Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 9)

Каладін ледве вивернувся від нього, Кинувши себе донизу, коли Сплавлений знову втілився й потягнувся до нього. Схибивши, провалився через туман і зник. І знову Каладін виявив, що в нього лишилося замало Буресвітла, а серце шалено калатало. Він вдихнув третій з чотирьох мішечків зі сферами. Вони навчилися носити такі, зашивши з вивороту одягу. Сплавлений знав, що треба спробувати виснажити запас сфер Променистого.

— Ого! — вигукнула Сил, зависнувши біля Каладіна так, щоб спостерігати за тим, що відбувається позаду. — Він вправний, згоден? — Не тільки, — відказав Каладін, оглядаючи безликий туман. — Він атакує з особливою стратегією, не так, як інші. Я слабуватий у рукопашній боротьбі.

Рукопашну боротьбу нечасто побачиш на полі бою. Принаймні не за правилами. Каладін тренувався у строю, усе впевненіше вправлявся з мечем, але минуло вже багато років відтоді, як учився уникати хватки за шию.

— Де він? — запитала Сил.

— Не знаю, — відповів Каладін. — Але ми не обов’язково повинні його перемогти. Треба лише довше протриматися якомога далі від нього, поки не прибули інші.

Минуло кілька хвилин, і Сил закричала: — Там!

Вона перетворилася на стрічку світла, вказавши на те, що побачила. Каладін не чекав подальших роз’яснень. Він Кинувся крізь туман. Сплавлений втілився, але схопив повітря, бо Каладін встиг ухилитися. Тіло істоти впало, і знову виник потік світла, але Каладін почав рухатися безладно, зигзагоподібно, ухилившись від Сплавленого ще двічі.

Ця істота якось використовувала Пустосвітло, щоб утворювати нові тіла. Усі мали однаковий вигляд, з волоссям, схожим на своєрідний одяг. Сплавлений не відроджувався щоразу, він телепортувався, використовуючи потік світла для переміщення. Вони вже зустрічали Сплавлених, які могли літати, та Інших, що мали здібності, яку Прядильників світла. Можливо, це був той різновид, чиї здібності відображали певним чином здатність Прикликачів потойбічного до переміщення.

Після того як істота матеріалізувалася втретє, вона знову ненадовго припинила гонитву. «Він може телепортуватися лише тричі, а потім має відпочити, — здогадався Каладін. — Щоразу він атакував тричі. Отже, після цього його сили мають відновитися? Або... ні, йому, напевно, потрібно кудись переміститися й добути більше Пустосвітла».

І справді, за кілька хвилин червоно-фіолетове світло повернулося. Каладін Кинув себе від світла, набираючи швидкість. Повітря ревло навколо нього, і до п’ятого Викиду він уже достатньо розігнався, щоб червоне світло не змогло його наздогнати й поблякло десь позаду.

«Не такий уже ти й небезпечний, якщо не можеш мене спіймати, еге ж?» — подумав Каладін. Очевидно, Сплавлений прийшов до того ж висновку, і стрічка світла майнула вниз через туман.

На жаль, Сплавлений, імовірно, знав, що Каладін має намір повернутися в Гартстоун. Тож замість того, щоб летіти далі, Каладін повернув донизу. Він приземлився відпочити на вершині пагорба, порослого скелебруньками, які завдяки довколишній вологості вільно розкинули свої лози.

Сплавлений стояв біля підніжжя пагорба та дивився вгору. Так... та темно-коричнева накидка, яку він носив, насправді була волоссям, що росло на його маківці, довгим і щільно обмотаним навколо тіла. Він відламав панцирний шип з руки — гостру й зазубрену зброю — і спрямував на Каладіна. Імовірно, одним із таких, наче кинджалом, він і бив Каладіна зі спини.

І шип, і волосся, здавалося, означали, що він не був здатен брати із собою сторонні предмети за телепортації, тому не міг носити сфери з Пустосвітлом і змушений був відступити, щоб поповнити запаси.

Сил обернулася на спис.

— Я готовий! — вигукнув Каладін. — Нумо, атакуй.

— Щоб ти втік? — відказав Сплавлений алетійською мовою. Голос у нього був грубий, наче гуркіт каміння. Стеж за мною краєчком ока, Вітробігуне. Скоро знову зустрінемося.

Він обернувся стрічкою червоного світла і залишив ще одне тіло, що розсипалося, коли сам зник у тумані.

Каладін сів і глибоко зітхнув. Буресвітло виникло хмаркою перед ним і змішалося з туманом. Цей туман зникне, коли сонце підніметься вище, але зараз усе ще покривав землю, і та здавалася моторошною та спустошеною, наче він випадково опинився в кошмарі. Каладіна раптом накрила хвиля виснаження. Тьмяне відчуття того, як Буресвітло закінчується, змішане зі звичайною втомою після бою. І ще щось. Те, що нині все більше поширювалося.

Спис розвіявся, і виникла Сил, зависнувши в повітрі перед ним. Замість напівпрозорої дівочої сукні вона взяла моду носити стильну, блискучу, завдовжки до кісточок. Коли він поцікавився чому, пояснила, що так порадив Адолін. Довге блакитно-біле волосся було подібне до туману, і вона не носила рукав на лівій руці. Навіщо? Сил не була людиною, не кажучи вже про те, щоб сповідувати воринізм.

