Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 278)

— Ішаре, — тихо сказав Далінар. — Я знаю, хто ти.

— Я більше не та людина. Я — Вісник Вісників, єдиний носій Присяги. Я могутніший, ніж був колись, і стану ще могутнішим. Я поглину твою силу, Одіозуме, і стану богом серед богів, відродженим Адональсіумом.

Далінар невпевнено зробив крок уперед, помахавши іншим, щоб вони залишилися позаду, і спокійно сказав:

— Я говорив з Аш. Вона просила передати тобі, що Талн повернувся. Він поранений, і вона благає про твою допомогу для його зцілення.

— Талн... — промовив Ішар і поглянув кудись удалину. — Наш гріх. Носій наших страждань...

— Джезріен мертвий, Ішаре, — сказав Далінар. — Справді мертвий. Ти це відчув. Аш відчула. Він потрапив у полон, але його душа після цього згасла. Це її батько, Ішаре. Вона втратила батька. Їй потрібна твоя порада. Божевілля Тална жахає її. Ти потрібен їй.

— Я підготувався до твоєї брехні, захиснику Одіозума. Я й не здогадувався, що вона буде такою... правдивою. Але ти вже зробив занадто багато, щоб довести, хто ти насправді. Захопив моє священне місто. Викликав свою злу бурю. Послав своїх поплічників мучити мій народ. Ти спотворив спренів і переманив на свій бік, тому можеш мати фальшивих Променистих, але я розкрив твої секрети, — він витягнув руки, ніби хотів викликати Сколкозброєць. — Настав час кінця. Почнімо бій.

З туману в його руках з’явилася зброя. Звивистий Сколкозброєць, вкритий гліфами, які Далінар не впізнав, хоча сам меч був невиразно знайомий. Чи бачив він його раніше?

Сет голосно зашипів.

— Той Сколкозброєць, — сказав він. — Клинок Честі Виковувача уз. Меч мого батька. Де ти його взяв? Що ти зробив з моїм батьком?

Ішар ступив крок уперед, щоб ударити Далінара.

У той час як деякі люди покинули групу повстанців Рлайна, повернувшись до своїх кімнат, сподіваючись, що їх не впізнали, більшість з них залишилися. Насправді їхня кількість зросла, оскільки багато учасників опору привели свої родини. Тож Рлайну довелося дозволити їм піти за сім’ями. Що ще вони могли зробити? Залишити їх Переслідувачу, який, як відомо, нападав на близьких людей тих, на кого полював?

Усе це забирало їхній час. Їх також сповільнювала необхідність нести як поранених, так і непритомних Променистих. Рлайн робив усе, що міг, щоб утримати основну групу, провів їх через ринок Розрив, уникаючи центрального коридору, де на них могли напасти згори Небесні.

Однак він виявив, що налаштовується на ритм Відчаю. За ними спостерігали — той крєм’ячок, що таїв у собі спрена спустошення, повз по стіні слідом. Загін Рлайна був ще не на півдорозі через ринок — досить далеко від центрального входу до вежі, — коли повітря розірвав тріск, змусивши відвідувачів ринку розбігтися. Блискавки буремної подоби, які використовувалися як сигнал покинути вулиці.

Рлайн відвів свою виснажену групу до стіни великої печери та виставив уперед солдатів, а Небесні літали вгорі. Глибинні почали вириватися з підлоги перед ними, наближалися десятки солдатів у буремній подобі.

— Ти маєш рацію, слухачу, — сказала Лешві, опускаючись біля нього. — Я не змогла б відвернути нас від цього словами. Він знає, що ми зробили. Ті, що наближаються, наспівують Ритм страт.

— Можливо, нам варто було спробувати дістатися до кімнати з кристалічною колоною. І втекти через тунелі під нею, як пропонувала Венлі.

 — Ні, — сказала Лешві. — Ці тунелі заблоковані. Нашою найбільшою надією було втекти через центральний вхід у вежу і, можливо, перетнути гори. На жаль, судячи з цих ритмів, тих, хто до нас наближається, послала не Рабоніель. Одіозум хоче, щоб я знала про це. Коли я повернуся на Брейз, мене катуватимуть, як Вісників, — вона віддала честь Рлайну. — Тож спочатку будемо битися.

Рлайн кивнув, а потім стиснув у руці спис.

— Будемо битися, — він повернувся до Венлі, яка підійшла збоку. — Чи є ще якісь спрени, подібні до того, що зв’язався з тобою? Чи хтось із них хоче зв’язатися з іншими охочими співунами? Такими, як я?

— Так, — відповіла Венлі в Ритмі скорботи, але я їх відіслала. Сплавлені побачили б їх і стали б на них полювати, вона замовкла, потім її ритм змінився на Збентеження. — І Тембр каже... вона каже, ти уже говорив зі спренами?

— Що? Вона про того спрена честі, який сказав, що візьме мене? Я йому відмовив. Я...

І тут у кімнаті потемніло.

Потім усе засяяло, і кристали виросли з його ніг, як... як вітражі, що вкрили підлогу. У них з’явилася фігура, що підіймалася в синій сяйнистій Сколкозбруї, і вежа, що спалахнула світлом.

«Продовжуй боротися, — сказав голос у його голові. — Порятунок прийде, Рлайне, слухачу. З’єднувачу Розумів. Мене послала до тебе моя мати на прохання Ренаріна, Сина Шипів. Я спостерігав за тобою й переконався у твоїй гідності. Скажи Слова і не впадай у відчай».

