Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 47)

— Лешві, — сказав один із Дев’ятьох. — А що з тим пригнічувачем, який ми відправили на випробування? Він спрацював?

— Спрацював, але був втрачений. Люди захопили його. Я боюся, що це спровокує їхні подальші дослідження і відкриття.

— З цим ви погано впоралися, — мовив один зі Сплавлених.

— Не я відповідальна за цю помилку, — відказала Лешві. — Ви повинні поговорити з Переслідувачем, щоб знайти запис про помилку. Кожен говорив формальними інтонаціями й ритмами. У Венлі склалося враження, що Дев’ятеро заздалегідь знали всі відповіді.

— Лезіане! — хором вигукнули всі Дев’ятеро. — Ти...

— О, обійдімося без пишних слів, — вимовив гучний голос, і високий Сплавлений з’явився з тіні в дальньому кінці кімнати.

Лешві опустилася, а Венлі випросталася і знову стала в стрій перед своєю господаркою. Це дало їй можливість добре розглянути нового Сплавленого, який належав до різновиду, якого Венлі ніколи не бачила. Величезний, із зазубреним панциром і темно-рудим волоссям, цей Сплавлений замість одягу носив тільки просту чорну накидку. Або... його волосся й було одягом? Здавалося, він зливався з волоссям, яке обгортало його тіло.

Неймовірно! Некс-ім, Оболонковий, дев’яте тавро Сплавлених. Вона чула, як про них говорили; імовірно, їх існувало дуже мало. Чи це був нещодавно пробуджений Сплавлений, через якого Лешві так хвилювалася?

— Лезіане Переслідувачу, — сказав один із Дев’ятьох. — Тобі довірили делікатний пристрій — пригнічувач Буресвітних здібностей. Тобі наказали перевірити його. Де тепер цей пристрій?

— Я перевірив, — відрізав Лезіан, не виявляючи жодної формальності або поваги до Дев’ятьох, як інші. — Але він не спрацював.

— Ти впевнений у цьому? — хором запитали Дев’ятеро. — Чи була ця людина Інвестована, коли напала на тебе?

— Думаєте, мене змогла б перемогти звичайна людина? — обурився Переслідувач. — Цей Вітробігун, мабуть, рівня Четвертого Ідеалу. Мене змусили повірити, що таких іще не існує. Можливо, наші розвідувальні групи втратили свою перевагу за довгий час, проведений між Поверненнями.

Лешві різко замуркотіла позаду Венлі, змінивши ритм на Пиху. Їй не сподобався цей підтекст.

— Хоч би що там було, мене вбили, — сказав Переслідувач. — Той Вітробігун набагато небезпечніший, ніж ми думали. Я повинен переслідувати його зараз, оскільки це моє виключне право за традицією. І я негайно піду по нього!

«Цікаво», — подумала Венлі. Якщо він бився з Буреблагословенним, то не міг бути тим нещодавно пробудженим Сплавленим, якого так боялася Лешві. Переслідувач стояв, схрестивши руки на грудях, а Дев’ятеро знову почали співати одне одному, тихіше ніж раніше. У минулому такі обговорення могли тривати кілька хвилин. Багато з інших Сплавлених почали тихо радитися в очікуванні.

Венлі відкинулася назад і прошепотіла:

— Хто він, леді?

— Герой, — відповіла Лешві в Ритмі виходу. — А ще дурень. Тисячоліття тому Лезіан став першим Сплавленим, убитим людиною. Щоб уникнути ганьби такої смерті, щойно повернувшись до життя, Лезіан проігнорував усі накази й раціональні докази і знову пішов у бій, розшукуючи тільки того, хто його вбив. Він досяг успіху, і почалася його традиція. Щоразу, коли його вбивають, Лезіан ігнорує все інше, доки не забере життя того, хто його вбив. Сім тисяч років — і він жодного разу не зазнав невдачі. Тепер інші, навіть ті, кого вибрали як Дев’ятьох, — заохочують його пошуки.

— Я думала, що в минулому вас засилали в Брейз, коли ви помирали? Як він міг повернутися, щоб полювати на свого вбивцю?

Багато з цього все ще бентежило Венлі. Протягом тисячоліть люди та співуни билися в нескінченних раундах вічної війни. Кожна нова хвиля атак супроводжувалася так званим Поверненням, коли Сплавлені знову спускалися в Рошар. Люди називали це Руйнацією.

Було щось особливе в тому, як діяли людські Вісники, щоб утримати Сплавлених у Брейзі — землі, яку люди називали Геєною. Тільки після того як Сплавлені зломили волю Вісників тортурами й відправили їх назад до Рошару, можна було почати Повернення. Цей цикл тривав тисячоліттями, до Останньої Руйнації, проте тоді щось змінилося. Щось, пов’язане з одним Вісником і незламною волею.

— Ти помиляєшся в циклі, спрощуєш його, — тихо сказала Лешві. — Ми опинялися замкненими в Брейзі тільки після того, як Вісники помирали й приєднувалися до нас там. До того часу, в період Повернення, часто проходили роки або навіть десятиліття перероджень. І протягом цього часу Вісники навчали людей битися. Щойно вони були впевнені, що люди зможуть продовжувати чинити спротив, Вісники відправляли себе у Брейз, щоб активувати Ізоляцію. Вісники мали померти, щоб усе спрацювало.

