Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 77)
Радґаттер кахикнув і врешті промовив:
— Можна поспитатися, чому ти вирішив скласти нам компанію, Ткачу?
Знову залунав голос, резонуючи в усі та відбиваючись од черепної кістки всередині.
...ЗІСПОДУ Й НАЗОВНІ ВОЛОКНА РОЗІРВАНІ І ТЯГНЕТЬСЯ РВАНИЙ СЛІД ПО КАНВІ СВІТОВОЇ ПАВУТИНИ ДЕ КОЛЬОРИ ТЬМЯНІ Й ЛИНЯЛІ Я КОВЗАВ ПО НЕБУ ПІД ПОВЕРХНЕЮ І ТАНЦЮВАВ ПОБІЛЯ РОЗРИВУ ЗІ СЛЬОЗАМИ ГОРЯ ЗАБАЧИВШИ ПОТВОРНУ РАНУ ЩО ШИРИТЬСЯ Й ПРОРОСТАЄ Й ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗВІДСИ...
Радґаттер повільно кивнув, коли до нього дійшов сенс слів.
— Усе почалося тут, — підтвердив він. — Це епіцентр. Джерело. На жаль, — він дуже обережно підбирав слова, — на жаль, зараз дещо непідходящий момент. Можу я попрохати тебе дослідити місце виникнення проблеми трохи згодом?
Стем-Фульхер спостерігала за ним, злякано й пильно в слухаючись.
На якусь дивовижну мить усі звуки в кімнаті урвалися. Постріли й крики зі складу моментально вщухли. Ані скрипу, ні брязкоту зброї. Стем-Фульхер відкрила рота, аби щось промовити, й мовчала. Мовчав і Ткач.
Усередині Радґаттерового черепа пронісся шепітливий згук. Мер зойкнув від подиву, а тоді роззявив рота у справдешньому відчаї. Якимсь непоясненним чуттям він знав, що чує моторошний хід Ткача крізь різноманітні виміри. Павук наближався до приміщення складу.
Вартові рішуче й нещадно йшли на Лемюеля. Переступили через труп Вермішанка, переможно стискаючи щити.
В Айзека з Яґареком закінчувалися хемікати. Айзек ревів, шпурлявся стільцями, дерев’яними планками й сміттям. Вартові з легкістю ухилялися.
Дерхан була безживна, як і Лубламай, що нерухомо лежав на тапчані в Айзековій кімнаті.
Лемюель вибухнув відчайдушним лютим риком і шпурнув у вартових порохівницею, засипавши їх їдким порохом. Він поліз у кишеню за трутницею, та вони вже стояли поряд, розмахуючи ціпками. Підійшов офіцер із жалосмиком, цьвохкаючи небезпечними жалами-батогами.
Повітря в центрі приміщення страшно завібрувало.
Двоє вартових наблизилися до цієї незрозумілої латки простору й завмерли. Айзек разом з Яґареком саме тягли неохопно велику лаву, приготувавшись швиргонути її в нападників. Обидва помітили дивну з’яву й завмерли.
Немов страховинна квітка, клапоть органічної пітьми розпукувався з нічого в центрі кімнати. З тваринною грацією, потягуючись, мов кішка, вона вросла у фізичну реальність. Вона розкрилася й заповнила собою простір, колосальна члениста істота, грандіозна павуча з’ява, що гуділа силою й виссала з повітря світло.
Ткач.
Айзек з Яґареком одночасно впустили лаву.
Вартові припинили гамселити Лемюеля й озирнулися, стривожені раптовою мінливістю ефіру.
Усі завмерли й лише дивилися, украй нажахані.
Ткач з’явився прямо над двома офіцерами, які безуспішно намагалися втримати дрож. Бійці скрикнули, в одного занімілі пальці не втримали меча. Другий бравіше, але не менш марно, наставив тремтячою рукою пістоля.
Ткач поглянув униз на двох чоловіків. Підняв пару людських рук. Чоловічки зіщулились, і павук поклав руки їм на голови, поплескуючи, мов собак.
Він знову підняв руку та вказав на другий ярус, де стояли нажахані й заціпенілі Айзек із Яґареком. У раптовій тиші кімнати задзвенів неземний наспівний голос.
...УГОРІ В МАЛЕНЬКОМУ ПРОХОДІ ВОНО НАРОДИЛОСЯ ЗМОРЩЕНИЙ НЕДОРОСТОК ДРІБНИЙ ПОКРУЧ ЩО ЗВІЛЬНИВ СВОЇХ БРАТІВ ТОЙ ЩО ЗЛАМАВ ПЕЧАТЬ СВОГО СПОВИТТЯ І ВИПУРХНУВ Я ЧУЮ ЗАПАХ ЛИШКІВ ЙОГО СНІДАНКУ ВІН ЩЕ ВИТАЄ ТУТ О ЯК МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ О ЯКА ПАВУТИНА ЯКЕ СКЛАДНЕ ПЛЕТИВО Й КРАСИВЕ ОДНАЧЕ РВАНЕ ХТО ТУТ ТЧЕ З ТАКОЮ МІЦЦЮ ТАКОЮ НАЇВНОЮ СПРИТНІСТЮ...
З надприродною плавністю Ткач покрутив головою з боку в бік, убираючи кімнату численними блискітними очима. Жодна людина не ворухнулася.
Знадвору почувся голос Радґаттера. Роздратований. Злий.
— Ткачу! — гукнув він. — У мене для тебе дарунок і повідомлення!
Якусь мить тривала тиша, а потім у двері складу залетіла пара ножиць із перламутровими ручками. Ткач задоволено сплеснув у долоні, чисто як людина. Ззовні почувся характерний звук клацання ножицями.
