Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 81)

На щастя, існували ліки, які могли допомогти. І оскільки Ясна була здатна за допомогою Душезаклинання створювати найрізноманітніші речовини, то вони мали доступ до рідкісних ліків. Хоча Каладін і королева нечасто зустрічалися особисто, те, що вона була готова витрачати свій час на створення ліків, свідчило про неї багато.

Каладін видав Мілові рецепт на отримання ліків у інтенданта-медика і велів йому впродовж місяця записувати кожен випадок головного болю, відзначаючи всі ознаки його появи, які може помітити. Це не так і багато, але Міл усміхнувся від вуха до вуха. Часто люди просто хотіли знати, що вони не дурні й не слабаки, раз прийшли сюди. Вони хотіли знати, що їхній біль справжній і що є бодай щось, що вони можуть зробити, щоб упоратися зі своєю проблемою. Просте підтвердження могло стати важливішим, ніж ліки.

Він помахав на прощання Мілові, вдячний за те, що, попри кілька останніх трагічних років, яких вистачило б на кілька життів, велика частина його лікарської підготовки залишилася в пам’яті. Він підійшов до Сил, яка влаштувалася на книзі, звісивши ноги. Сьогодні вона створила собі вбрання, подібне до того, що часто носила його мати: скромну спідницю та блузку на ґудзиках у тайленському стилі.

— То коли ти навчилася читати? — спитав він.

— Ще минулого тижня.

— Ти навчилася читати за тиждень?

— Це не так складно, як здавалося спочатку. Я думала, що тобі, як лікарю, знадобиться хтось, хто читатиме для тебе. А ще я думаю, що могла б перетворюватися на хірургічні інструменти. Я маю на увазі, не скальпель, бо, знаєш, я насправді не ріжу живу плоть. Але днями твій батько користувався маленьким молоточком...

— Для перевірки рефлексів, — сказав Каладін. — Найкраще, щоб він спереду був обгорнутий у тканину або гуму. Чи можеш ти стати чимось іншим, крім металу? Мені б дуже хотілося не ділити стетоскоп із батьком.

Був іще один дорогий інструмент, який лікарі Тараванджіана надавали їм лише за запитом.

— Не знаю, — відповіла Сил. — Мені здається, що... що нам слід дослідити багато всього, пов’язаного з нашими здібностями, Каладіне. Навіть те, що в минулому, можливо, інші не могли обдумати за браком часу й ресурсів. Тому що постійно билися.

Каладін задумливо кивнув. В очах Сил з’явився відчужений вираз. І коли вона помітила, що він спостерігає за нею, то зобразила усмішку. Ця усмішка здалася йому фальшивою — очевидно, сьогодні Сил аж занадто старалася йому догодити. А може, це просто здалося.

Він потягнувся, потім вийшов і заглянув у кімнату очікування. На сьогодні залишилася лише жменька людей. Тож Каладін мав час на коротку перерву.

Пройшов коридором до сімейної кімнати, двері якої вели на спільний балкон. Як він і сподівався, коли вони вперше прийшли сюди, цей широкий балкон тепер став місцем загального призначення для зустрічей жителів Гартстоуна, наче майдан у місті. З одного боку на мотузках майоріла випрана білизна. Діти бігали й гралися. Люди сиділи й базікали.

Каладін підійшов до краю балкона. Внизу побачив армії Далінара, що збиралися для походу на Азір. Він змусив себе подивитися на них і визнати, що не піде з ними.

Повз промчала фігура в синьому, ширяючи в повітрі. Лейтен, мабуть, помітив Каладіна, бо незабаром біля балкона зависла велика група Вітробігунів. Майже всі припинили свої заняття, а діти підбігли до краю балкона.

Вітробігуни — всі як один — віддали йому честь. Це був салют Четвертого мосту, хоча більшість із них ніколи не були в команді Четвертого мосту і не віддавали честь один одному — вони завжди віддавали честь Каладінові та іншим членам початкового складу Вітробігунів.

Він відповів їм тим самим салютом Четвертого мосту, ляснувши зап’ястями одне об одне.

П’ятдесят з гаком Вітробігунів розвернулися і помчали вниз. Внизу спалахнуло світло навколо Присяжної брами, і цілий батальйон солдатів зник. Вони знали, що кількість Буресвітла, яке витрачалося на перехід через Присяжну браму, залежала від того, хто з Променистих керує пристроєм: що досвідченіший Променистий, то менше потрібно Буресвітла. Ймовірно, сьогодні пристроєм керувала Ясна: завдяки своїм здібностям королева могла робити такі речі, які значно переважали можливості інших. Хоча вона не хизувалася цим, але явно вже промовила Четвертий Ідеал. Той, до якого Каладіну ніколи не дістатися.

— Вони всі йдуть, — тихо сказала Сил, опускаючись йому на плече.

— Не всі, — відповів Каладін. — Близько двадцяти з них залишаться охороняти вежу.

— Але серед них немає нікого з наших друзів.

Це правда. Усі колишні члени Четвертого мосту вирушали з Далінаром. Можливо, Рлайн залишиться тут, щоб працювати на полях? Хоча він часто вважав за краще їхати з допоміжним персоналом, щоб допомагати Вітробігунам у походах, наприклад, з Даббідом та кількома юними зброєносцями.

