Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 60)

Дотепник ставився до них із повагою, чого Навані не очікувала. Він зачинив за ними двері, потім легким жестом запросив їх сісти за стіл. Шалаш, або Аш, як вона вважала за краще, щоб її називали, підвела Таленелата до стільця, але залишилася стояти, коли він сів.

Навані почувалася явно незатишно за їхньої присутності. Усе своє життя вона спалювала захисні гліфи, де згадувала цих двох, молячись Всемогутньому про допомогу. Вона використовувала їх у своїх обітницях, думала про них у своєму щоденному богослужінні. Ясна відмовилася від віри, а Далінар... вона вже не була впевнена, у що вірить чоловік. Це було складне питання.

Але Навані продовжувала покладатися на Вісників і Всемогутнього. Вона сподівалася, що в них були плани, які прості смертні не могли зрозуміти. Бачити цих двох в такому стані... це вразило її до глибини душі. Безсумнівно, це було частиною того плану, який хотів утілити Всемогутній. Звичайно, була для всього цього якась причина. Так?

— Двоє богів доставлені, як ви й просили, — сказав Дотепник.

— Аш, — заговорила Ясна. — Під час нашої останньої бесіди ви розповідали мені все, що вам відомо про здібності мого дядька. Про сили Виковувача уз.

— Я ж сказала, що нічого не знаю! — відрізала жінка.

Зважаючи на те, як ніжно вона ставилася до Тална, навряд чи можна було очікувати від неї такої небагатослівності. На жаль, Навані звикла сприймати це як норму.

— Ті речі, які ви мені розповіли, були корисними, — сказала Ясна. — Будьте ласкаві, повторіть.

Далінар підійшов, охоплений цікавістю. Ясна проводила щотижневі зустрічі з Вісниками, намагаючись витягнути з них усі історичні знання до останньої крихти. Вона стверджувала, що зустрічі були в основному безрезультатними, але Навані знала, що слід звернути увагу на слова «в основному», коли їх говорить Ясна. Вона могла багато чого заховати в проміжках між цими буквами.

Аш голосно зітхнула, крокуючи туди-сюди. Але не задумливо, як Далінар, а наче звір у клітці.

— Я нічого не знала про те, що робили Виковувачі уз. Це завжди входило в компетенцію Ішара. Мій батько іноді обговорював з ним питання глибокої теорії царств, але мені це було байдуже. А чому не мало бути байдуже? Ішар керував цим усім.— Він створив Присягу, — мовила Ясна. — Ті самі... пута, які зробили вас безсмертними й захопили Спустошувачів у пастку в іншому царстві реальності.

— Брейз — це не інше царство реальності, — сказала Аш. — Це планета. Ви можете побачити її в небі разом з Ашином — Ідилічними покоями, як ви його називаєте. Але так, Присяга. Він це зробив. Ми всі просто змирилися з цим, — вона знизала плечима. Ясна кивнула, не виявляючи жодних ознак роздратування:

— Але Присяга більше не діє?

— Її порушено. Зруйновано, потрощено, перевернуто з ніг на голову. Рік тому вони вбили мого батька. Якимсь чином убили назавжди. Ми всі це відчули. — Вона подивилася на Навані, ніби побачила шанобливість у її очах. Наступні слова прозвучали з насмішкою: — Зараз ми нічого для вас не можемо зробити. Присяги більше немає.

— І ви думаєте, що Далінар, — запитала Ясна, — як Виковувач уз міг би якось налагодити або відновити її? Закрити ворогів десь далеко? — Хто знає? — відповіла Аш. — У вас вона працює не так, як у нас, коли ми мали мечі. Ви обмежені у своїй силі, але іноді робите те, що ми не змогли б. Однак я ніколи про це багато не знала.

— Але ж є ті, хто знає, чи не так? — запитала Ясна. — Якась група людей, які займаються приборкування сплесків? Ті, хто експериментував з ними і знає про здібності Далінара?

— Так, — сказала Аш.

— Шинійці, — мовила Навані, розуміючи, що мала на увазі Ясна. — Вони мають Клинки Честі. Сет казав, що вони тренувалися із ними, знали їхні здібності...

— Усі розвідники, послані в Шиновар, зникли, — утрутився Далінар. — Вітробігунів, що пролітали там, зустріли градом стріл. Вони не хочуть мати з нами нічого спільного.

— Поки що, — сказала Ясна, дивлячись на Аш. — Так?

— Вони... непередбачувані, — сказала Вісниця. — Зрештою, я залишила їх. Вони намагалися вбити мене, але я змогла це витримати. Це було тоді, коли вони почали поклонятися мені... — Аш міцно схрестила руки на грудях. — У них були легенди... пророцтва про прийдешнє Повернення. Я не вірила, що це коли-небудь станеться. Не хотіла вірити.

— Нам потрібен стабільний регіон у Макабаку, дядьку, — сказала Ясна. — Бо врешті-решт доведеться зіткнутися із шинійцями. І принаймні ми захочемо з’ясувати, що вони знають про Виковувачів уз після багатьох століть володіння Клинком Честі й експериментів із силами, подібними до твоєї.

