Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 49)

Ці  істоти слабшали, відмовляючись від свого розуму, — їхня воля і сама індивідуальність були принесені в жертву Одіозуму, на вівтар вічної війни. Можливо, люди й були новачками у своїх здібностях, користувалися неперевіреними методами, але Сплавлені нагадували старі сокири, вищерблені й обвітрені. Вони пішли б на великий ризик після стількох перероджень, щоб нарешті покласти цьому край.

— А як щодо Буреблагословенного? — промовив голос із сильним акцентом із глибини великої зали.

Венлі піймала себе на тому, що наспівує в Ритмі збентеження, оглядаючи залу. Хто говорив так зухвало, попередньо не наказавши своєму Голосу виступити вперед? Виявилося, що він сидів на виступі нагорі, в тіні, і саме тоді її розум пов’язав акцент із відсутністю пристойності.

Вайр. Людина, яку колись звали Моаш. Він був одягнений як солдат, з ідеально підстриженим волоссям, у строгій формі, пошитій за людським зразком. Дивна особистість. Чому Дев’ятеро продовжували терпіти його? Ба більше, чому вони подарували йому Клинок Честі — одну з найцінніших реліквій на Рошарі?

Він звісив одну ногу з виступу. Меч, який лежав на колінах, відбивав сонячне світло, коли його вістря рухалося.

— Він зупинить вас, — сказав Вайр. — Ви повинні мати план, як з ним упоратися.

— А, це людина! — Рабоніель поглянула на Вайра, який сидів на виступі. — Я чула про тебе. Такий цікавий екземпляр. Одіозум благоволить тобі.

— Він забирає мій біль, — сказав Вайр. — І дає можливість розкрити свій потенціал. Ви не відповіли на моє запитання. Як щодо Буреблагословенного?

— Я не боюся Вітробігуна, хай там як... обростає легендами його репутація, — сказала Рабоніель. — Ми зосередимо нашу увагу на Прикликанні потойбічного та Виковувачі уз. Вони небезпечніші за будь-якого простого солдата.

— Що ж, — сказав Вайр, відводячи кінчик меча назад у тінь. — Я впевнений, що ти знаєш свою справу, Сплавлена!

Дев’ятеро, як завжди, терпіли дивну людину. Його місце обрав Одіозум. Лешві, здавалося, була про нього високої думки. Звичайно, бо одного разу він убив її, а це надійний спосіб завоювати її повагу.

— Твоя пропозиція смілива, Рабоніель, — сказав один із Дев’ятьох. — І рішуча. Ми довгий час обходилися без твого керівництва в цьому Поверненні. Тож вітаємо твою Пристрасть. Будемо рухатися вперед відповідно до твого прохання. Підготуй загін для проникнення у вежу. А ми зв’яжемося з людиною Тараванджіаном, щоб передати наші інструкції. Він може відвернути увагу Виковувача уз та Прикликачки потойбічного.

Рабоніель голосно проспівала в Ритмі задоволення, велично й рішуче. Венлі була цілком упевнена, що всі ці збори робилися напоказ — Дев’ятеро не зупинилися, щоб обговорити цей план. Вони знали, що запропонує Рабоніель, і вже опрацювали деталі.

Інші Сплавлені шанобливо чекали, поки Рабоніель — чия переможна пропозиція ще більше підняла її в їхніх очах — попрямувала до виходу. Тільки одна зі Сплавлених поворухнулася. Лешві.

— Ходімо, — сказала вона, пливучи в повітрі слідом за Рабоніель. Венлі поспішила за Лешві, яка перехопила високу вижіночену відразу за дверима. Рабоніель подивився на Лешві, наспівуючи в Ритмі глузування, коли вони вдвох вийшли на сонячне світло на дах балкона довкола зали. Сходи, що вели донизу, були розташовані праворуч.

— Чому ти намагалася заблокувати мою пропозицію, Лешві? — запитала Рабоніель. — Ти вже почала відчувати наслідки божевілля?

— Я не божевільна, але боюся, — відповіла Лешві в Ритмі збентеження, і Венлі здригнулася від цих слів. Леді Лешві може боятися? — Ти дійсно думаєш, що зможеш покласти кінець війні?

— Я впевнена в цьому, — сказала Рабоніель у Ритмі глузування. — У мене було багато часу, щоб поміркувати над відкриттями, зробленими до закінчення фальшивого Повернення.

Вона засунула руку в кишеню своєї мантії й дістала самоцвіт, осяяний Буресвітлом, всередині якого ворушився захоплений спрен. Фабріал, подібний до тих, які створювали люди.

— Вони ув’язнили в них деяких з Розстворених, Лешві, — сказала Рабоніель. — Як ти гадаєш, наскільки вони близькі до відкриття того, що могли б зробити те саме з нами? Можеш таке уявити? Назавжди ув’язнена в самоцвіті, замкнена, здатна думати, але не в змозі коли-небудь звільнитися?

Лешві наспівувала в Ритмі паніки — болісний звук з незакінченими тактами й рубаним ритмом.

— Так чи інакше, — сказала Рабоніель, — але це остаточне Повернення. Люди незабаром дізнаються, як ув’язнити нас. Якщо ні, то що ж. Найкращі з нас, хто залишиться, перебувають лише за кілька кроків від божевілля. Ми повинні покласти край цій війні!

— Ти нещодавно Повернена, — мовила Лешві. — У тебе немає слуг і помічників. А твій задум вимагає і того, й іншого, — вона показала вбік, на Венлі. — Я зібрала цілий штат відданих і дуже здібних співунів. Можу позичити їх тобі для цього задуму і сама надам допомогу як вибачення за свої заперечення.

