивнеє, — прошипіла Дерхан. — Проте нам з того не буде зиску, якщо негайно звідси не дременемо.

Майже насмішкувато, щоб покласти край усій історії, конструкт знову розрівняв пил і старанно нашкрябав: «Пізно».

Лемюель обдумував варіанти.

— Є одна місцина в Ґідді, можемо туди піти, — вирішив він. — Ніч можна переночувати, а там уже щось придумаємо.

Вони з Дерхан заметушилися по кімнаті, збираючи необхідні предмети в сумки, що встигли прихопити з Девідової шафки. Певно, що вони вже не зможуть повернутися сюди.

Айзек заціпеніло стояв біля стіни. Губи тремтіли, очі нікого й нічого не бачили. Він з невірою хитав головою.

— Айзеку, — гукнув до нього Лемюель. — Ану збери своє лайно докупи. У нас менше години. Тікаймо звідси, піднімай свою сраку, хутко!

Айзек поглянув на нього, кивнув рішуче, потупав нагору й знову став там, як укопаний. На лиці відбилися сум і невіра в зраду.

За якусь мить до нього безгучно підійшов Яґарек. Він став позад Айзека й відкинув свій каптур.

— Ґрімнебуліне, — прошепотів він настільки м’яко, наскільки це дозволяло пташине горло. — Ти думаєш про свого друга Девіда.

Айзек різко шарпнувся.

— Уже не друг, — відрубав.

— А все ж був. Ти думаєш про його зраду.

Айзек помовчав кілька секунд і кивнув. Лице знову спотворилося гримасою.

— Я знаю, що таке зрада, Ґрімнебуліне, — по-пташиному проджерґотів Яґарек. — Знаю добре. Мені так шкода... тебе.

Айзек розвернувся й твердим кроком пішов до своєї лабораторії, почав шпурляти, як ніби навздогад, речі з кераміки, скла й дроту у велетенський саквояж. Потім кинув його, роздутий і громіздкий, собі на спину.

— Коли тебе зрадили, Яґу? — спитав він.

— Не мене. Я зрадив. — Айзек зупинивсь і повернувся до нього. — Я знаю, що зробив Девід. І співчуваю.

Айзек стояв отетеріло, не вірячи почутому.

Варта почала наступ. Було тільки двадцять хвилин по сьомій.