Далінар повернувся до Навані. Вона кивнула. Тут було ще щось. Якби вони знайшли спосіб знову запечатати Сплавлених... Це могло б покласти кінець війні.

— Ти висловила цікаву думку, — сказав Далінар.

— Чудово, — мовила Ясна. — Якщо ми дійсно почнемо великий наступ на Емул, тоді я особисто візьму участь і приєднаюся до військових дій.

— Правда? — спитав Далінар. — І наскільки... активно ти маєш намір брати участь у війні?

— Настільки, наскільки це буде доречним.

Він зітхнув, і Навані зрозуміла, про що він думає. Якщо Ясна намагатиметься занадто активно брати участь у плануванні та стратегії військових операцій, це не сподобається великим князям. Але Далінар не міг скаржитися на це після того, що сам зробив.

— Я думаю, ми розберемося з цим, якщо це стане проблемою, — Чорношип повернувся до Вісниці. — Аш, розкажіть мені ще про шинійців, особливо тих, хто може знати більше про мої здібності.

18

Лікар

У Сплавлених є ще один метал, який захоплює мене, — це метал-провідник Буресвітла. Він матиме приголомшливий вплив на процес створення фабріалів. Сплавлені використовують цей метал у поєднанні з рудиментарним фабріалом — простим самоцвітом, але без спрена всередині.

Як вони витягають Буресвітло з Променистого в цю сферу, залишається загадкою. Мої вчені вважають, що, найімовірніше, використовують диференціал Інвеститури. Якщо самоцвіт повен Буресвітла — чи, як я припускаю, Пустосвітла, — і Світло швидко виходить, створюється перепад тиску (чи свого роду вакуум) у самоцвіті.

Це поки лишається теорією.

Каладін стояв на краю платформи Присяжної брами, оглядаючи гори. Холодний засніжений краєвид здавався чужим. До Урітіру він бачив сніг лише кілька разів, невеликими клаптиками на світанні. Тут же сніг був щільним та глибоким, неторканим та чисто-білим.

«Чи бачить зараз Скеля такий краєвид?» — загадався Каладін. Родина Скелі, Шрамм та Дрегі поїхали майже чотири тижні тому. Вони лише раз зв’язалися через телестилеграф незабаром після від’їзду, повідомивши, що прибули на місце.

Він хвилювався за Скелю і знав, що ніколи не перестане хвилюватися. Хоча деталі подорожі... ну що ж, це вже не турботи Каладіна. Ними переймався Сиґзіл. В ідеальному світі Тефт став би ротним лордом, проте підстаркуватий Вітробігун влаштував Каладінові добрячу прочуханку лише за таку пропозицію.

Каладін зітхнув та пішов до контрольної будівлі Присяжної брами в центрі плато. Там йому кивнула писарка. Вона надіслала запит до Присяжної брами на Розколотих рівнинах, де підтвердили, що перенесення наразі безпечне.

Він так і зробив, вставивши Сил-клинок у замок на стіні маленької будівлі. У спалаху світла перенісся на Розколоті рівнини й за мить уже ширяв у повітрі, використовуючи Викиди.

Вітробігуни не підіймали галасу через його «відступництво». Напевно, вони припускали, що він мав стати генералом зі стратегії чи постачання. Зрештою, так відбувалося з більшістю бойових командирів. Він іще не сказав їм, що планує займатися чимось іншим, хоча сьогодні мав вирішити, чим саме. Далінар усе ще хотів, щоб він став послом. Але чи міг Каладін справді проводити дні за політичними переговорами? Ні, позаяк мав би такий же незграбний вигляд, як кінь у мундирі, що стоїть у бальній залі та намагається не наступати на жіночі сукні.

Ідея дурна. Але що ж він буде робити?

Він досяг значної висоти, потім зробив петлю для бадьорості, застосовуючи Викиди без усвідомлених думок. Його сили ставали такими ж інтуїтивними, як ворушіння пальцями. Сил промайнула поряд з ним і засміялася, зустрівши пару спренів вітру.

«Я сумуватиму», — подумав він і одразу ж став почуватися по-дурному. Він не помирав. Просто йшов на пенсію. Він і далі літатиме. З іншого боку, вдавання було жалістю до самого себе. Зустріти цю переміну з гідністю складно, але він зробить так.

Каладін помітив щось удалині та полетів туди. Летюча платформа Навані нарешті дісталася рівнин. На передній частині верхньої палуби виднілося багато облич, що витріщалися на краєвид.

Каладін опустився на палубу, відповідаючи на салютування Вітробігунів, залишених охороняти корабель.

— Мені шкода, що подорож зайняла так багато часу, — сказав він біженцям, які зібралися довкола. — Принаймні ми мали достатньо часу, щоб підготувати все для вас.

— Ми почали організовувати вежу за кварталами, — промовив Каладін, ведучи батьків через глибокі коридори Урітіру за годину. Він тримав над головою великий сапфір для освітлення. — Тут складно підтримувати відчуття спільноти, зі стількома коридорами, схожими один на одного. Можна легко заблукати та почати відчувати, наче живеш у ямі.

Лірін та Гесіна йшли за ним, зачаровані кольоровим багатошаровим малюнком на стінах, високими стелями та загальною величчю величезної вежі, повністю висіченої з каменю.