Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 92)

Тараванджіан підіймався по схилу на платформу для наступного перенесення. Після кількох ретельних маніпуляцій його почесна варта склалася з алеті, і Далінар планував розмістити війська цієї людини якомога далі від командного пункту, на іншій частині азірського фронту, з додатковими загонами між ними, щоб захистити свій фланг від можливого подвійного удару.

Це був, на жаль, очевидний крок. Тараванджіан зрозуміє, що його тримають заручником, щоб гарантувати лояльність його військ.

Для забезпечення додаткового захисту серед слуг Далінара ховалася унікальна секретна зброя. Сета, який носив обличчя звичайного солдата, призначили охоронцем Далінара. Навані не могла його помітити, тож маскування, підтримуване одним зі Прядильників світла Шаллан, працювало. Однак піхви його дивного меча вимагали деяких матеріальних прикрас і маскування, оскільки Світлопрядіння не прилипало до них. Тому вона думала, що впізнала його в чоловікові з великим клинком на поясі.

Інший Прядильник світла створив ілюзію Сета в тюремній камері. Якщо в Тараванджіана були люди, які стежили за Сетом, вони мали думати, що його надійно замкнено. І не здогадувалися, що він натомість дуже близько до Далінара. Хоча Навані ненавиділа цю ідею, їй довелося визнати, що Сет просидів у в’язниці всі ці місяці без жодного інциденту. Здавалося, він підкорявся Далінарові без питань. А якщо Сету можна довіряти, то, напевно, кращого охоронця не знайдеш.

Дай, о Всемогутній, щоб ліки не виявилися гіршими за саму хворобу. Крім того, Навані не могла не здогадатися, чи не маніпулює ними Тараванджіан у цій ситуації. Звичайно, не може бути, щоб він волів опинитися в оточенні ворожих військ. Вона, напевно, неправильно розтлумачила кмітливий вираз на губах старого, розуміння в його очах.

Але тепер настав час Далінарові вирушати. Тому Навані ретельно приховала тривогу й обійняла його. Він явно не був у захваті від обіймів у присутності своїх солдатів, але нічого не сказав. Після цього вони вдвох пішли назустріч гувернантці, яка привезла маленького Ґава зі скринями його речей. Маленький хлопчик, з усіх сил намагаючись не здаватися надто нетерплячим, віддав честь Далінару.

— Це велика відповідальність — уперше вирушати на війну, — сказав йому Далінар. — Ти готовий?

— Так, сер! — відповів хлопчик. — Я добре битимуся!

— Ти не будеш битися. І я теж не буду. Ми займатимемося стратегією. — У мене це добре виходить! — вигукнув Ґав, а потім обійняв Навані. Гувернантка привела його до будівлі Присяжної брами. Навані з тривогою дивилася їм услід.

— Він замалий, щоб їхати з тобою.

— Знаю, — сказав Далінар. — Але я заборгував йому це. Він відчуває жах, що знову залишиться в палаці...

Далінар недоговорив.

Навані знала, що річ не тільки в цьому. Далінар розповідав, яким злим він був у молодості й не дозволяв Адолінові й Ренарінові проводити час із ним, коли вони цього хотіли. Ну що ж, малий буде в безпеці. І він справді заслужив проводити більше часу з Далінаром.

Вона трохи потримала його за руку, потім відпустила. Він рушив схилом до Присяжної брами, і пів дюжини схвильованих писарок поспішили за ним, щоб поставити запитання.

Навані опанувала себе та пішла попрощатися з дочкою, яка також вирушала з експедиційним корпусом. Вона помітила королеву, яка прибула в паланкіні. Цікаво, що Ясна, яка зазвичай намагалася не показувати слабкість, останнім часом майже завжди користувалася паланкіном. А Тараванджіан, котрий справді потребував транспорту, відмовився від особливого ставлення.

Ідучи, Тараванджіан здавався слабшим, а Ясна, коли її несли, — сильнішою. Більш упевненою, такою, що контролювала все. «Саме такий вигляд кожен з них хоче мати», — подумала Навані, коли носильники опустили паланкін Ясни, і та вийшла. Хоча її хава, волосся та макіяж були бездоганними. Ясна майже не носила прикрас. Вона хотіла мати царствений вигляд, проте не надміру.

— А де Дотепник? — запитала Навані.

— Він пообіцяв зустрітися зі мною в Азірі, — відповіла Ясна. — Іноді зникає без жодних відповідей на запитання. Навіть глузливих.

— Є щось дивне в ньому, Ясно.

— Ти й гадки не маєш, наскільки, мамо.

Вони стояли обличчям одна до одної, аж поки Ясна не простягнула руки. Далі відбулися найнезручніші обійми, які коли-небудь були в Навані. Вони обидві робили правильні рухи, але водночас без ентузіазму.

Ясна відступила. Вона справді мала царствений вигляд. Формально обидві жінки були одного рангу, але в Ясні завжди відчувалося щось дивне. Далінар був наче велика скеля, яку хотілося довбати, поки не дізнаєшся, що за кристали всередині. А Ясна... ну, Ясна була просто... непізнаною.

