Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 279)

Ішар підійшов ближче. Тримати портал відкритим було важко, але Далінар усе ще стискав кулаки. Наразі в цьому розфарбованому білим місці існували лише він та Ішар. Вісник зупинився за крок чи два від Далінара. Так, побачивши ще одного Виковувача уз, він був приголомшений.

«Я можу дотягнутися до нього», — подумав Далінар.

— Мені потрібен учитель, — сказав він. — Я не знаю своїх справжніх можливостей. Одіозум контролює Урітіру, але я думаю, що з твоєю допомогою ми зможемо відновити там Променистих. Будь ласка.

— Розумію, — тихо сказав Ішар і зустрівся поглядом з Далінаром. — Так. Ворог зіпсував і Прародителя бур теж. Я так сподівався...

Він похитав головою, потім простягнув руку й притиснув до грудей Далінара. Насилу тримаючи Перпендикулярність відкритою, Далінар не зміг вчасно відійти. Він спробував відкинути Перпендикулярність, але коли розвів руки, вона залишилася відкритою — сила гуркотіла крізь неї.

Ішар торкнувся рукою власних грудей, утворивши лінію світла між собою й Далінаром.

— Я заберу ці узи з Прародителем бур. Сам понесу їх. Я відчуваю... щось дивне в тобі. Зв’язок з Одіозумом. Він бачить у тобі того... того, хто битиметься проти нього. Це не може бути правильним. Я заберу цей Зв’язок також.

Далінар, задихаючись, упав на коліна — з нього немов щось вирвали. Немов вирвали саму душу. Прародитель бур закричав жахливим, болісним звуком, схожим на блискавку, яка скривилася й розірвалася.

«Ні, — подумав Далінар. — Ні, будь ласка...»

На білому полі з явилася тінь. Вона мала форму чорного меча. Ця єдина смуга темряви пронеслася через лінію, що з’єднувала Далінара з Ішаром.

 Білий шнур вибухнув і перетворився на лахміття, тягнучи за собою пасма темряви.

Ішара відкинуло геть, і він ударився об камінь. Перпендикулярність залишалася відкритою, але її світло потьмяніло, і Далінар побачив Сета, який стояв між ним та Ішаром і розмахував своїм дивним чорним Сколкозбройцем. Ілюзія на ньому розтанула, наче фарба під дощем, увірвавшись у Світло, яке засмоктав і знищив мечем.

— Де ти взяв той Сколкозброєць, який носиш? — запитав Сет Ішара тихим голосом.

Вісник ніби не почув його. Він дивився на меч Сета, з якого стікав чорний рідкий дим. Навколо нього біле світло Перпендикулярності викривлялося й зникало, наче вода в каналізації.

Сет крутнувся й встромив меч у серце Перпендикулярності. Прародитель бур розлючено закричав, і Перпендикулярність зруйнувалася, згорнувшись у саму себе.

В одну мить світ знову наповнився кольорами. Усі п’ятеро Вітробігунів лежали на землі, але ворушилися. Ішар підвівся на ноги перед Сетом, а той стояв з однією рукою, оповитою чорними мацаками, стискаючи меч, який стікав жахіттями та кровоточив руйнуванням.

— Відповідай мені! — закричав Сет. — Ти вбив людину, яка володіла цим мечем до тебе?

— Звичайно ні, дурню, — відповів Ішар, викликаючи свій Сколкозброєць. — Шинійці служать Вісникам. Вони зберігали мій меч для мене. І повернули його, коли я відкрився.

Далінар витер лоба, підводячись на ноги. Він відчував оніміння, але водночас... тепло. Полегшення. Що б не почав Вісник, він не зміг закінчити свою справу.

«З тобою все гаразд?» — запитав він Прародителя бур.

«Так. Він намагався вкрасти наші узи. Це не повинно бути можливим, але Гонор більше не живе, щоб його закони виконувалися...»

«А Перпендикулярність. Сет... знищив її?»

«Не будь таким дурним. Жодне творіння рук смертних не може знищити силу Сколка Адональсіума. Він просто згорнув її. Ти можеш викликати її знову».

Далінар не був переконаний, що річ, яку носив Сет, була простим «творінням рук смертних». Але нічого не сказав і з зусиллям кинувся перевіряти Вітробігунів, чиї Зв’язки із землею зникли. Лейтен першим став на ноги й допомагав Сиґзілу, який сидів на землі, тримаючись рукою за голову.

— Думаю, твоє занепокоєння щодо цієї зустрічі було слушним, — сказав Далінар, ставши на коліна біля азіша. — Ти зможеш підняти нас у повітря?

— Геєна, — прошепотів Сиґзіл. — Почуваюся так, немов усю минулу ніч пив рогоїдське біле, — він спалахнув Буресвітлом, витягнувши його з мішечка на поясі. — Бурекляття. Світло не втамовує біль.

— Ага, — відгукнулася Лин. Інші троє Вітробігунів сіли. — Сер, у мене в голові гупає, наче там паршендійський барабан, але ми повинні мати змогу створювати Викиди.

Далінар глянув на Сета — той сяяв Буресвітлом, хоча воно з шаленою швидкістю втягувалося в його зброю.

— Мій народ, — крикнув Сет, — не збирався повертати тобі зброю. Ми зберігали твої секрети, але ти брешеш, кажучи, що мій батько відав тобі той Сколкозброєць!

