Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 280)
«Так, — відповів Родич, і його голос ставав усе сильнішим. — Але вони складні, і треба було багато років...»
«Фабріал, що регулює тиск, тут, — сказала Навані, подумки оглядаючи його. — А, бачу. Мережа атракторів втягує повітря та створює бульбашку тиску. Досить геніально».
«Так!»
«І нагрівальні фабріали... зараз це не важливо... але ти створило для них корпуси з металів — ти фізично проявилося як метал і кристал, як Сколкозбройці проявляються з менших спренів».
«ТАК!»
Почавши працювати, Навані помітила дещо дивне. Що це рухалося по вежі? Великий маршал Каладін? Його сили відновилися, він швидко летів, закутаний у спренів, як у броню. Він досяг Четвертого Ідеалу.
І летів не в той бік.
Вона легко побачила його помилку. Він вирішив, що найкращий спосіб захистити вежу — прийти сюди, до колони, і врятувати Навані. Але ні, він потрібен в іншому місці.
Вона привернула його увагу миготливими вогниками на стіні.
«Родичу?» — незабаром голос Каладіна пролунав у системі, коли він торкнувся кристалічної жили.
«І так, і ні, великий маршале, — сказала Навані. — Колона в безпеці. Доберися до ринку Розрив. Скажи ворогам, яких там знайдеш, що їм краще швидко відступити».
Він негайно підкорився і змінив напрямок польоту.
Навані, сповнена неймовірних знань, взялася до роботи.
Далінар переконав Вітробігунів затриматися в небі над табором Ішара, а не летіти негайно назад до військового табору в Емулі.
Проте він хвилювався за них. Променисті похнюпились, як солдати, які цілий день ішли прискореним маршем. Зазвичай Буресвітло підсилювало їх, але вони скаржилися на головний біль, який не могли вилікувати їхні сили.
«Наслідки не повинні бути постійними, — сказав Прародитель бур. — Але я не можу сказати напевно. Ішар З’єднав їх із землею. По суті, їхні сили сприйняли каміння як частину тіла і тому намагалися наповнити землю Буресвітлом, як воно наповнює їхні вени».
«Я ледве розумію те, що ти сказав, — відповів Далінар, зависнувши високо в небі над табором Ішара. — Як такі речі можливі?»
«Сила Виковувача уз — це сила творіння. Сила богів, включаючи здатність з’єднувати душі. Раніше Гонор завжди був тут, щоб оберігати цю силу, обмежувати її. Здається, Ішар знає, як повною мірою використовувати свою нову свободу, — Прародитель бур замовк, а потім загуркотів тихіше: — Він мені ніколи не подобався. Хоча тоді я був лише вітром — і не зовсім розумним, — я пам’ятаю його. Ішар був честолюбним ще до того, як його охопило божевілля. Він не один несе провину за руйнування Ашину, першої домівки людства, але він був тим, кого Одіозум першим змусив обманом поекспериментувати зі Сплесками».
«Тобі ніхто особливо не подобається», зауважив Далінар. «Неправда. Колись давно був чоловік, який змусив мене засміятися. Мені він трохи сподобався».
Це було схоже на рідкісну спробу легковажності. Чи наважувався Далінар сподіватися, що стародавній спрен змінюється?
Унизу розкинулося велике шатро Ішара, розвіваючись на легкому вітерці. Далінар не побачив жодних ознак слуг чи солдатів, які б визирали зсередини.— Сер? — гукнув Сиґзіл, підпливаючи до Далінара. — Моїм солдатам потрібно відпочити.
— Ще кілька хвилин, — сказав Далінар, примружившись.
— Чого ми чекаємо, сер?
— Подивимося, чи повернеться Ішар. Він утік до Гадесмару. Може повернутися будь-якої миті. Якщо він це зробить, ми швидко відлетимо. Але якщо не зробить...
Ішар не думав, що втікатиме. Сет і той дивний Сколкозброєць прогнали його.
— Нам може випасти рідкісна можливість, ротний лорде. Він був ученим серед Вісників і, можливо, робив записи, які дадуть підказки щодо застосування сил Виковувача уз.
— Зрозуміло, сер, — сказав Сиґзіл.
Далінар глянув на Сета, який плив сам по собі подалі від інших, Підкинутий у небо власною силою. Далінар кивнув у його бік, і Сиґзіл, зрозумівши натяк, легенько Кинув Далінара, підштовхнувши його до вбивці.
Сет бурмотів собі під ніс:
— Звідки він дізнався? Звідки цей старий дурень
— Що дізнався? — спитав Далінар, підпливаючи до Сета. — Ішар? Звідки він дізнався про твій народ?
Сет кліпнув очима, потім зосередився на Далінарі. Було так дивно бачити його схожим на себе — блідошкірим та з величезними очима. Далінар уже звик до його ілюзії алетійця.