— От бурі, — прошепотіла Ясна. — Мамо, невже ми настільки незграбні, що обіймаємося, наче підлітки на першому побаченні?

— Я не хочу руйнувати твій образ.

— Жінка може обійняти свою матір, чи не так? Моя репутація не зіпсується, якщо я продемонструю теплі почуття.

Однак вона більше не обіймалася, а взяла Навані за руку.

— Вибач. Останні дні у мене не було багато часу на сім’ю. Я завжди казала собі, що коли закінчу подорожі, то старанно працюватиму, щоб бути доступною для всіх вас. Розумію, що сімейні стосунки потребують додаткового часу, щоб... — Ясна глибоко вдихнула і притиснула захищену руку до чола. — Я говорю, наче якийсь історичний трактат, а не людина, правда?

— На тебе сильно тиснуть, моя люба, — сказала Навані.

— І я сама хотіла цього тиску й заохочувала його. Найшвидші зміни в історії часто відбуваються під час чвар, і це важливі моменти. Але ти теж важлива. Для мене. Дякую. За те, що ти завжди лишаєшся собою, попри зростання царств та падіння народів. Я не знаю, чи ти можеш зрозуміти, що твоя постійна сила означає для мене.

Яка незвичайна розмова. Навані виявила, що всміхається. Вона стиснула руку Ясни, і та мить, проведена разом, — коли вона зазирнула через маску — стала дорогоціннішою за сто недоладних обіймів.

— Наглядай за маленьким Ґавом, заради мене, — попросила Навані. — Не знаю, що й думати про те, що він їде з Далінаром.

— Хлопчики й молодші за нього йдуть у походи.

— Але не так близько до фронту, — відказала Навані.

Маленький нюанс, який багато їхніх союзників хибно тлумачили. Але нині, зі Сплавленими, що вміли літати, фронт міг опинитися будь-де.

 — Я простежу, щоб він тримався якомога далі від бойових дій, — пообіцяла Ясна. Навані кивнула:

— Твій дядько вважає, що підвів Адоліна і Ренаріна в дитинстві, провівши так багато часу на війні й так мало з ними малими. Тепер він має намір надолужити це. Не те щоб мені не подобалися його почуття, але... просто стеж за ними обома заради мене, будь ласка.

Ясна повернулася до свого паланкіна, а Навані відступила. Знамена продовжували тріпотіти, наче аплодували, коли найкращі Далінарові солдати шикувалися поряд з ним, королевою і Тараванджіаном. Хоча холодне повітря пронизувало її шаль, Навані була сповнена рішучості залишитися і дивитися, поки не отримає повідомлення через телестилеграф про те, що вони прибули до Азіру.

Поки вона чекала, підійшов Себаріал. Огрядний бородань став одягатися більш відповідно до свого загального вигляду: щось схоже на одяг тайленського торговця, зі штанами та жилетом під довгим алетійським офіцерським мундиром, який лишався розстебнутим. Навані не знала, чи то завдячувати за це перетворення Палоні, чи то Адолін нарешті взявся за великого князя, але цей одяг був набагато кращим, ніж ансамбль з такамою, який раніше любив Себаріал.

Більшість великих князів вирушили на війну за наказом Далінара. Така традиція алеті: бути правителем — означало, по суті, те саме, що бути генералом. Якщо король вирушав на війну, з ним ішли й великі князі. Це настільки вкоренилося в них, що було важко згадати, що інші народи — як азіші, так і тайленці — робили по-іншому.

Залишилося не так багато попередніх великих князів. Вони мусили замінити Ваму, Танадала і — зовсім недавно — Садеаса далекими родичами, вірними Далінарові і Ясні. Але створення репутації князівства у вигнанні виявилося складним завданням. Син Ройона мав проблеми саме з цієї причини.

Лишалося троє, на яких вони могли розраховувати: Аладар, Себаріал і Татам. Бетаб і його дружина слідували їхньому прикладу, тож Рутар залишився єдиним оплотом ворожості — останнім уламком фракції Садеаса, що діяла проти Далінара. Навані помітила його зі свитою, і вони готувалися вирушати разом з Далінаром.

Рутар міг створити проблеми, але, як здогадувалася Навані, Ясна скоро знайде спосіб упоратися з ним. Її дочка ненавиділа незакінчені справи. Навані сподівалася, що те, що зробить Ясна, не буде надто драматичним.

Себаріал залишився, щоб допомогти керувати вежею. І вирішувати свої проблеми.

— Отже, — сказав він Навані, — зробімо ставки на те, скільки часу потрібно Тараванджіану, щоб ударити нас ножем у спину?

— Тихіше.

— Річ у тім, — продовжив він, — що я поважаю старого дурня. Якщо мені вдасться прожити так довго, як він, можу собі уявити, як сам розкину руки та спробую захопити світ. Бо ж... чим тут ризикувати?

— Своєю порядністю.

— Порядність не заважає людям убивати, ваша світлосте. Вона просто змушує їх шукати різні виправдання.

— Ти говориш правдоподібно, але безглуздо, — сказала Навані. — Ти справді хочеш порівняти мораль великого завоювання та опору вторгненню Спустошувачів? Ти щиро віриш, що чесна людина нічим не відрізняється від убивці?