Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 62)

Сил провела їх через передню кімнату, а потім коридором повз двоє зачинених дверей до головної вітальні.

— Ми цілий тиждень її готували! — промовила вона, ширяючи по кімнаті.

Біля дальньої стіни були кам’яні полиці, вщерть заставлені книгами. Каладін витратив чималу частину своєї місячної платні на книги. В юності він часто шкодував, що в матері їх було мало.

— Я й не знала, що у світі так багато книг, — сказала Сил. — Хіба на них вистачить усіх слів? Здається, колись усе, що можна сказати, буде сказано, — вона чкурнула до меншої бічної кімнати. — А тут місце для дитини, і я сама вибрала іграшки, бо Каладін, напевно, купив би спис чи ще щось дурнувате. О! Ходіть сюди!

Вона закружляла біля них, знову до коридору. Каладінові батьки пішли слідом, а він — за ними. За підказкою Сил Лірін відчинив одні з дверей у коридорі й побачив повністю оснащений хірургічний кабінет. Оглядовий стіл. Блискучий набір найкращих інструментів, у тому числі обладнання, яке Каладінів батько ніколи не міг собі дозволити: скальпелі, пристрій для прослуховування серцебиття, чудовий фабріальний годинник, фабріальна нагрівальна плита для кип’ятіння бинтів чи дезінфекції хірургічних інструментів.

Каладінів батько зайшов до кабінету, а Гесіна стояла у дверях, притуливши руку до рота від захоплення. Навколо неї, наче прикраси, кружляли спрени потрясіння, схожі на розбиті шматочки жовтого світла. Лірін узяв один за одним кілька інструментів, потім почав оглядати банки з мазями, порошками та препаратами, які Каладін розставив на полиці.

— Замовив усе найкраще в лікарів Тараванджіана, — пояснив Каладін. — Треба, щоб мама прочитала тобі про ці нові ліки — в лікарнях Харбранта відкривають дивовижні речі. Кажуть, що знайшли спосіб заражати людей слабкою формою хвороби, яку легко подолати, і вони на все життя стають невразливими до небезпечніших форм. Лірін мав... похмурий вигляд. Більше ніж зазвичай. Попри жарти Гесіни, він умів сміятися — у нього були емоції. Каладін часто помічав їх у батька. І щоб він так спокійно зреагував на все це...

«Він зневажає це, — подумав Каладін. — Але що я зробив не так?» На диво, Лірін розвалився в одному з крісел поблизу.

— Це дуже мило, синку, — тихо промовив він. — Але я більше не бачу в цьому сенсу.

— Що? Чому?

— Через те, що вміють робити ці Променисті, — пояснив Лірін. — Я бачив, як вони зцілюють одним лише дотиком! Простий жест Вістрехода може залікувати рану чи навіть відростити кінцівку. Це чудово, синку, але... але я більше не бачу потреби в лікарях.

Гесіна нахилилася до Каладіна та прошепотіла:

— Він хандрив усю дорогу.

— Я не хандрю, — відказав Лірін. — Сумувати через таку велику революцію в лікуванні було б не лише безсердечно, але й егоїстично. Просто... — Лірін глибоко вдихнув. — Гадаю, мені треба знайти собі якесь інше заняття.

Бурекляття! Каладінові точно була знайома ця емоція. Втрата. Хвилювання. Раптове відчуття, ніби стаєш тягарем.

— Батьку, — сказав він, — у нас менш як п'ятдесят Вістреходів та лише троє Споглядальників істини.

Лірін подивився вгору, схиливши голову.

— Ми взяли із собою понад дюжину, щоб урятувати Гартстоун, — пояснив Каладін, — бо Далінар хотів упевнитися, що наша нова летюча платформа не потрапить у руки ворога. Більшість часу ці Вістреходи служать на фронті, зцілюючи солдатів. Кількох із тих, що служать в Урітіру, можна викликати лікувати лише найтяжчі рани. До того ж їхні сили обмежені. Наприклад, вони нічого не вдіють зі старими ранами. У нас є велика клініка на ринку, де працюють звичайні лікарі, і вона переповнена в будь-яку пору дня. Твоя професія потрібна. Повір мені, ти будеш тут дуже-дуже корисним.

Лірін розглянув кабінет іще раз наче новими очима. Він вишкірився, потім — можливо, подумавши, що не слід радіти з того, що людям усе ще потрібні лікарі, — встав:

— Тоді добре! Гадаю, мені слід ознайомитися з цим новим обладнанням. Препарати, що можуть запобігти захворюванням, кажеш? Ця ідея інтригує.

Мати обійняла його, а потім пішла до іншої кімнати оглянути книги. Вмостившись у кріслі в хірургічному кабінеті, Каладін нарешті дозволив собі розслабитися.

Сил сіла йому на плече в подобі молодої жінки в довгій хаві, з волоссям, заколотим за алетійською модою. Вона склала руки на грудях та з очікуванням подивилася на нього.

— Що? — запитав він.

— Ти збираєшся розказати їм? Чи мені доведеться? — Зараз не час.

— Чому?

Він не зміг придумати вагомої причини. Вона продовжувала діставати його своїм переможно-настирливим поглядом спрена — не кліпала, хіба що навмисне, — тож годі було знайти ще когось, хто міг витріщатися, як Сил. Одного разу вона навіть збільшила очі до неприродного розміру, щоб донести до нього вкрай важливу думку.