Сиґзіл заблокував атаку Ішара своїм Сколкозбройцем. Інші Вітробігуни кинулися вперед, щоб захистити Далінара. Однак Сет відсахнувся. Вигляд того Клинка Честі явно засмутив його.

Солдати-тукарі, що спостерігали, почали змикати коло, але Ішар наказав їм повернутися на місце. Потім він відскочив від Сиґзіла, кричачи на Далінара:

— Бийся зі мною, захиснику! Зійдися зі мною сам на сам!

— Я не приніс зброї, Ішаре, — сказав Далінар. — Час для бою захисників іще не настав.

Ішар бився блискуче: коли інші Вітробігуни намагалися згуртуватися проти нього, він ставав розмитою плямою з мерехтливим Клинком, відбивав удари, ухилявся, вертів мечем, змушуючи його на коротку мить зникати, щоб пройти крізь зброю, яка намагалася його заблокувати. Вітробігуни лише нещодавно почали практикувати цю техніку; Ішар же виконував складні випади з витонченістю того, хто давно знайомий з битвою.

«Він дуелянт, — подумав Далінар. — І хороший, буря забирай».

«А чого ти очікував? — загуркотів у його голові Прародитель бур. — Він захищав людство тисячоліттями. Не всі Вісники були воїнами, коли починали свій шлях, але всі зрештою стали ними. Існування протягом трьох тисяч років у стані майже постійної війни змінює людей. Серед Вісників Ішар мав майстерність посереднього рівня».

Ішар зіткнувся з усіма п’ятьма Вітробігунами одночасно і, здавалося, легко впорався. Він заблокував удар одного, потім другого, вивернувся, коли третій намагався вдарити списом зверху, а потім замахнувся своїм мечем і відрубав наконечники двох несколкових списів.

Сколкозброєць Сиґзіла став довгим дуельним мечем, призначеним для випадів. Він завдавав удару, коли Ішар повернувся спиною, але Вісник недбало розвернувся, впіймав меч одним пальцем торкнувшись його вздовж незагостреної сторони — і відвів убік. Сиґзіл спіткнувся, підійшовши надто близько, а Ішар підняв ту саму руку й ударив Сиґзіла в груди, відкинувши на каміння.

Потім Ішар розвернувся й підняв Сколкозброець в одній руці, щоб відбити один з ударів Лин. Його атакував Лейтен, намагаючись пройти з флангу, але мав такий незграбний вигляд порівняно зі старим Вісником. На щастя для п’ятьох, Ішар просто захищався.

Попри запеклі спроби, ніхто не зміг завдати удару. Немов... немов вони намагалися влучити туди, де Ішар був, тоді як він міг рухатися, знаючи, де супротивники будуть.

«Він мав майстерність посереднього рівня серед Вісників? — запитав Далінар. — А тоді... хто ж був найкращим?»

«Талн».

«Той, що сидить у моєму таборі? — уточнив Далінар. — І може лише бурмотіти?»

«Так. Цього не заперечити. Але будь обережний: майстерність Ішара як дуелянта становить меншу небезпеку. Він повернув собі Клинок Честі. Він — звільнений Виковувач уз».

Ішар раптово кинувся вперед, назустріч одній з атак Сиґзіла. Старигань ухилився від удару, потім підскочив і торкнувся Сиґзілових грудей. Коли Ішар забрав руку, то потяг за собою лінію Буресвітла. Потім торкнувся рукою землі, і Сиґзіл спіткнувся, задихаючись, а його сяйво почало згасати. Очевидно, Ішар прив’язав Сиґзіла до каменів за допомогою якоїсь сяйнистої мотузки, яка витягувала Буресвітло з тіла Променистого в землю.

З чотирма іншими Променистими сталося те саме швидше, ніж Далінар міг відстежити. Одного за одним їх було припнуто до каменя. Їх не зв’язували й не знерухомили, але їхнє Світло вичерпувалося — і всі спіткалися, уповільнюючись, наче їхні життя витікали разом зі Світлом.

Далінар глянув на Сета — шинієць упав на коліна з широко розплющеними очима. Бурекляття! Далінар мав би знати, що не слід покладатися на вбивцю як на охоронця. Навані попереджала його, що Сет майже такий же неврівноважений, як і Вісники.

Далінар не хотів дивитися, що станеться, коли його воїни залишаться без Буресвітла. Він зібрався із силами й просунув руки між Царствами, а потім різко вдарив стиснутими кулаками, з’єднавши кісточки. Він об’єднав три Царства, відкривши спалах сили, який змив усі кольори та наповнив Променистих світлом.

У колодязі Світла Далінар майже осліп — люди довкола стали лише лініями, усі тіні зникли. Проте Ішар не змінив вигляду. Блідий, з широкорозплющеними очима, вибілений одяг розвівається. Він упустив Сколкозброєць, і той перетворився на туман. Приголомшений, Вісник підійшов до Далінара.

— Як? — запитав Ішар. Це слово прозвучало чітко, неприродно на фоні беззвучного пориву сили, що їх оточував. — Ти... ти відкриваєш шлях Гонора...

— Я зв’язався узами з Прародителем бур, — відповів Далінар. — Ти мені потрібен, Ішаре. Не легенда, Віснику Таємниць. Мені потрібна та людина, якою, за словами Аш, ти колись був. Людина, готова ризикувати своїм життям, працею й душею, щоб урятувати людство.