Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 73)

Цікаво. Вона відразу ж зазирнула в Гадесмар і виявила з іншого боку сферу світла дивного перламутрового відтінку. Всередині куба була сила, але не Буресвітло. Знову зосередившись на Царстві матерії, вона потрусила його і постукала по боках. Куб здавався порожнім, але вона не знайшла на ньому ані найменшої тріщинки.

Бурекляття! Як вона приховає це від Адоліна? Ну що ж, треба знайти спосіб. Вона здійснить ще одну подорож до Гадесмару, але невипадкову. Вейл вирушить туди на своїх умовах і не буде витрачати часу на втечу.

Цього разу полюватиме вона.

21

Бурливий згусток

Я був зачарований, дізнавшись, чого ти досяг на Скадріалі, і я навіть не помітив твоєї присутності. Як виходить, що ти так добре ховаєшся від Сколків?

Вибір вбрання на день був схожий на підготовку до дуелі. В обох випадках ключем до перемоги були інстинкти, а не свідомі рішення. Адолін нечасто турбувався про те, що одягнути, і не планував кожен удар меча. Він чинив так, як йому здавалося правильним.

Справжня хитрість в обох випадках полягала в тому, щоб докласти зусиль до розвитку своїх інстинктів. Ви не зможете відбити удар за допомогою лише м’язової пам’яті, якщо не витратили роки на відпрацювання цих маневрів. І ви не можете покладатися на інтуїцію у виборі одягу, якщо не витратили години на вивчення модних журналів.

Однак час від часу інстинкти вас підводять. Навіть Адолін іноді вагався на дуелі, відчуваючи невпевненість. І так само в деякі дні він просто не міг визначитися з вибором куртки.

Адолін стояв у спідній білизні, тримаючи першу куртку в руках. Традиційна: синій колір Холінів з білими манжетами. На спині — яскрава біла вишивка з його гліфами: висока вежа і стилізована версія його клинка. Це дозволяло легко розгледіти його в бою. До того ж це нудно.

Адолін глянув на модну жовту куртку, що лежала на ліжку. Він замовив пошив цієї куртки за модою, яку бачив у Холінарі. Вона застібалася на гудзики не до кінця, а з боків, на кишенях і на манжетах була срібна вишивка. О бурі, це сміливо. Відчайдушно. Яскраво-жовте вбрання? Більшість чоловіків таке ніколи б не одягнули.

А Адолін одягав. Прийдіть на бенкет у чомусь подібному — і ви заволодієте загальною увагою. А якщо матимете досить упевнений вигляд, то на наступному бенкеті половина чоловіків буде намагатися вас наслідувати.

Але він збирався не на бенкет. Він вирушав з важливою місією в Гадесмар. І знову почав ритися у своєму комоді.

Саме увійшла Шаллан, коли він кинув на ліжко ще три куртки. На ній був одяг Вейл — штани, довгий вільний жакет і сорочка на ґудзиках. За його порадою вона змінила білі штани та піджак на більш практичний синьо-коричневий костюм. Білий колір не годився для подорожей; їй хотілося чогось міцного, на чому не видно бруду. Синій та коричневий пасували до її білого капелюха, хоча Адолін додав шкіряну стрічку навколо тулії.

Незважаючи на одяг, сьогодні вона не Вейл — волосся було рудим. До того ж зазвичай він міг сказати це по тому, як вона дивилася на нього. Минуло три дні відтоді, як дівчина обрала членів своєї команди, але лише сьогодні ті нарешті були готові вирушати у подорож.

Шаллан притулилася до дверей, схрестивши руки на грудях і спостерігаючи за його заняттям.

— Знаєш, — сказала вона, — будь-яка дівчина ревнувала б, побачивши, скільки уваги ти приділяєш вибору одягу.

— Ревнувала? До курток?

— До того, заради кого ти їх носиш.

— Я сумніваюся, що варто турбуватися через купку старих набундючених спренів честі.

— У будь-якому разі мені нема про що турбуватися, — сказала Шаллан. — Проте сьогодні ти метушишся не через спренів честі. Ми ж зустрінемося з ними в кращому випадку лише за кілька тижнів.

— Я не метушуся. Я розробляю стратегію.

Він кинув на ліжко ще одну куртку. «Ні. Ця занадто старомодна». — Не дивись на мене так! Ми готові?

— Фрактал чомусь утік, щоб попрощатися з Дотепником, — мовила вона. — Сказав, що це дуже важливо. Але я підозрюю, що він неправильно зрозумів якийсь жарт від Дотепника. Якщо не враховувати очікування на нього, у нас усе готово. Просто потрібен ти.

Припаси були зібрані, транспорт забезпечений усім необхідним, попутники для подорожі обрані. Адолін швидко і вміло зібрав речі для поїздки, його скрині вже завантажені. Цей вибір був легким. От лише куртка на сьогодні...

— Отже... — мовила Шаллан. — Сказати їм почекати ще дві або три години?

— Я спущуся за п'ятнадцять хвилин, — пообіцяв Адолін. Він звірився з фабріальним годинником на шкіряному браслеті, який подарувала йому тітка Навані, а потім подивився на Шаллан. — Можливо, тридцять.

— Я скажу їм, що за годину, — мовила Шаллан з усмішкою.