Зрештою Каладін встав, і Сил злетіла стрічкою світла. — Батьку, тобі слід дещо знати.

Лірін відірвався від вивчення ліків, а Гесіна зацікавлено зазирнула в кімнату.

— Я збираюся залишити військову службу. Мені потрібен відпочинок від битв, і Далінар так наказав. Тож я подумав, може, займу кімнату поряд з Ороденовою. Мені... можливо, слід знайти якусь іншу мету в житті.

Гесіна знову піднесла руку до губ. Лірін застиг на місці та зблід, наче побачив Спустошувача. А потім на його обличчі засяяла така широка усмішка, якої Каладін ніколи в нього не бачив. Він підійшов до Каладіна і схопив за руки:

— От у чому річ, так? Хірургічний кабінет, обладнання, розмови про клініку. Ти зрозумів усе. Нарешті зрозумів, що я мав рацію. Ти станеш лікарем, як ми завжди мріяли!

— Я...

Звичайно, це й була відповідь. Та сама, якої Каладін навмисне уникав. Він думав про подвижників, про генералів, про втечу.

Відповідь прийшла у батькових словах, яких Каладін підсвідомо боявся. Він завжди у глибині душі знав, що є лише одне місце, куди зможе піти, коли в нього заберуть спис.

— Так, — сказав Каладін. — Ти маєш рацію. Ти завжди казав правду, батьку. Гадаю... саме час продовжити моє навчання.

19

Гранати

Світ стає все небезпечнішим місцем, і тому я наближаюся до суті своєї доповіді. Ми більше не можемо собі дозволити зберігати таємниці одне від одного. У тайленських фабріалірів є приховані від інших методи, пов’язані з тим, як вони витягають Буресвітло із самоцвітів і створюють фабріали довкола надзвичайно великих каменів.

Благаю коаліцію та добрий тайленський народ визнати нашу колективну потребу. Я зробила перший крок, відкривши результати своїх досліджень для всіх учених.

Молюся, щоб ви усвідомили мудрість аналогічних рішень.

 — Вибачте, ваша світлосте, — промовила Рушу, тримаючи кілька креслень, коли вони обходили кристалічну колону в глибині Урітіру. — Я провела тижні за дослідженнями, але не змогла знайти інших збігів.

Навані зітхнула, зупинившись біля однієї секції колони. На ній були вставлені чотири гранати — така сама конструкція, що й у фабріалі-пригнічувачі. Схема була занадто виразною, занадто точною, щоб виявитися простим збігом.

Це нагадувало прорив, тому вона наказала Рушу та іншим порівняти всі відомі фабріали з колоною, вишукуючи будь-які схожості. Але, на жаль, багатонадійна зачіпка завела в черговий тупик.

— Є ще одна проблема, — промовила Рушу.

— Лише одна? — Юна подвижниця насупилася, і Навані махнула рукою, щоб та продовжила. — У чому річ?

— Ми перевірили фабріал-пригнічувач у Гадесмарі, як ви просили. Ваша теорія правильна, у Гадесмарі йому відповідає спрен, як і Душезаклиначам. Але в нашому світі немає ніяких ознак спренів у самоцвітах.

— Тоді в чому проблема? Моя теорія правильна.

— Ваша світлосте, спрен, що керує пристроєм для пригнічення... його спотворили, і це дуже схоже на...

— Спрен Ренаріна, — закінчила за неї Навані.

— Саме так. Спрени відмовилися розмовляти з нами, але вони не здавалися такими безтямними, як спрени в Душезаклиначах. Це підтверджує вашу теорію, що давні фабріали, такі як насоси, Присяжна брама та Душезаклиначі, якимось чином ув’язнили своїх спренів у Царстві пізнання. Коли ми натиснули, спрен навмисно заплющив очі. Здається, він усвідомлено працює з ворогом, що викликає питання щодо спрена вашого племінника. Чи наважимося ми довіряти йому?

— У нас немає причин вважати, що якщо один спрен служить ворогові, то так роблять усі спрени цього типу. Слід припустити, що в кожного є особиста прихильність, як і в людей.

Однак вона мусила визнати, що спрен Ренаріна викликав у неї тривогу. Передчуття майбутнього? Вона вже морочила собі голову, розмірковуючи про Гліса. Замість цього спробувала зосередитися на природі спрена цього фабріала.

«Ти захоплюєш спренів, — писав їй хтось дивний через телестиль. — Ув’язнюєш їх. Сотні з них. Ти чудовисько. Ти повинна зупинитися». Минуло вже кілька тижнів, а телестиль так і не ворухнувся. Можливо, ця людина знала, як створювати фабріали старим методом, ув’язнюючи розумних спренів у Царстві пізнання? Можливо, такий метод був кращим та гуманнішим. Наприклад, величні спрени, що керували Присяжною брамою, здавалося, не заперечували проти прив’язування до пристроїв і могли повноцінно взаємодіяти зі світом.

— А зараз вивчи це, — наказала Навані Рушу, постукавши кісточками пальців по величній колоні із самоцвітів. — Побач, чи зможеш знайти спосіб активувати цю окрему групу гранатів. У минулому вежа була захищена від Сплавлених. Усі давні писання підтверджують цей факт. Напевно, секрет у цій частині колони.