Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 288)

— Я це зробила, — сказала Шаллан. — Було так боляче. Але її вже немає.

— Чудово. Той... Кого її, маленький ножику?

— Тепер ми з Вейл — єдине ціле, Мрейзе.

Шаллан поклала руку на свій блокнот — там захопливі речі, які розповів їй Келек: про інші світи, інші планети. Місця, які він відчайдушно хотів побачити.

Як і інші Вісники, Келек не був цілком стабільним. Він не міг узятися за ідеї чи плани. Однак зобов’язався зробити одне — покинути Рошар. Він був переконаний, що незабаром Одіозум повністю захопить світ і знову почне катувати всіх Вісників. Келек вчинив би практично будь-що, щоб уникнути цієї долі.

Мрейз зробив довгу паузу.

— Шаллан, — нарешті сказав він, — ми не виступаємо проти інших Примарокровних.

— Я не одна з вас, — відповіла Шаллан. — І ніхто з нас ніколи не був, принаймні повноцінно. А тепер ми йдемо.

— Не роби цього. Подумай про ціну.

— Про моїх братів? Ти їх маєш на увазі? Ти вже, напевно, знаєш, що їх більше немає у вежі, Мрейзе. Фрактал і Дотепник витягли їх ще до початку окупації. До речі, дякую за цього сеона. Дотепник каже, що вільних важко знайти, але вони забезпечують надзвичайно зручне спілкування між Царствами.

— Ти ніколи не отримаєш бажаних відповідей, Шаллан.

— У мене є те, що потрібно, дуже дякую, — сказала вона, а Адолін заспокійливо поклав свою долоню на її руку. — Я розмовляла з Келеком, Вісником. Здається, він вважає, що ти полюєш на нього через Розстворену. Ба-Адо-Мішрам? Ту, що дуже давно Зв’язалася зі співунами, давши їм подоби сили? Ту, що, опинившись у пастці, забрала розуми співунів і зробила їх паршменами? Навіщо тобі самоцвіт, у якому ув’язнена Ба-Адо-Мішрам, Мрейзе? Що ти збираєшся з ним робити? Якої сили прагнуть Примарокровні, якщо хочуть отримати істоту, яка може забрати розуми цілого народу?

Мрейз не відповів. Сеон, що наслідував його обличчя, завис на місці. Без виразу.

— Я незабаром повернуся до вежі, — продовжила Шаллан. — Разом із тими спренами честі, які вирішили — зважаючи на нещодавні викриття — зв’язатися узами з людьми. Коли я це зроблю, то очікую, що тебе й твоїх поплічників там не буде. Можливо, якщо ви добре сховаєтеся, я не зможу вас вистежити. У будь-якому разі я знайду цей самоцвіт раніше за тебе. І якщо ти станеш на моєму шляху... ну, веселе полювання вийде. Як скажеш?

— Це не закінчиться для тебе добре, Шаллан, — сказав Мрейз. — Ти зробила своїм ворогом наймогутнішу організацію в усьому космері.

— Я думаю, ми впораємося з вами.

— Можливо. А впораєтеся з моєю володаркою? А з її володарем?

— З Тайдакаром? — здогадалася Шаллан.

— А, значить, ти чула про нього?

— Повелитель Шрамів — так його називає Дотепник. Що ж, коли наступного разу зустрінешся з цим Повелителем Шрамів, передай йому повідомлення від мене.

— Він з’являється тут лише як аватар, — сказав Мрейз. — Ми надто нижчі за його рівень, щоб бути гідними більшого.

— Тоді передай його аватару дещо від мене. Скажи йому... що ми поклали край його втручанням. Його вплив на мій народ закінчився. — Вона завагалася, потім зітхнула. Дотепник попрохав сказати це ввічливо. — Крім того, Дотепник просив дещо передати йому: «Розберися зі своєю дурною планетою, ідіоте. Не змушуй мене навідатися туди й знову натовкти тобі пику».

— Так і повинно бути, — сказав Мрейз. — Знай, що, вчинивши так, ти виступила проти Примарокровних найобразливішим чином. Відтепер ми у стані війни, Шаллан.

— Ти завжди був у стані війні. А я нарешті обрала свій бік. До побачення, Мрейзе. Кінець зв’язку.

Замість обличчя Мрейза спренка, що зависла у повітрі, перетворилася на сферу. Шаллан відкинулася на спинку стільця, намагаючись не почуватися приголомшеною.

— Ким би вони не були, — сказав Адолін, — ми впораємося з ними.

Як завжди оптимістичний. Ну що ж, у нього були вагомі причини на це. Оскільки лідери спренів честі виявилися зганьбленими, а Міцна Цілісність знову відкрилася для всіх охочих, він виконав свою місію. Весь час він мав рацію — як щодо спренів честі, так і щодо самої Шаллан.

Шаллан простягнула руку й перегорнула наступну сторінку свого блокнота, де зробила замальовки, спираючись на описи Келека. Там був намальований візерунок зірок на небі та перелік багатьох світів серед них.