Каладін спостерігав, як вони всі відлітають, і відчув себе дуже самотнім.

«Згадай, яким спокійним ти був минулого тижня, — подумав він. — Не жалій себе. Насолоджуйся новим шляхом, яким ідеш».

Думки не допомогли: йому все одно було боляче бачити, як усі йдуть. Боляче усвідомлювати, що Шаллан і Адолін вирушили до Гадесмару без нього. Він мав батьків і нового брата і цінував це. Але чоловіки й жінки з Четвертого мосту стали для нього такими ж важливими. Проте ця частина його життя закінчилася. Краще не зациклюватися на минулому. Каладін повернувся в оглядову. Ґавін уже чекала, тому він послав її по наступного пацієнта.

Він увійшов у робочий ритм, оглядаючи пацієнтів, час від часу зазираючи до сусідньої оглядової кімнати, щоб попросити поради в батька щодо діагнозу чи ліків. Він зіткнувся з незвичайною кількістю нападів кашлю. Очевидно, щось розповсюджувалося по вежі. Якась хвороба, від якої в людей утворювався слиз у легенях і боліло все тіло. Він ніколи не стикався ні з чим подібним, однак батько стежив за перебігом і сказав, буцімто лікарі з Харбранта повідомляли, що це не смертельна хвороба. Врешті-решт, пошесть із Заходу не підтвердилася. Хвороба майже не приваблювала спренів пошесті. Хоча, як здавалося, навколо вежі їх узагалі було мало таких, тому вони й не з’являлися, приваблені хворобою.

Він рекомендував пацієнтам більше відпочивати, пити більше рідини й частіше мити руки. День тягнувся довго, і потік пацієнтів скоротився до тонкої цівки. Одна жінка привернула його увагу. Це була біженка. Коли Каладін лікував її від кашлю, вона запитала, чи не бачив він її дядька. Начебто чула, що хтось, зовнішньо схожий на нього за описом, прибув до Гартстоуна безпосередньо перед евакуацією.

Каладін сказав їй почекати й пішов шукати батька. Оглядова Ліріна була порожня. Але з приймальні чувся голос Гесіни, тому Каладін рушив туди, щоб запитати її про дядька біженки.

І не встиг зайти, як почув знайомий голос, який змусив його застигнути на місці.

— Завжди було так, — сказав грубий голос. — Не вживаю вже... скільки, вже шість місяців? Забери мене буря! Шість місяців. Це вже дещо. Але я більше не можу терпіти ці битви. Розумієте, це проникло в мене. Свербить у мозку.

Каладін увірвався в приймальню і застав Тефта, який розмовляв із його матір’ю. Літній чоловік був без форми, у звичайних штанах і сорочці, із коротко підстриженою сивою бородою. Не так коротко, як у подвижника, але й не надто довго. Його спрена, Фендорани, не було видно, хоча вона зазвичай вважала за краще ховатися з очей.

— Тефте?! — вигукнув Каладін. — Тебе ж мобілізували. Чому ти не з усіма іншими?

— Не можу піти, — сказав Тефт. — Щось не так з моїм мозком. Пішов і поговорив із Чорношипом, і він погодився, що мені було б краще піти у відставку.

— Ти... Тефте, ти вартий кращого. У тебе немає причин іти зі служби. Тефт знизав плечима:

— Я сам відчув, що вже час. Теж трохи кашляю. І коліно болить, навіть коли немає бурі. Війна — це справа юнаків, а не старих засохлих шматків кори.

Гесіна схилила голову набік, маючи збентежений вигляд. А Сил приземлилася на плече Каладіна й ахнула, побачивши Тефта, а потім із захопленням заплескала в долоні.

— Скеля пішов, — сказав Тефт. — А ще Моаш... Моаш не просто зник. Гірше. Сиґзілу треба очолити інших, щоб я не заважав йому. Але ми з тобою стояли біля джерел усього цього. Гадаю, нам слід триматися разом.

— Тефте, — м’яко мовив Каладін, ступаючи на крок уперед. — Ти не можеш слідувати за мною тут.

Тефт зухвало підняв підборіддя.

— Я наказую тобі повернутися на службу! — продовжив Каладін.

— Йой? Накази? Тепер у тебе немає тих вузлів на плечі, хлопче! Ти не можеш мені нічого наказувати! — Тефт сів на стілець у приймальні, склавши руки на грудях. — Я почуваюся хворим. Не все гаразд із головою. Ніхто не може заперечити, що це не так.

Каладін подивився на матір, почуваючись безпорадним.

Вона знизала плечима:

— Ти не повинен примушувати когось брати участь у війні, Каладіне. Тільки якщо не хочеш стати схожим на Амарама.

— Ти підтримуєш Тефта? — запитав Каладін.

— Хлопче, — м’яко сказав Тефт. — Ти не єдиний, у кого в голові повно жахів. Ти не єдиний, у кого час від часу трусяться руки, коли він думає про все це. Мені теж потрібно відпочити. Це істина від самого Келека.

Він перебільшував. Каладін це знав. Ця людина, хоча і була схильна до адиктивної та саморуйнівної поведінки, не мала посттравматичного розладу. Однак це не так легко довести. Особливо якщо людина, про яку йде мова, така вперта, як Тефт.