— Мені потрібно почати готуватися, — сказав Сет. — Мій наступний Ідеал — це пошуки, паломництво. Я мушу повернутися до свого народу, Чорношипе. Я мушу зустрітися з ними.
— Як бажаєш, — мовив Далінар.
Він не був упевнений, що хоче нацькувати цю людину на когось, тим паче на єдине нейтральне королівство, яке має значення в цій війні. Але Ясна попереджала, що це станеться, і, крім того, він сумнівався, що зможе перешкодити Сетові зробити все, що той справді хотів.
— Твій народ. У них всі Клинки Честі?
— Усі, крім трьох, — відповів Сет. — Клинок Вітробігунів був моїм протягом багатьох років. Клинок Неболамів повернули Ніну уже давно. І, звісно. Клинок Каменестражів ніколи не був під нашим захистом. Отже, у нас їх було сім, але якщо Ішар забрав свій Клинок...
«Вам не потрібні ті інші мечі, — пролунав бадьорий голос у голові Далінара. — Я вартий десяти мечів. Ти бачив, яким я був чудовим?»
— Бачив, — сказав Далінар мечу. — Ти... відколов шматок Сколкозбройця.
«Справді? Ого. Я — видатний меч. Ми знищили багато зла, чи не так?»
— Ти пообіцяв не говорити в головах інших, мечу-німі, — тихо сказав Сет. — Хіба не пам’ятаєш?
«Пам’ятаю. Просто забув».
— Я відішлю з тобою загін до Шиновару, — сказав Далінар Сету. — Як тільки повернемося до нашого табору.
— Ні, ні. Мені треба йти одному, але не зараз. Я повинен підготуватися. Мені треба... зробити дещо важливе. Він знав. А не повинен був знати...
Бурекляття. Далінар не був певен, хто більш божевільний: Сет чи меч. Їхнє поєднання особливо дратувало його.
«Без них ти був би мертвий, — сказав Прародитель бур, — а я був би зв’язаний проти волі. Цей шинієць небезпечний, але Ішара я боюся більше».
— Сиґзіле, — покликав Далінар. — Я не думаю, що він повернеться найближчим часом. Опусти нас. Подивимось, чи не залишив він у цьому шатрі нічого цінного.
Адін підняв спис, який знайшов в атріумі. Люди й співуни кричали, оточені спренами страху, і їхня група оточила колом своїх поранених. Вони зігнали в центр старих і дітей, але Адін з ними не пішов. Спрени-спостерігачі побачать, що він не з тих, хто ховається. Зброю взяли до рук навіть жінки, включно з дружиною лікаря, яка віддала свого сина на руки одній із молодих дівчат у центрі. Війна була чоловічим мистецтвом, але коли хтось починав нападати на жінок, він уже не воював. Він заслуговував на все, що могло з ним статися після того моменту.
Серед поранених був і батько Адіна. Живий, благослови Вісників, але сильно стікав кров’ю. Він воював за Променистих, коли Адін... Адін ховався в коридорі.
Буря його побий, він не збирався знову бути боягузом. Він... він не боятиметься. Хлопчик став у стрій поряд із грізним паршменом у неймовірних панцирних обладунках, а потім спробував повторити ту саму позу зі списом, що й цей паршмен.
Буремноподобні маршували, співаючи жахливу пісню. Адін помітив що тремтить, а його руки ковзають по спису.
Ox, бурекляття.
У ту мить він не хотів отримати спрена. Він не хотів битися. Він хотів бути вдома, ліпити тарілки й слухати, як наспівує батько. Він не хотів стояти тут, знаючи, що всі вони... всі, напевно...
Хтось узяв Адіна за плече й відштовхнув назад. Не до кінця, але достатньо, щоб стати перед ним. Це був мовчазний мостонавідник Даббід. Адін не скаржився, а надто після того, як побачив тих паршменів У буремних подобах. Було добре мати когось перед собою, хоча спис мостонавідника тремтів. Він удавано боявся, щоб обдурити ворога, так?
Буремноподобні не випускали блискавки, і це добре. Інші думали, що вони цього не можуть, бо перебувають на ринку. Їхні сили були занадто неприборкані. Попри це, здавалося, що їх... їх
За кілька секунд усе перетворилося на хаос. Адін закричав, міцно заплющив очі, замахнувся списом уперед і затремтів.
Ні, він повинен воювати. Він повинен...
Щось стукнуло хлопчика ззаду, підкинуло вперед. Удар оглушив Адіна, і він утратив спис. Коли він перевернувся, над ним стояв Спустошувач з червоними очима. Істота недбало націлилася списом униз.
Адін навіть не встиг закричати, перш ніж...
Дзеньк?
Буремноподобний схилив голову набік, мугикаючи дивну пісню. Він ударив Адіна в груди, але спис одразу ж зупинився. Адін, що лежав ниць на підлозі, подивився на своє тіло.
Його торс оточила сяйниста блакитна броня. Хлопчик підняв руки й виявив, що на них надіті латні рукавиці.
На ньому Сколкозбруя.