Вона вийшла, перекинувши сумку через плече.

Адолін упер руки в боки й прикинув можливі варіанти. Жоден з них не пасував. Що він шукає?

 «Почекай-но. А, звичайно».

За кілька хвилин він вийшов зі своєї кімнати у формі, яку не одягав уже багато років. Блакитний колір Холінів, усе ще військова форма, але скроєна для повсякденного носіння. Хоча вона не була особливо модною, але мала більш стилізований набір гліфів на спині, а також міцніші манжети та комір, ніж на стандартній формі.

Багато хто просто вирішив би, що це звичайна холінська форма. Адолін сам розробив цю модель чотири роки назад. Він хотів створити щось більш ефектне і водночас відповідне до вимог його батька носити форму. Цей проект захопив його на кілька тижнів; це була його перша і єдина справжня спроба зайнятися дизайном одягу.

У перший же день, коли він надів цей мундир, Далінар насварив його. А тому відтоді мундир лежав у скрині. Забутий.

Батько, ймовірно, все ж не схвалив би цього, але останнім часом Далінар узагалі не схвалював нічого, що робив Адолін. То в чому ж шкода? Він надів браслет, пристебнув до пояса меч і вийшов у коридор. Й одразу ж завагався.

Шаллан дала йому годину. Залишилося ще дещо, що Адолін хотів викреслити зі свого списку перед від’їздом. Тому він повернув в інший бік і піднявся сходами на шостий поверх.

Адолін здивувався, виявивши чергу до клініки. Шостий поверх не був особливо заселеним, але, очевидно, новини поширилися дуже швидко. Ніхто з тих пацієнтів, хто чекав у черзі, не здавався занадто нещасним. Діти сиділи тихо, тримаючись за подряпини, поки батьки метушилися поруч. Черга жінок з кашлем або болями. З чимось серйознішим звернулися б до Вістрехода або Споглядальника істини.

Деякі вклонилися Адолінові, коли він прослизнув у приймальню, де мати Каладіна вітала кожного пацієнта та записувала симптоми. Вона всміхнулася принцу й махнула йому двома пальцями в бік коридору. Адолін попрямував туди. У першій кімнаті, повз яку він пройшов, двері були прочинені. Там батько Каладіна оглядав якогось юнака. Поруч із ним стояла міська дівчина, зачитуючи вголос записи, зроблені дружиною Ліріна.

Друга кімната по коридору, схожа на оглядову, була порожня. Адолін прослизнув усередину, а за кілька хвилин увійшов Каладін, витираючи руки ганчіркою. Було дивно бачити його в простих коричневих штанах і білій сорочці на ґудзиках. Справді, чи бачив Адолін бодай колись Каладіна без форми? Чесно кажучи... Адолін припускав, що Каладін навіть спить у формі. І все ж він був тут, із закачаними до ліктів рукавами, з волоссям довжиною до плечей, зібраним ззаду у хвіст.

Каладін зупинився, побачивши Адоліна.

— Ти можеш піти до свого брата по зцілення, Адоліне. У мене справжні пацієнти, яким потрібна допомога.

Адолін проігнорував це зауваження і визирнув у коридор, в бік кімнати очікування:

— А ти популярний хлопець, мостонавідничку!

— Я впевнений, що половина з них прийшла сюди лише для того, щоб подивитися на мене, — зітхнув Каладін і пов’язав білий лікарський фартух. — Боюся, моя слава може затьмарити саме призначення клініки.

Адолін усміхнувся:

— Будь обережний! Тепер, коли я звільнив цю посаду, ти найзавидніший наречений Алеткару! Сколкозбройний, Променистий, володіє землями — і самотній? Я б не здивувався, почувши, що в половини молодих дам у королівстві раптово почалися головні болі...

Він замовк, помітивши, що Каладін насупився.

— Це вже відбувається, правда? — спитав Адолін, вказуючи на Каладіна пальцем.

— Я... здивувався, чому так багато світлооких жінок раптом потребують лікування, — відповів той. — Подумав, що, може, їхніх персональних лікарів завербували на війну...

Він глянув на Адоліна й почервонів.

— Іноді ти буваєш чарівно наївним, Келе! — сказав Адолін. — Тобі потрібно використовувати цю особливість. Працюй у цьому напрямку!

— Це порушить етику стосунків лікаря та пацієнта, — відповів Каладін, зачиняючи двері, щоб Адолін не зміг перерахувати підозріло добре одягнених молодих жінок у приймальні. — Ти прийшов, щоб мучити мене? Або за цим візитом приховується якась реальна мета?

— Я просто хотів відвідати тебе, — сказав Адолін. — Побачити, чим ти займаєшся у відставці.

Каладін знизав плечима. Він відійшов і почав розкладати ліки та бинти на полиці, де світилися чистим білим світлом сферні ліхтарики.

Сил виникла поруч з головою Адоліна, сформувавшись із сяйнистого туману, ніби вона була Сколкозбройцем.

— Це справді корисно для нього, — сказала вона, підлетівши ближче. — Вряди-годи він справді зміг розслабитися.

— Серйозних випадків не так уже й багато, — мовив Каладін, стоячи до них спиною. — З такою кількістю людей у черзі робота може виснажувати, але... усе не так напружено, як я боявся.