Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 59)

— Адоліне, не міг би ти, будь ласка? — запитала Ясна. — Так, і ти, Шаллан. Проведіть нашого гостя в зал військових нарад і надайте йому доступ до наших писарок і будь-яких мап із архівного сховища. Тешав має можливість надати точні цифри та останні дані про битви. Вивчи їх уважно, Норко. Ми зустрінемося з монархами за кілька тижнів, щоб обговорити наш наступний великий наступ, і в мене буде готовий план.

Норка вклонився їй і пішов разом з Адоліном і Шаллан. Як тільки він пішов — мала миттєво розсіялася, коли зникла Шаллан, — Ясна невловимо змінилася. Її обличчя стало менше схожим на маску. Вона більше не рухалася царственою ходою, а підійшла і сіла за маленький столик у кімнаті. Ця жінка знімала корону, коли з нею була лише сім'я.

«Сім’я і Дотепник», — подумала Навані, коли довготелесий чоловік, одягнений у все чорне, відійшов по вино. Вона не могла сказати, чи правдиві чутки про цих двох, чи ні, і їй було ніяково запитувати. Дивно, що мати так неохоче розмовляє зі своєю дочкою на інтимні теми. Проте... ну, це ж Ясна.

— Я хвилювався через це, — сказав Далінар, займаючи місце за столом навпроти Ясни. — Мені потрібно переконати його, що бойові дії слід розгорнути в напрямку Алеткару.

— Дядьку, — спитала Ясна, — невже ти збираєшся впиратися через це?

— Можливо.

— Він побачив це майже відразу, — сказала Ясна. — Тараванджіан, мабуть, знає, що ми йому не довіряємо. Ми не можемо ударити по Алеткару прямо зараз. Мені це заподіює такий же біль, як і тобі, але...

— Я знаю, — кивнув Далінар, коли Навані сіла поруч і поклала руку йому на плече. — Але в мене жахливе передчуття, Ясно. Воно шепоче, що немає жодного способу виграти цю війну. Ми не маємо засобів проти безсмертного ворога. Мене хвилює програш, але ще більше хвилює дещо інше. Що ми робитимемо, якщо витіснимо їх із Азіру і вони погодяться припинити військові дії? Чи відмовилися б ми від Алеткару, якби це означало припинення війни?

— Не знаю, — сказала Ясна. — Це наче змусити наших чалів працювати ще до того, як ми їх купимо. Ми навіть не знаємо, чи можливий такий компроміс, як ти пропонуєш.

— Неможливий, — раптом втрутився Дотепник.

Навані нахмурилася, поглянувши на нього, а той неквапливо потягував вино. Він підійшов і недбало подав Ясні чашу, при цьому заховавши гачкуватий ніс за власним перехиленим кубком.

— Дотепнику? — запитав Далінар. — Знову твої жарти?

— Одіозум — у ньому вся сіль, Далінаре. Але не для пересічного жарту для вас, — Дотепник сів з ними за стіл, не питаючи дозволу. Він завжди поводився так, ніби обідати з королями та королевами було йому звично. — Одіозум не піде на компроміси. Він не погодиться ні на що, крім нашого повного підпорядкування, а можливо, і знищення. Далінар нахмурився, потім подивився на Навані. Вона знизала плечима. Дотепник часто говорив так, ніби знав те, чого не повинен був знати. Вони не могли сказати, прикидається він чи говорить серйозно. Але якщо тиснути на нього, то зазвичай він просто кидав шпильки у відповідь.

Далінар мудро промовчав, обмірковуючи запропоновану цікавинку. — Великий наступ в Емулі, — задумливо сказала Ясна. — У центрі цього монстра може бути яхонтосерце, Далінаре. Стабільний Макабак зміцнив би нашу коаліцію. Чиста, переконлива перемога підняла б бойовий дух і надала б сил нашим союзникам.

— Це обґрунтоване зауваження! — хмикнув Далінар.

— Але це ще не все, — сказала Ясна. — Є причина прагнути, щоб Азір та навколишні країни були захищені впродовж найближчих місяців.

— Що ще? — запитав Далінар. — Про що ти говориш?

Ясна подивилася на Дотепника, і він кивнув, підводячись:

— Я приведу їх. Не принижуйте нікого, поки мене не буде, ваша світлосте! Через це я відчуватиму себе непотрібним.

Він вислизнув за двері.

— Він приведе Вісників, — сказала Ясна. — А поки повернеться, може, обговоримо ту пропозицію, про яку я говорила тобі перед від’їздом до Гартстоуна, дядьку?

«О Всемогутній, — подумала Навані. — Почалося...»

Ясна домагалася прийняття єдиного закону для всього Алеткару. Небезпечного.

Далінар підвівся і почав ходити по кімнаті. Поганий знак.

— Це не на часі. Ясно! Ми не можемо собі дозволити збурити потрясіння такого масштабу в такий жахливий момент нашої історії.

— І це говорить чоловік, який написав книгу на початку цього року, — сказала Ясна. — Книгу, що перевертає з ніг на голову всі тендерні норми, усталені століттями.

Далінар скривився.

— Мамо! — звернулася Ясна до Навані. — Ти наче казала, що поговориш з ним.

— Для цього не було зручної нагоди, — сказала Навані. — І ще... чесно кажучи, я поділяю його побоювання.

— Я забороняю це, — продовжив Далінар. — Ти не можеш просто взяти й звільнити всіх рабів алеті! Це спричинить масовий хаос.