— Але... вони не померли минулого разу? — спитала Венлі. — Вони залишилися, але ви все ще були замкнені.

— Так... Вони якимось чином знайшли спосіб змусити Присягу залежати від одного учасника, — Лешві кивнула в бік Переслідувача. — Хай там як, до того як починалася Ізоляція, цій істоті завжди вдавалося знайти та вбити будь-яку людину, яка брала над ним гору. Щойно починалася Ізоляція, він накладав на себе руки, щоб ніколи не повертатися в Брейз назавжди після того, як помре від руки людини. Як я вже сказала, інші підтримують його традицію. Йому дозволяється діяти поза командними структурами, надається свобода дій для Переслідування. Коли він не полює на того, хто вбив його, то прагне битися з найсильнішим із ворожих Променистих.

— Це звучить як гідна Пристрасть, — сказала Венлі, ретельно підбираючи слова.

— Так, дійсно схоже на правду, — сказала Лешві з нотками Ритму глузування. — Можливо, так воно і було б для когось більш розсудливого. Лезіан поставив під загрозу наші плани, підірвав стратегії та зірвав більше місій, ніж я можу підрахувати. І він стає все гіршим. Як і всі ми, на мою думку...

— Він був убитий героєм-Вітробігуном? — запитала Венлі. — Тим, кого вони називають Буреблагословенним?

— Так, учора. І сили Променистого на той час були придушені, що б там не говорив Лезіан. Цей Буреблагословенний ще не відповідає Четвертому Ідеалу. Я б знала. Це подвійна ганьба для Переслідувача. Він стає безтурботним, надмірно самовпевненим. Ці Променисті — новачки у своїх здібностях, але це не робить їх менш гідними суперниками.

— Вони вам подобаються, — обережно зауважила Венлі. — Ці Вітробігуни. Лешві на мить замовкла.

— Так, — відповіла вона. — З них і їхніх спренів вийшли б чудові слуги, якби ми змогли підкорити їх.

Вона справді була відкрита для нових ідей, нових способів мислення. Можливо, прихильно поставилася б до ідеї створення нової нації слухачів.

— Оголоси про мене, Голосе! — наказала Лешві.

— Зараз? — запитала Венлі, виринувши з роздумів. — Поки Дев’ятеро радяться?

Лешві промугикала в Ритмі наказу, і Венлі поспішно підкорилася, ступила вперед, стукнула руків’ям свого ціпка об підлогу, потім вклонилася.

Дев’ятеро перервали свою пісню, і той, хто саме говорив, запитав у Ритмі руйнування:

— Що сталося, Лешві?

— Я повинна дещо вам сказати! — оголосила Лешві в тому ж Ритмі наказу. — Переслідувач втрачає контроль. Він наближається до стану, коли його розуму та намірам не можна довіряти. Його перемогла звичайна людина! Настав час скасувати особливі привілеї.

Лезіан розвернувся до неї й закричав у Ритмі руйнування:

— Як ти смієш!

— Ти маєш занадто низький статус, щоб робити такі заяви, Лешві, — сказав один із Дев’ятьох. — Це одночасно і зависоко, і занизько для тебе!

 — Я говорю так, бо слідую своїй Пристрасті, — відповіла Лешві. — Людина, яка вбила Переслідувача, раніше вбила і мене. Я претендую на переважне право на життя Буреблагословенного. У цьому разі Переслідувач повинен дочекатися, доки я не задовольню свою Пристрасть!

— Ти знаєш мою традицію! — крикнув Лезіан на Лешві.

— Традиції можна порушувати.

Високий Сплавлений кинувся до неї з гучним тупотінням, і Венлі довелося силою утримувати себе на місці, в поклоні, хоча їй було дозволено підняти очі й спостерігати. Цей Переслідувач був величезний, страхітливий. І майже некерований, наче сама буря в розпалі — настільки злий, що вона не могла розібрати ритму його слів.

— Я полюватиму на тебе! — кричав він. — Ти не можеш відмовити мені в моїх обітницях! Мою традицію не можна порушувати!

Лешві незворушно продовжувала висіти в повітрі на місці, і Венлі угледіла в конфлікті прихований мотив. Так, Дев’ятеро щось наспівували в Ритмі насмішки. Втративши самовладання, Переслідувач довів свою Пристрасть, і це добре для них, але також ризикував довести, що збожеволів. Лешві навмисно підбурювала його.

— Ми приймаємо пріоритетне право Лешві на цю людину, — сказали Дев’ятеро. — Переслідувачу, ти не полюватимеш, доки у Лешві не з’явиться шанс битися з ним знову!

— Це підриває весь сенс мого існування! — закричав Переслідувач, вказуючи на Лешві. — Вона прагне знищити мій спадок зі злості!

— Тоді ти мусиш сподіватися, що вона програє в їхньому наступному зіткненні, — сказав один із Дев’ятьох. — Лешві, ти можеш полювати на цього Вітробігуна. Але знай: якщо почнеться битва і його доведеться прибрати, то це завдання може бути доручено іншому.

— Це зрозуміло і прийнятно, — відповіла Лешві.

«Ніхто з них не розуміє, що вона намагається захистити цього Вітробігуна, — подумала Венлі. — Можливо, Лешві сама цього ще не усвідомлює». Серед Сплавлених були розколи, значно глибші, ніж хто-небудь міг би це визнати. Як це можна використати для себе?