Шаллан занадто довго тримала голову опущеною. Настав час злетіти.

Слухачі підняли луки, коли Венлі підійшла до їхнього табору сама, наполігши на тому, щоб інші залишилися за кілька сотень футів звідти.

Вона не звинувачувала слухачів у тому, що ті націлили на неї зброю. Вони думали, що вона прийшла завершити розпочату справу. Тож вона підняла руки, заспівала в Ритмі миру й чекала.

І чекала.

І чекала.

Нарешті сам Т’юд вийшов із-за їхніх укріплень із нагромаджених каменів. Бурекляття, як приємно його побачити. За підрахунками, зробленими з повітря, майже всі вони пройшли через вузькі розколини й вийшли з цього боку. Тисяча дорослих слухачів і багато дітей.

Т’юд у воєнній подобі наблизився, але зупинився — недалеко, щоб можна було завдати удару. Венлі продовжувала стояти й наспівувати, відчуваючи сотні луків, націлених на неї. Ця східна рівнина за пагорбами була дивним місцем — таким відкритим і повним неймовірної кількості трав.

— Буря забери! Венлі? — Т’юд розвернувся й кинувся назад за укріплення.

Вона зрозуміла, що він, мабуть, лише щойно помітив її візерунки. Вона була в подобі, якої він ніколи не бачив, тож, звичайно, він не впізнав її здалеку.

— Т’юде! — вигукнула вона, увібравши достатньо Буресвітла, щоб світитися при денному світлі. — Т’юде, будь ласка!

Він зупинився, побачивши її Світло.

— Чи тут моя мама? — запитала вона в Ритмі туги. — Вона жива?

— Так! — вигукнув він. — Але вона втратила розум.

— Думаю, що я можу знайти спосіб її зцілити.

— Зрадниця! — крикнув він. — Думаєш, я тобі вірю? Ти могла нас убити!

— Я розумію, — тихо сказала вона в Ритмі розради. — Я заслуговую всіх слів, якими ти можеш мене назвати, і навіть більше. Але я стараюся, як ніколи раніше. Будь ласка, послухай, що я тобі скажу.

Він завагався, потім вийшов за камені й знову наблизився до неї: — А інші знають, де ми? Ворог знає?

— Я не впевнена. Вас знайшли люди. Одна Сплавлена знала про вас, але зараз вона мертва. Не знаю, кому вона розказала.

— Сплавлена? Хто це?

— Ти багато чого не знаєш, — сказала Венлі. — Наші боги повернулися, і вони жахливі, як і попереджали. Я була значною мірою відповідальна за це, навіть якщо Рлайн каже, що він упевнений, що вони все одно знайшли б дорогу назад.

Т’юд пожвавився, зачувши ім’я Рлайна.

— Нам доведеться щось зробити, щоб захистити себе, — продовжила Венлі. — Щось, щоб усі дали нам спокій. — Коли простягла руку, з трави злетіла маленька спренка у вигляді комети й почала кружляти навколо неї. — Вона новенька в цьому Царстві й трохи розгублена. Але шукає когось, щоб зв’язатися з ним узами й перетворити на Променистого. Такого, як я і мої друзі.

— Минулого разу ти вже приходила до нас зі спреном, який хотів з кимось зв’язатися, — промовив Т’юд у Ритмі осуду. — І що в результаті сталося?

— Тепер буде по-іншому, — сказала Венлі, сяючи Буресвітлом. — Я змінилася. Обіцяю дати тобі стільки часу, скільки знадобиться, щоб перевірити мої слова. Ухвалити рішення без тиску. А зараз, будь ласка, дозволь мені побачитися з мамою.

Нарешті він заспівав у Ритмі вітрів — це був знак для неї йти слідом, і вони попрямували назад до табору. Венлі налаштувалася на Ритм радості.

— Є ще такі спрени, які зроблять слухачів Променистими? — запитав Т’юд.

— Так.

— Скільки їх?

— Сотні.

Ритм радості став голоснішим усередині Венлі, коли вона увійшла до табору, хоча багато з тих, хто бачив її, наспівували в Ритмі тривоги. Але її цікавило лише одне. Стара співунка, що сиділа біля намету, сплетеного з очерету.

Серце Венлі підскочило, і ритми зазвучали чистіше. Яскравіше. Джакслім справді жива. Венлі кинулася вперед і впала перед Джакслім на коліна, відчуваючи себе знову дитиною. У хорошому сенсі.

— Мамо?

Джакслім подивилася на неї. В очах старої слухачки не було впізнавання.

— Без неї, — сказав Т’юд, підходячи до Венлі, — ми втрачаємо пісні. Більше ніхто з тих, хто їх знав, не врятувався...

— Усе гаразд, — Венлі витерла сльози. — Все буде добре.

Тембр усередині Венлі виспівувала славну пісню.

Венлі простягнула руку, і маленький спрен світла повільно злетів у повітря, а потім почав обертатися навколо матері Венлі. Шукачі прагнули знайти тих, хто уособлював би їхній Ідеал — свободу. І слухачі були ідеальним його втіленням.