— Твій батько ледь залишався людиною, коли я знайшов його, — сказав Ішар. — Шинійці прийняли Розстворених. Намагалися зробити з них богів. Я їх урятував. І твій батько справді віддав мені цей Клинок. Він подякував за те, що я дозволив йому померти.

Сет закричав і кинувся на Ішара, а той підняв свій Сколкозброєць, щоб недбало заблокувати його удар, як уже робив з Вітробігунами. Однак зустріч двох Клинків викликала сплеск сили, і ударна хвиля відкинула обох чоловіків назад.

Ішар сильно вдарився й випустив свій Клинок — і Далінар міг побачити всю довжину Клинка Честі, Той упав і відскочив, а потім зупинився наполовину встромленим у землю. Там, де він зустрівся з чорним мечем Сета, у неземній сталі виник скол.

За все своє життя Далінар ніколи не бачив, щоб Сколкозброєць можна було так зіпсувати, не кажучи вже про один із Клинків Честі.

Ошелешений Ішар подивився на Сета, потім схопив свій Клинок і вигукнув наказ. Його воїни, які досі мовчки спостерігали, розірвали коло й вишикувалися в стрій. Сиґзіл поклав руку на плече Далінара, вливаючи в нього Світло і готуючись Підкинути.

— Почекай, — сказав Далінар.

Ішар підвівся й ударив кулаками, з’єднуючи їх. Відкрилася Перпендикулярність, як і раніше, випустивши потужний вибух світла.

«Неможливо... — сказав Прародитель бур у голові Далінара. — Я не відчув, що це сталося. Як він це робить?»

«Це ж ти попереджав мене, що він небезпечний, — подумав у відповідь Далінар. — Хто знає, на що він здатний?»

На іншому боці кам’яного поля Сет сховав свій меч у піхви саме перед тим, як той почав поїдати його душу. Далінар вказав Лейтену туди.

— Хапайте його. Підіймайтеся в повітря. Ми покидаємо це місце. Сиґзіле, Підкидай мене.

— Так, сер.

— Далінаре. Далінаре Холіне.

Це... це був голос Ішара.

— Я бачу ясно, — сказав голос із Перпендикулярності. — Я не знаю чому. Чи Виковувач уз був приведений до присяги? Ми всі маємо Зв’язок... Однак я відчуваю, що мій здоровий глузд зникає. Мій розум зламаний, і я не знаю, чи можна його вилікувати. Імовірно, можна відновити мене на короткий час після того, як поруч зі мною промовлять Ідеал. Кожен бачить трохи чіткіше, коли Променистий торкається Царства духу. А поки що слухай уважно. У мене є відповідь, спосіб розв’язати проблеми, які навалилися на нас. Приходь до мене в Шиновар. Я можу відновити Присягу, хоча для цього повинен бути при розумі. Я повинен... отримати допомогу... щоб...

Голос запнувся, наче викривився.

— ...перемогти тебе, захиснику Одіозума! Ми знову зіткнемося, і цього разу я готовий до твоїх підступів! Ти не переможеш мене, коли ми зустрінемося наступного разу, хоча у тебе є зіпсований Клинок Честі, який випускає чорний дим! Я — ВСЕМОГУТНІЙ.

Далінар похитнувся і піднявся в повітря, коли Викид почав діяти. Вітробігуни кинулися за ним, включаючи Лейтена, який схопив Сета. Коли вони залишили стовп світла, Далінар побачив, як солдати Ішара ступили в Перпендикулярність.

Через деякий час вона зникла. Вісник, його люди та Клинок Честі зникли. Перенеслися в Гадесмар.

Навані та Родич змогли разом створити Світло.

Світло, через яке чудовисько Моаш відступив назад по коридору, затуляючи рукою очі. Світло, яке виштовхнуло ніж з тіла Навані й загоїло її рану. Світло, яке оживило фабріали, Світло, яке співало тонами Гонора та Культивації в тандемі.

Але її спрен... Родич був таким слабким.

Навані схопилася за колону, вливаючи в неї свою силу, але так багато хаосу забруднило систему, наче крєм у цистерні чистої води. Пустосвітло, введене Рабоніель.

Навані не могла його знищити, але, можливо, могла якось це витіснити. Тепер вона бачила вежу як єдину сутність із гранатовими жилами, дуже схожими на вени та артерії. І вона жила в цій сутності. Сутність стала її тілом. Вона побачила тисячі зачинених дверей, які розвідники пропустили, складаючи мапу вежі. Побачила приголомшливі механізми для контролю тиску, тепла...

Ні, треба зосередитися.

«Гадаю, нам потрібно вигнати Пустосвітло», — сказала Навані Родичу.

«Я... — промовив Родич. — Як?»

«Я можу співати правильним тоном, — відповіла Навані. — Ми увіллємо в систему стільки Вежесвітла, скільки поміститься, потім зупинимось і змусимо ці системи тут, тут і тут вібрувати тоном анти-Пустосвітла».

«Напевно. Але як ми зможемо створити вібрацію?»

«На столі Рабоніель є пластина. Я попрошу своїх учених зіграти на ній. Мені потрібен зразок, щоб створити цей тон, але з нею я зможу передати вібрацію через систему. Це повинно змусити спотворення ворога вийти через розбиті самоцвіти в насосному механізмі. Що ти думаєш?»

«...Так? — тихо сказав Родич. — Я думаю... так, це може спрацювати».

«Коли все буде зроблено, слід перезапустити захист вежі, — сказала Навані. — Це складні фабріали... зроблені з сутності спрена. Твоєї сутності?»