...ЛЮБО ЛЮБО, — мурмотів Ткач, — КЛАЦ-КАЦ МОЛІНЬ І БЛАГАНЬ І ХОЧ ВОНИ ЗГЛАДЖУЮТЬ КРАЇ Й ГРУБІ НИТКИ ХОЛОДНИМ ВІДЗВУКОМ ЗВОРОТНИМ ВИБУХОМ КОЛОВЕРТІ У ФОКУСІ ТА МУШУ ЗАЛАТАТИ ЗАХУДОЖНИКАМИ-ДИЛЕТАНТАМИ КАТАСТРОФІЧНИЙ ПОРІЗ ЯКА ГРУБА АСИМЕТРІЯ У БЛАКИТНИХ ДАЛЯХ ТАК НЕ МОЖЕ БУТИ ЩОБ РОЗІРВАНА ПАВУТИНА ЗАЛИШАЛАСЯ БЕЗ ВІЗЕРУНКІВ І В ДУМКАХ ЦИХ ВІДЧАЙДУШНИХ І ВИННИХ І ПОЗБАВЛЕНИХ ВИШУКАНІ ГОБЕЛЕНИ ЖАДАННЯ БАРВИСТІ ПЛЕТЕНІ ТОМЛІННЯ ЗАРАДИ ДРУЗІВ ШАТ НАУКИ СПРАВЕДЛИВОСТІ ЗОЛОТА...
Голос Ткача бринів тихим захватом. Його ноги раптом заворушилися з неймовірною швидкістю, прокладаючи складний маршрут у брижах простору.
Вартові покидали свої ціпки й, забувши про Лемюеля, пустилися навтьоки. Лемюель спухлими очима глянув угору на гігантський павучий тулуб і, скинувши руки, спробував закричати.
Ткач завмер над ним, вагаючись, потім глянув угору, на платформу. Він ледь ступив — і якимсь незбагненним чином опинився на другому ярусі кімнати, за кілька метрів від Айзека з Яґареком. Вони налякано дивилися на неохопну жахну істоту. Її загострені тонкі ноги дибуляли до них. Яґарек хотів відсахнутися, проте Ткач був швидкий.
...ДИКИЙ І НЕЗБАГНЕННИЙ... — співав він і зненацька згріб Яґарека людською рукою й тицьнув собі під пахву, де той корчився та кричав, мов перелякане маля.
...ЧОРНИЙ І БРУНАТНИЙ... — наспівував далі павук. Граційно, як танцівник навшпиньки, він дріботів крізь хитросплетіння вимірів і знов опинився біля скоцюрбленого Лемюеля. За мить той дриґав ногами поряд із Яґареком.
Нажахані до смерті вартові задкували. Знадвору чувся голос мера Радґаттера, та ніхто не слухав.
Ткач ступив крок і знову з’явився на Айзековій підвісній платформі. Він поцокотів до Айзека й запхав його під вільну руку.
...ОДВІЧНЕ МАРНОТРАТНЕ РОЇННЯ...
Айзек не пручався. Дотик Ткача був холодним, нереальним, шкіра — гладенькою, мов скло. Він відчув, як його легко підняло в повітрі й затисло під пестливою кістлявою рукою.
...ДІАМЕТРАЛЬНО ПРОТИЛЕЖНА НЕДБАЛА ЛЮТЬ... — почув Айзек, коли Ткач своєю неможливою ступою крокував до нерухомої Дерхан. Вартові навколо неї дружно пирснули врозтіч. Ткач намацав її безживне тіло й тикнув до Айзека, той навіть відчув її тепло через сукно одежі.
Айзекові забило памороки. Ткач знову рухався поміж вимірів через всю кімнату й опинився біля конструкта. На якийсь час Айзек забув, що той взагалі існував. Прибиральник повернувся до свого звичного місця перепочинку в кутку, звідки й спостерігав за нападом вартових. Він повернув єдину опуклість на гладенькій голові, свою скляну лінзу, до Ткача. Не гаючись, своїми кинджалами-кінцівками павук підхопив конструкта й підкинув угору, підставивши випуклу хітинову спину під громіздкого робота. Той небезпечно хитався, однак не падав, як би не рухався Ткач.
В Айзека в голові вибухнув раптовий дикий біль. Він закричав, відчувши, як гаряча кров заюшує йому лице. За мить почувся крик Лемюеля. Крізь серпанок болю й крові Айзек побачив, як кімната навколо бликає й мерехтить, поки Ткач ступав крізь суміжні виміри. По черзі він став біля кожного вартового й махнув невловним рухом однією з рук-лез. Чоловіки кричали: по кімнаті зі швидкістю цвьохкання батога ніби пронісся вірус зболених згуків.
Ткач завмер посеред складу. Ліктями він притримував бранців, щоб ті не рухалися. З долонь на підлогу посипалося щось густо-червоне, криваве. Айзек роззирнувся по кімнаті, намагаючись побачити щось крізь гарячий біль нижче скроні. Усі в кімнаті кричали, скоцюрбившись, припавши руками до голів, й безуспішно намагалися заткнути пальцями криваві струмені. Айзек витягнув шию й глянув униз.
Ткач розсипав по долівці жменю закривавлених вух.
Під його пестливою рукою кров змішувалася з пилом у брудну сукровицю. Кусні зрізаної шкіри склалися на підлозі в ідеальне зображення ножиць.
Ткач підвів очі. Нав’ючений копицею брикливих тіл, він рухався навдивовижу легко.
...ЖАГУЧИЙ І ПРЕМИЛИЙ...