Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 50)

Прорив відбувся після відкриття того, що спрени логіки випромінюють світло, яке змінюється відповідно до певних подразників. Наприклад, якщо зробити так, щоб буресвітло витікало із самоцвіту з контрольованою швидкістю, спрен буде почергово блякнути й загорятися в певній послідовності. Це явище дозволило винайти фабріальні годинники.

Коли самоцвіт торкається певних металів, світло також змінює стан від яскравого до блідого. Це дозволяє створювати деякі дуже цікаві й складні механізми.

Через кілька тижнів після штурму Гартстоуна тривога Каладіна почала спадати, і він вибирався з найпохмурішого стану. Він завжди перемагав темряву. Чому це так важко згадати, коли застряг у самій її середині?

Йому дали час вирішити, що робити після «відставки», тому він не поспішав з рішенням і не обговорював його ні з ким, крім Адоліна. Хотів знайти кращий спосіб представити цю ідею своїм Вітробігунам і, якщо зможе, прийняти рішення до того. Краще продемонструвати їм чіткий план.

З кожним днем він усе більше і більше розумів наказ Далінара. Принаймні Каладін уже не мав удавати, що не виснажений, однак затягував прийняття рішення. Тож Далінар зрештою підштовхнув його — легенько, проте твердо. Каладін ще мав трохи часу, щоб вирішити, що робити далі, але слід було починати готувати інших Вітробігунів узяти на себе його обов’язки.

Отже, через десять днів після місії в Гартстоуні Каладін стояв перед штабом армії та слухав, як Далінар оголошує, що роль Каладіна у війську «змінюється».

Каладін вважав цей досвід принизливим. Усі аплодували його героїзму навіть тоді, коли його відправляли у відставку. Каладін оголосив, що Сиґзіл, з яким він порадився раніше того ж дня, візьме на себе щоденне управління Вітробігунами, контролюючи постачання та вербування. Йому дадуть звання ротного лорда. Шрамм, коли повернеться з відпустки до Рогоїдських гір, стане його заступником і буде контролювати й керувати активними місіями Вітробігунів.

Дуже скоро Каладіна відпустили: на щастя, примусової «вечірки» для нього не влаштовували. Він ішов довгим темним коридором в Урітіру, відчуваючи полегшення, що все пройшло не так погано. Сьогодні він не був небезпечним для самого себе.

Тепер йому просто слід знайти нову мету вжитті. О бурі, це його лякало: відсутність занять нагадала йому про роботу мостонавідником. Коли він не брав участі в наведенні мостів, дні тягнулися нескінченно. Порожнеча, яка затьмарювала його розум, наче дивне знеболення для думок. Тепер життя стало набагато кращим. Він не настільки загубився в шкодуванні себе, щоб не помітити та не визнати цього. Однак вважав це неприємним.

Сил ширяла перед ним у коридорі Урітіру, набувши подоби химерного корабля — проте з вітрилами знизу.

— Що це таке? — запитав Каладін у неї.

— Не знаю, — відповіла Сил, пропливаючи повз нього. — Навані намалювала його під час зборів кілька тижнів тому. Думаю, вона щось переплутала. Може, ніколи не бачила човнів?

— Я щиро сумніваюся в цьому, — сказав Каладін, дивлячись на коридор.

Йому нічого робити.

«Ні, — подумав він. — Не можна прикидатися, що тобі нема чого робити, бо ти боїшся. Знайди нову мету».

Він глибоко вдихнув і рушив уперед. Принаймні міг діяти впевнено. Перше правило лідерства Ґава, закарбоване в Каладіні в його перший день як командира загону. Як тільки приймаєш рішення, присвяти себе йому.— Куди ми йдемо? — спитала Сил, перетворившись на стрічку світла, щоб наздогнати його.

— На майданчик для тренувальних боїв.

— Збираєшся потренуватися, щоб не думати про деякі речі?

— Ні. Я збираюся, попри здоровий глузд, пошукати там мудрості.

— Багато з подвижників, що там тренуються, здаються мені досить мудрими. Адже вони голять голови.

— Вони... — Каладін насупився. — Сил, як це стосується мудрості?

— Волосся огидне. Здається розумним зголити його.

— У тебе теж є волосся.

— Ні, просто в мене є сама я. Подумай про це, Каладіне. Від усього іншого, що виходить з вашого тіла, ви швидко і спокійно позбавляєтеся, але ця дивна речовина сочиться з маленьких дірочок у ваших головах, і ви дозволяєте їй залишатися там? Це огидно.

— Не всі з нас можуть собі дозволити бути частинками божественності.

— Власне, все — це частинки божеств. Ми схожі в цьому сенсі, — Сил підлетіла ближче до нього. — Ви, люди, просто дивні родичі, які живуть у буресховищі, ті, кого ми не показуємо гостям.

Каладін відчув запах майданчика для тренувань ще до того, як дійшов туди — знайоме змішання запаху поту та олії для змащування мечів. Сил кинулася вліво, зробивши петлю через приміщення, а Каладін швидко проминув спаринги чоловіків у боях усіх типів. Він дістався до задньої стіни, де збиралися мечники.

