Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 61)

— Спочатку ми організували вежу за князівствами, — продовжив Каладін. — Кожному з алетійських великих князів відвели секцію на певному поверсі. Навані не сподобалося, як усе вийшло: ми не використали так багато зовнішнього простору вежі з природним освітленням, як вона хотіла. Часто багато людей тіснилися у великих приміщеннях, що явно не були спроектовані як житлові, тому що великі князі намагалися тримати своїх людей поряд.

Він пірнув підливний кам’яний виступ у коридорі. В Урітіру було безліч подібних дивацтв, і цей виступ мав вигляд круглої кам’яної труби, що перетинала коридор по центру. Можливо, це вентиляція? Але чому її встановили там, де ходять люди?

Багато інших особливостей вежі не піддавалися логіці. Коридори закінчувалися тупиками. Знайшлися кімнати без входу, в які можна було лише зазирнути через крихітні отвори. Також виявили вузькі шахти, що вели донизу на тридцять і більше поверхів. Можна було б назвати таке планування божевільним, але навіть найнезбагненніші натяки на задум — як-от кристалічні прожилки вздовж кутів кімнат чи місця, де шари на стінах перепліталися, утворюючи візерунки, що нагадували гліфи, вбудовані в стіну, — змушували Каладіна вважати, що це місце проектували відповідно до певної мети, а не навмання. Ці дивацтва виникли з причин, яких вони поки що не збагнули.

Батьки нахилилися під перешкодою. Вони залишили Каладінового брата з дітьми Ларал та їхньою гувернанткою. Здається, вона поверталася до тями після втрати чоловіка, хоча Каладін гадав, що знає її достатньо добре, щоб бачити наскрізь. Здавалося, вона справді була прив’язана до старого хвалька, як і її діти — двоє похмурих близнюків, занадто відлюдькуватих як для свого віку.

Згідно з новими законами успадкування, прийнятими Ясною, Ларал мала отримати титул градоправительки, тому пішла на офіційну зустріч з королевою. Поки писарки Навані вказували іншим людям шлях через вежу, Каладін хотів показати батькам, де розмістять жителів Гартстоуна.

— Щось ви принишкли, — сказав він батькам. — Гадаю, це місце спочатку може зачарувати. Я почувався так само. Навані стверджує, що ми не знаємо про нього й половини.

— Приголомшливо, — мовила мати. — Однак мене трохи більше дивує те, що ти називаєш її світлість Навані Холін на ім’я. Хіба вона не королева цієї вежі?

Каладін знизав плечима:

— Я звертаюся до Холінів неофіційно відтоді, як ми ближче познайомилися.

— Він бреше, — змовницьки сказала Сил, сидячи на плечі Гесіни. — Він завжди так говорив. Каладін називав короля Елгокара на ім’я ще за кілька років до того, як став Променистим.

— Неповага до влади світлооких, — промовила Гесіна, — і загальна схильність робити те, що хоче, попри соціальне становище чи традиції. Заради Рошару, звідки це в ньому?

Вона поглянула на чоловіка, що стояв біля стіни, вивчаючи лінії шарів породи.

— Навіть не уявляю, — відказав Лірін. — Синку, ану піднеси світло ближче. Гесіно, глянь сюди. Ці шари зелені. Вони не можуть бути природними.

— Любий, а те, що ця стіна є частиною вежі, яка за розміром майже як гора, не підказує тобі, що все це місце неприродне?

— Напевно, щоб створити таку форму, використовували Душезаклинач, — Лірін постукав по каменю. — Це нефрит?

Мати нахилилася, щоб оглянути зелену прожилку:

— Залізо. Воно надає каменю такого відтінку.

— Залізо? — здивувалася Сил. — Але ж воно сіре, хіба ні?

— Звісно, — відповів Лірін. — А зеленим камінь робить мідь, так? — Ти так думаєш, правда? — запитала Гесіна. — Я майже впевнена, що все не так працює. Але хай краще Кел покаже нам підготовані кімнати. Він явно хвилюється.

— Чому ви так вирішили? — запитала Сил. — Я вважаю, що він ніколи не хвилюється. Навіть коли кажу, що підготувала для нього кумедний сюрприз.

— Твої сюрпризи ніколи не бувають кумедними, — відказав Каладін. — Я засунула йому пацюка в чобіт, — прошепотіла Сил. — Це зайняло дуже багато часу. Я не можу підіймати щось настільки важке, тож довелося заманити його їжею.

— В ім’я Прародителя бур, чому ти заманила пацюка в його чобіт? — запитав Лірін.

— Бо це те, що треба! — вигукнула Сил. — Невже ви не розумієте, що це визначна ідея?

— Лірін хірургічним шляхом видалив у себе почуття гумору, — пояснила Гесіна.

— І продав його на ринку за непогані гроші, — додав Лірін.

Гесіна нахилилася ближче до Сил:

— Він замінив його годинником, за яким підраховує, скільки часу всі марнують на свої дурні емоції.

Сил поглянула на неї, розгублено всміхаючись, і Каладін збагнув, що вона не впевнена, чи то був жарт. Лише коли Гесіна підбадьорливо кивнула, Сил щиро засміялася.