— Я і не знала, що ти можеш заборонити королеві робити щось, — сказала Ясна.

— Ти назвала це пропозицією, — відказав Далінар.

— Бо я ще не закінчила з формулюванням, — відповіла Ясна. — Я маю намір незабаром запропонувати його великим князям і оцінити їхню реакцію. Розберуся з їхніми проблемами, наскільки зможу, перш ніж видам цей закон. Однак, чи видам я цей закон, чи ні, — не те питання, яке я маю намір обговорювати.

Далінар продовжував крокувати по кімнаті.

— Я не бачу в цьому сенсу, Ясно! Хаос, який це спричинить...

— Наше життя і так у хаосі, — відповіла Ясна. — Зараз саме час для радикальних змін, коли люди вже пристосовуються до нового способу життя. Історичні дані підтверджують цю ідею.

— Але чому? — запитав Далінар. — Ти ж завжди була такою прагматичною. А зараз усе навпаки.

— Я шукаю той шлях, який принесе якомога більше користі для більшості людей. Це якраз відповідає моїй моральній філософії.

Далінар перестав ходити по кімнаті й потер лоба. Він подивився на Навані, ніби кажучи: «Чи можеш ти щось зробити?».

— А що, по-твоєму, мало статися після її сходження на трон? — спитала Навані.

— Я думав, вона буде тримати світлооких у кулаці. І вирішив, що її не лякатимуть їхні інтриги.

— Це саме те, що я роблю, — сказала Ясна. — Хоча перепрошую за те, що мені довелося включити тебе в цю групу, дядечку. Тобі корисно виступати проти мене. Не соромся робити це явно. Занадто багато людей бачили, як Елгокар схиляв коліно перед тобою, і від цієї неприємної історії про «великого короля» все ще смердить. Показуючи, що між нами є розбіжності, ми зміцнюємо мої позиції, і тим самим доводимо, що я не пішак Чорношипа.

— Я хотів би, щоб ти трохи пригальмувала. Я не зовсім проти теорії того, що ти робиш. Це демонструє співчуття. Проте...

— Якщо пригальмуємо, — відповіла Ясна, — то наше минуле наздожене нас. Така сутність історії, що вона завжди поглинає сьогодення. — Вона ніжно всміхнулася Далінару: — Я поважаю твою силу і захоплююся нею, дядечку! І завжди було так. Однак час від часу тобі все ж таки потрібно нагадувати, що не всі бачать світ так, як ти.

— Для всіх нас було б краще бачити саме так, — пробурчав Далінар. — Я хотів би, щоб цей світ не перетворювався на безлад щоразу, коли я відвертаюся.

Він налив трохи вина з глечика. Помаранчевого, звісно.— Чи це якось стосується і подвижників, дочко? — спитала Навані. — Вони ж раби, так?

— Формально — так. Але в цьому випадку хтось може сказати, що ти проводиш вендету проти церкви, — сказала Навані.

— Звільнивши подвижників від того, що вони є чиєюсь власністю? — спантеличено запитала Ясна. — Ну, я вважаю, деякі саме так і скажуть. Вони побачать намір напасти на них у всьому, що я зроблю. Навпаки, це для їхнього ж блага. Звільняючи подвижників, я ризикую дозволити церкві знову стати вагомою політичною силою у світі.

— І... хіба це тебе не турбує? — звернулася до неї Навані.

Іноді розбиратися в мотивах цієї жінки — які, як вона стверджувала, завжди дуже очевидні, — було все одно, що намагатися прочитати текст, написаний зорепісенною мовою.

— Звичайно ж, турбує, — відповіла Ясна. — Однак я вважаю за краще, щоб подвижники активно брали участь у політиці, а не в залаштункових інтригах, у які вони граються зараз. Це дасть їм більше можливостей для отримання влади, а також спричинить підвищений громадський контроль їхніх дій.

Ясна постукала нігтем вільної руки по столу. Вона мала захищену руку радше задля пристойності, хоча Навані знала: Ясна мало переймалася соціальними нормами. І все ж вона їх дотримувалася. Бездоганний макіяж. Волосся заплетене в коси. Прекрасна царствена хава.

— У довгостроковій перспективі це піде на благо Алеткару, — сказала Ясна. — Як економічно, так і морально. Заперечення дядька Далінара є дуже цінними. Я вислухаю і придумаю, як реагувати на такі виклики...

Вона замовкла — повернувся Дотепник, привівши із собою двох людей. Перша була вродливою молодою жінкою з довгим чорним волоссям, з народу макабакі, хоча її очі та деякі риси обличчя здавалися шинійськими. Другий — високий безпристрасний чоловік, також макабакі. Він мав сильну статуру, і в ньому відчувалася якась шляхетність — принаймні доти, поки не помічаєш його відсторонений погляд і не чуєш, як він щось шепоче сам собі. Жінка ввела його в кімнату, ніби він був несповна розуму.

Ніхто не міг із першого погляду здогадатися, що ці двоє були древніми істотами, більш древніми, ніж записана історія. Шалаш і Таленелат, Вісники, безсмертні істоти, народжені для десятків життів. Ті, яким поклоняються як богам у багатьох релігіях — і як напівбогам у релігії Навані. На жаль, вони обоє були божевільні. Жінка принаймні могла ще поводитися адекватно. А от чоловік... Навані ніколи не чула від нього нічого, крім бурмотіння.