— У тебе завжди найкращі слуги, — Рабоніель подивилася на Венлі. — Ця — Остання зі Слухачів, чи не так? Колись це був сам Голос Одіозума? Як ти її здобула?

Тембр запульсувала всередині Венлі. Її дратував термін «здобути», і Венлі відчувала те саме. Вона схилила голову й улесливо замуркотіла, щоб не видати справжніх почуттів.

— Одіозум відмовився від неї, — сказала Лешві. — Я вважаю, що вона чудовий Голос.

— Вона — дочка зрадників! — гнівно вигукнула Рабоніель, але в Ритмі пристрасті — вона зацікавилася Венлі. — Отже, зрадниця власного виду! Я візьму її і тих, кого ти надішлеш як своїх слуг для проникнення. Ти також можеш приєднатися до нас. Служи мені, і тоді, можливо, я пробачу твої грубі заперечення. Звичайно, були й інші, які думали так само; ти дала мені можливість спростувати це.

Рабоніель покрокувала геть. Однак, коли вона дійшла до сходів, Венлі помітила, що хтось чекає її в тіні внизу. Незграбна фігура Переслідувача, якого відпустили раніше. Він вклонився перед Рабоніель, яка забарилася на верхньому майданчику сходів. Венлі не чула їхньої розмови.

— Він благає дати йому шанс піти з нею, — прошепотіла Лешві. — Рабоніель матиме певну владу під час цього проникнення, і тому зможе дозволити йому продовжити полювання. Він зробить усе, щоб отримати ще один шанс дістати цього Вітробігуна. Я боюся, що він проігнорує волю Дев’ятьох, особливо якщо Рабоніель схвалить його дії, — вона подивилася на Венлі. — Ти повинна зібрати наших людей і подбати про неї. Вам не потрібно битися — це зроблять інші. Ти служитимеш їй, як служиш мені, і таємно звітуватимеш мені.

— Володарко? — запитала Венлі, знизивши голос. — Отже, ви їй не довіряєте?

— Звичайно, ні. Минулого разу її нерозсудливість ледь не коштувала нам усього. Дев’ятеро схвалюють її сміливість; вони відчувають вагу часу. І все ж сміливість може бути за крок від дурості. Тож ми повинні запобігти катастрофі. Ця земля призначена для успадкування звичайними співунами. Я не залишу її в запустінні просто для того, щоб довести, що ми можемо вбивати краще, ніж наші вороги.

Венлі видихнула з полегшенням від цих слів. Тембр бурхливо завирувала у ній, запульсувала, підбадьорюючи.

— Володарко, — прошепотіла вона, — як ви думаєте... чи є спосіб відродити мій народ? Знайти землю подалі як від Сплавлених, так і від людей? Щоб ми знову були самі по собі, як раніше?

Лешві промуркотіла в Ритмі осуду, поглядаючи в бік зали з іншими Сплавленими. Ніхто ще не вийшов. Не хотілося, щоб інші бачили, як вони бігли за Рабоніель. І Венлі миттєво зрозуміла, чому Лешві вважала за краще мати низький ранг серед інших. Її статус давав свободу робити те, що інші вважали нижчим за свою гідність.

— Не говори про такі речі! — прошипіла Лешві. — Інші вже недовіряють тобі через те, що зробили твої предки. Ви хочете правити самі? Я схвалюю це, але зараз не на часі. Допоможи нам перемогти людей. І тоді ми, Сплавлені, зникнемо в часі й залишимо цей світ вам. Ось як можна досягти незалежності, Венлі.

— Так, леді, — сказала вона в Ритмі прислужництва. Вона його не відчувала, і Тембр пульсувала, видаючи своє розчарування.

Венлі безпосередньо відчула руку Одіозума. Він не залишить цей народу спокої. І вона підозрювала, що інші Сплавлені, якими б утомленими не були, не відмовляться правити світом. Занадто багато з них насолоджувалися розкішшю свого становища. Перемога для них не була шляхом до незалежності для Венлі та її народу.

Лешві злетіла, залишивши Венлі іти по сходах. Спускаючись, та помітила Рабоніель та Переслідувача, які змовницьки розмовляли в напівтемряві третього поверху. О бурі, у що вона зараз втягує Венлі?

Тембр затріпотіла всередині.

— Можливість? — запитала Венлі. — Яка можливість?

Тембр знову затріпотіла.

— Я думала, ти ненавидиш Променистих людей, — прошепотіла Венлі. — Яка різниця, чи знайдемо ми їх у вежі?

Тембр рішуче запульсувала. Вона мала рацію. Можливо, люди змогли б навчити Венлі. Можливо, вона змогла б зловити одного з їхніх Променистих і змусити навчити її.

У будь-якому разі їй потрібно підготувати своїх помічників до виїзду з міста. Зусилля з набору персоналу доведеться відкласти. Подобається їй це чи ні, але вона буде в авангарді чергового вторгнення в землі людей.

15

Світло й музика

Спрени логіки цікаво реагують на ув'язнення. На відміну від інших спренів, у них не проявляються ніякі властивості: їх не можна використовувати для забезпечення тепла, для попередження про близьку небезпеку або для об’єднання самоцвітів. Протягом багатьох років фабріаліри вважали їх марними — справді, експериментували з ними нечасто, тому що спрени логіки рідкісні і їх важко захопити.