— Обійдемося без жартів, — сказав Лірін. — Мені не потрібен годинник, щоб визначити, скільки часу всі марнують. І так зрозуміло, що майже сто відсотків.

Каладін притулився до стіни, відчуваючи знайоме втихомирення від батьківських жартів. Колись він лише бажав, аби вони були поряд. Дивитися, як Лірін працює, наче одержимий. Чути, як Гесіна намагається змусити його звернути увагу на людей довкола. Лірін з любов’ю приймав жарти, підіграючи їм, і при цьому будучи до сміху суворим.

Це нагадало Каладінові дні за обіднім столом чи збирання лікарських рослин з оброблених ділянок за містом. Він беріг ці ідилічні спогади. У глибині душі знову бажав стати маленьким хлопчиком, щоб батьки не мусили перетинатися з його теперішнім життям, де вони, без сумніву, почують про те, що він витерпів та зробив. Про те, що кінець кінцем зломило його.

Каладін повернувся та пішов далі коридором. Рівне світло попереду підказало, що вони наближаються до зовнішньої стіни. Розтоплене сонячне світло, відкрите й спокусливе. Холодна сфера Буресвітла в його руці втілювала силу, проте таємничу й люту. Якщо придивитися до світла в камені, можна побачити, що воно рухається, бушує, намагається вирватися. Сонячне світло уособлювало щось вільніше, відкритіше.

Каладін увійшов до чергового коридору, де лінії шарів на стінах поверталися внизу формі віял, наче бурхливі хвилі. Сонячне світло лилося крізь одвірки справа.

Коли батьки наздогнали Каладіна, він показав їм дещо:

— Кожна кімната праворуч веде до великого балкона, що тягнеться вздовж усього краю. Ларал матиме кімнату в кутку, найбільшу, з окремим балконом. Я подумав, що ми зарезервуємо десять тут, у центрі, й зробимо їх місцем для зібрань. Кімнати з’єднані між собою, а в деяких інших кварталах балконна секція утворює великий спільний простір.

Він рушив далі, через кімнати, де були складені штабелі ковдр, дошки для майстрування меблів та мішки із зерном.— Тут ми можемо поставити стільці та зробити спільну кухню, — сказав Каладін. — Це простіше, ніж знайти спосіб, щоб кожен готував собі окремо. Дрова постачають з ферм скелебруньок на рівнинах, але їх треба переправляти через Присяжну браму, тому видаватимуться суворо за нормами. Однак на цьому рівні є колодязь, тож води буде вдосталь. Я ще не впевнений, які обов’язки кожен матиме. Як ви, мабуть, помітили, коли летіли сюди, Далінар розпочав масштабні сільськогосподарські роботи на Розколотих рівнинах. Певно, знадобляться перевезення, але ми могли б спробувати вирощувати щось і тут. Почасти тому я й переконав Далінара забрати всіх із Гартстоуна: у нас багато солдатів, проте на диво мало людей, що знають, як захистити лавісове поле під час сезону черв’яків. — А ті кімнати? — Гесіна вказала на внутрішній коридор, уздовж якого тяглися отвори.

— Кожна достатньо велика, щоб умістити сім’ю, — пояснив Каладін. — Боюся, там немає жодного природного освітлення, але їх дві сотні, тож вистачить на всіх. Вибачте, що довелося поселити вас усіх тут, на шостому поверсі. Тож вам доведеться або чекати ліфти, або йти по сходах. Тільки тут я зміг знайти місце з балконами в кімнатах. Гадаю, це все ще доволі низько — справді погано буде всім тим, хто житиме на верхніх поверхах.

— Усе чудово, — мовила Гесіна.

Каладін чекав, що Лірін теж скаже щось, але той просто зайшов до однієї з кімнат з балконом. Він проминув припаси, вийшов на великий балкон і подивився вгору.

«Йому не подобається», — подумав Каладін. Звичайно ж, Лірін знайде, на що скаржитися, навіть якщо йому дадуть розкішні покої в легендарному місті Королівств Епохи.

Каладін приєднався до батька та простежив за його поглядом — Лірін повернувся та намагався розгледіти вершину вежі, проте йому заважав балкон угорі.

— А що там, нагорі? — спитав Лірін.

— Зали для зборів Променистих. На самій верхівці нічого немає, лише плаский дах. Хоча краєвид звідти чудовий. Колись покажу.

— Досить базікати! — гукнула Сил. — За мною!

Вона зіскочила з плеча Гесіни і промайнула через кімнати. Проте люди не пішли за нею одразу, тож вона підлетіла, закружляла довкола голови Гесіни, а потім знову кинулася назад:

— Ну ж бо!

Вони рушили за Сил. Каладін ішов за батьками, поки та вела їх через кілька кімнат з балконами, які, як він собі уявляв, стануть великим простором для зібрань з приголомшливим краєвидом на гори. Тут дещо прохолодно, але великий фабріальний камін, що використовується як спільна пічка, дуже допоможе.

У кінці з’єднаних між собою кімнат з балконами розміщувалася велика анфілада з шести кімнат з власними вбиральнями та окремим балконом. Кімната Дарал на іншому боці мала такий же вигляд, лише віддзеркалений. Очевидно, збудовані для офіцерів та їхніх родин, тож Каладін зарезервував їх для особливої мети.