Каладін завжди вважав подвижників-воїнів дивною компанією. Зі звичайними подвижниками все було ясно: вони приєднувалися до церкви заради науки, через сімейний тиск або через те, що були побожними й хотіли служити Всемогутньому. Більшість подвижників-воїнів мали інше минуле. Багато колись були солдатами, а потім пішли служити до церкви. Не заради служіння, а щоб утекти. Він ніколи не розумів, що може навернути людину на цей шлях. Донедавна.

Коли минав солдатів, що тренувалися, то згадав, чому перестав сюди заходити. Поклони, бурмотіння «Буреблагословенний», люди, що розступаються перед ним. Це було добре в коридорах, коли він проходив повз людей, які не знали його. Але ті, хто тут тренувалися, були його братами, а деякі — сестрами, по зброї. Вони мають знати, що йому не потрібна така увага.

Каладін підійшов до мечників, але, на жаль, чоловіка, якого він шукав, серед них не виявилося. Майстер Лагар пояснив, що Загель на чергуванні в пральні, чим здивував Каладіна. Хоча й знав, що всі подвижники по черзі виконують службові обов’язки, він не думав, що мечника відправлять прати одяг.

Коли він вийшов із залу для тренувань, Сил повернулася до нього, набувши подоби стріли в польоті.

— Я чула, ти шукав Загеля? — спитала вона.

— Так, а що?

— Просто... є кілька майстрів меча, Каладіне. Деякі з них справді корисні. То навіщо тобі говорити із Загелем?

Він не був упевнений, що зможе пояснити. Інший майстер меча або, ймовірно, будь-хто з подвижників, який часто відвідував тренувальні майданчики, дійсно міг відповісти на його запитання. Але вони, як і всі інші, ставилися до Каладіна з повагою і трепетом. Каладін хотів поговорити з кимось, хто був би з ним абсолютно чесним.

Він пішов до краю вежі. Тут, відкриті небу, багатоярусні диски з каменю виступали з основи споруди, наче величезні листки. За останній рік деякі з них перетворили на пасовища для чалів, лоберів та коней. Інші обвішали мотузками для сушіння білизни. Каладін хотів піти туди, але зупинився, вирішивши зробити невеликий гак.

Навані та її вчені стверджували, що ці зовнішні плити навколо вежі колись були полями. Хіба таке можливо? Повітря тут холодне, і хоча Скеля, здавалося, вважав, що воно бадьорить, Каладін міг сказати, що чогось тут не вистачало. Він швидше задихався, а коли втомлювався, іноді відчував запаморочення, чого ніколи не траплялося на звичній висоті.

Великобурі бували тут нечасто. Дев’ять з десяти не досягали такої висоти, а вирували нижче, гнівні й всеохопні, гримлячи незадоволено спалахами блискавок. Без бур просто не вистачало води для посівів, не кажучи вже про схили пагорбів для посадки поліпів.

Проте, за наполяганням Навані, упродовж пів року розвивався унікальний проект. Протягом багатьох років алеті билися з паршенді за самоцвіти на Розколотих рівнинах. Кривава справа, побудована на трупах мостонавідників, чиї тіла — більше ніж їхні обладунки — заповнювали проміжки між плато. Каладіна вражало, що так багато людей, залучених до цієї бійні, так і не поставили конкретного і важливого питання.

Для чого паршенді хотіли отримати самоцвіти?

Для алеті самоцвіти були не просто багатством, а й владою. З Душезаклиначем смарагди створювали їжу — надзвичайно мобільні джерела харчування, які можна перемішувати разом з армією. Війська алеті використовували перевагу мобільних сил без довгих ліній постачання, що спустошили б Рошар під час правління півдюжини королів, що змінювали один одного.

Однак паршенді не мали Душезаклиначів. Рлайн підтвердив цей факт. А потім зробив людству подарунок.

Каладін спустився кам’яними сходами туди, де група фермерів працювала на дослідному полі. Плаский камінь вкрили насіннєвою пастою — і на ньому виросли скелебруньки. Воду приносили від найближчого насоса, і Каладін минув носильників, які тягнули відро за відром, щоб вилити на поліпи й імітувати зливу.

Їхні найкращі фермери пояснювали, що це не спрацює. Можна імітувати мінерали, які приносить великобуря і які необхідні рослинам для утворення оболонок, але холодне повітря пригнітить ріст. Рлайн погодився, що це правда... але була ще одна умова.

Рослини слід вирощувати під світлом самоцвітів.

Звичайне поле перед Каладіном було облаштоване дуже незвично: величезні смарагди, добуті із сердець прірводемонів, прилаштували в невисокі залізні ліхтарні стовпи, які пригвинтили до кам’яної поверхні. Смарагди були настільки великими й повними Буресвітла, що від їх споглядання в Каладінових очах виникали плями, попри ясний день.

Біля кожного ліхтаря сидів подвижник з барабаном, тихо відбиваючи певний ритм. Ось у чому секрет. Люди помітили б, якби світло самоцвітів змушувало рослини рости, але суміш світла й музики щось змінила. Спрени життя, маленькі зелені цятки, кружляли в повітрі навколо барабанників. Вони світилися яскравіше ніж зазвичай, ніби світло від самоцвітів наповнювало їх. І рухалися до рослин, обертаючись навколо них.