— Ну, — сказала вона, вперши руки у стегна, — ми йому показали. — Він двічі ледь не вбив мене.

— Я не казала, що саме ми йому показали, — вона розвернулася, все ще стежачи довкола на випадок, якщо це була хитрість. — З тобою все гаразд?

— Так, — відповів Каладін.

— Здаєшся втомленим.

— Ти завжди так говориш.

— Бо ти завжди здаєшся втомленим, дурнику.

Він звівся на ноги:

— Я повернуся до нормального стану, коли почну рухатися.

— Ти...

— Ми не будемо знову сперечатися про це. Зі мною все чудово.

Дійсно, він почувався краще, коли встав і втягнув трохи Буресвітла. А що, якби безсонні ночі повернулися? Раніше він спав іще менше — і нічого. Каладін-раб сміявся б сам із себе, почувши, що новий Каладін — світлоокий Сколкозбройний, чоловік, який насолоджувався розкішним житлом і теплими наїдками, — засмутився через недосипання.

— Ходімо, — сказав він. — Якщо нас помітили по дорозі сюди...

— Якщо?

— Оскільки нас помітили, вони пошлють по нас не лише одного Сплавленого. Небесні прийдуть по мене, і це означає, що місія під загрозою. Повертаймося до міста.

Вона чекала, згорнувши руки на грудях.

— Добре, — сказав Каладін. — Ти мала рацію.

— І ти повинен слухати мене більше.

— І я повинен слухати тебе більше.

— І тому тобі треба більше спати.

— Було б це так легко, — сказав Каладін, підіймаючись у повітря. — Вирушаймо.

Вейл усе більше засмучувалася, що її ніхто не викрав.

Вона прогулювалася ринком військового табору в повнім маскуванні, петляючи біля торгових яток. Вона провела понад місяць з фальшивим обличчям, роблячи саме ті зауваження саме тим людям. І досі жодного викрадення. Її навіть не пограбували. До чого докотився світ?

«Можу вдарити когось по обличчю, — подумала Промениста, — якщо від цього стане краще».

Легковажність у Променистої? Вейл посміхнулася, вдаючи, що роздивляється ятку з фруктами. Якщо Промениста жартує, то вони справді у відчаї. Зазвичай Промениста була така ж кумедна, як... як...

«Зазвичай Промениста безтурботна, наче прірводемон, — припустила Шаллан, просочуючись на передній план їхньої особистості, — з особливо великим смарагдом усередині».

Так, точно. Вейл усміхнулася теплу, яке линуло від Шаллан, і навіть Променистої, котра починала насолоджуватися гумором. Минулого року вони втрьох знайшли оптимальний баланс. Уже не були такими незалежними, як раніше, і легко мінялися особистостями.

Здавалося, що все добре. Це, звичайно ж, змусило Вейл турбуватися. Може, все занадто добре?

Неважливо, поки що. Вейл відійшла від фруктової ятки. Вона провела цей місяць у військовому таборі в образі жінки на ім’я Чанаша — низькородної світлоокої торговки, яка досягла скромного успіху, здаючи своїх чалів з погоничами в оренду караванам, що перетинали Розколоті рівнини. Вони підкупили справжню жінку, щоб вона позичила своє обличчя Вейл, і та тепер жила в безпечному місці.

Вейл повернула за ріг і прогулювалася іншою вулицею. Військовий табір Садеаса не змінився з того часу, як вона жила в таких таборах, хоча мав навіть менш доглянутий вигляд. Дороги давно не чистили, і вози, що проїздили ними, тряслися й підстрибували на поліпах скелебруньок. Більшість яток мали своїх охоронців, що стояли біля товарів. Це було не те місце, де довіряли охорону місцевим солдатам.

Вона пройшла біля торговців удачею, які продавали захисні гліфи та інші амулети для захисту в небезпечні часи. Буревартівники намагалися продати списки очікуваних бур і їхніх дат. Вона проігнорувала їх і підійшла до магазинчика, де продавали міцні чоботи та взуття для походів. Це все зараз добре купували у військових таборах. Багато покупців були мандрівниками, що проїздили тут. Швидкий огляд інших торговців свідчив про те саме. Пайки, які зберігалися протягом тривалої подорожі. Ремонтні майстерні фургонів і возів. І, звичайно ж, усе інше — недостатньо якісне, щоб продаватися в Урітіру.

Було тут чимало загонів для рабів, не менше ніж борделів. Як тільки основна частина мирних жителів перебралася до Урітіру, всі десять військових таборів швидко стали зубожілими стоянками для караванів.

Вейл за підказкою Променистої потайки озирнулася через плече, виглядаючи солдатів Адоліна. Жодного поблизу. Це добре. Вона помітила Фрактала, що спостерігав зі стіни поблизу, готовий повідомити Адоліна, якщо буде потрібно.

Усе на місці, і їхня розвідка вказувала, що її викрадення повинно статися сьогодні. Можливо, їй потрібно ще трохи привабити викрадачів. До неї нарешті підійшов торговець взуттям — товстун із бородою з білими пасмами. Шаллан хотіла замалювати такий контраст, тому Вейл відступила і дозволила Шаллан проявитися, щоб зробити Спогад для колекції.