Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 274)

Каладін затремтів.

— Поглянь на це, Келе, — тихо сказав Тіен. — Подивися на кольори. Якщо ти вважаєш, що допустити смерть Тефта — це невдача, і всі моменти, коли ти його підтримував, безглузді, тоді не дивно, що тобі завжди боляче. Натомість якщо пригадаєш, як вам обом щастило, що ви могли допомагати один одному, коли були разом, тоді це видається набагато приємнішим, правда?

— Я недостатньо сильний, — прошепотів Каладін.

— Як на мене, ти достатньо сильний.

— Я недостатньо хороший.

— Як на мене, достатньо.

— Мене там не було.

Тіен усміхнувся:

— Ти тут, біля мене, Келе. Ти тут, біля всіх нас.

— А... — промовив Каладін зі сльозами на щоках, — якщо я знову зазнаю невдачі?

— Не зазнаєш. Доки розумієш, — він міцно притис Каладіна до себе, а той притулив голову до грудей Тіена, витираючи сльози тканиною сорочки. — Тефт вірить у тебе. Ворог думає, що вже переміг. Але я хочу побачити його обличчя, коли він усвідомить правду. А ти хочеш? Це буде чудово.

Каладін несподівано для себе всміхнуся.

— Якщо він уб’є нас, — сказав Тіен, — то просто висадить туди, куди ми збиралися. Ми не повинні прискорювати події, і це сумно. Але бачиш, він не може забрати наші миттєвості, наш Зв’язок, Каладіне. І це речі, які дійсно важливі.

Каладін заплющив очі, дозволяючи собі насолодитися цією миттю.

 — Це все насправді? — запитав він нарешті. — Ти справжній? Або це щось створене Прародителем бурі, Дотепником чи ще кимось?

Тіен усміхнувся, а потім поклав щось у долоню Каладіна. Маленького дерев’яного коника.

— Цього разу спробуй стежити за ним, Келе. Я старанно робив його.

І тут Каладін раптово впав, і дерев’яний коник випарувався в його руці під час падіння.

Він пошукав навколо в нескінченній темряві.

— Сил? — покликав він.

Маленький вогник закрутився навколо нього. Але це була не вона.

— СИЛ!

Ще вогник. І ще один.

Але це не вона. Вона там. Він потягнувся в темряву, схопив її руку і притягнув до себе. Вона схопилася за нього — тут Сил стала матеріальною та завбільшки з Каладіна.

Вона трималася за нього й, тремтячи, промовила:

— Я забула Слова. Я мала б тобі допомогти, але не можу. Я...

— Ти допомагаєш, — сказав Каладін, — тим, що ти тут.

Він заплющив очі, відчуваючи бурю, коли вони прорвалися крізь простір поза часом й увійшли в реальний світ.

— Крім того, — прошепотів він, — я знаю Слова.

«Скажи їх», — прошепотів Тіен.

— Я завжди знав ці Слова.

«Скажи їх, хлопче! Нумо!»

— Я визнаю це, Прародителю бур! Я визнаю, що будуть ті, кого я не зможу захистити!

Буря загуркотіла, і Каладін відчув тепло навколо себе, Світло, що наповнювало його. Він почув ахання Сил і знайомий голос, але не Прародителя бур:

— Ці Слова прийняті.

— Ми не змогли врятувати Тефта, Сил, — прошепотів Каладін. — Ми не змогли врятувати Тіена. Але можемо врятувати мого батька.

І коли він розплющив очі, небо спалахнуло тисячею чистих вогнів.

109

Емульгатор

Як для таких заплямованих, вони якимось чином обнадіяні.

Лешві впала на коліна перед Венлі, не злетіла, не ширяла в повітрі.

Впала на коліна. Венлі також опустилася на коліна, хоча Лешві все ще тримала її за обличчя, але хватка пом’якшилася.

Прохолодне, прекрасне світло проникало крізь вікно позаду. Як застигла блискавка, яскравіша за будь-яку сферу. Яскрава, як сонце.

— Що ти зробила, Венлі? — спитала Лешві. — Що ти зробила?

— Я... я присягнула Першому Ідеалу Променистих, — відповіла Венлі. — Мені шкода.

— Шкода... — навколо Лешві виникли спрени радості, прекрасні, як синя буря. — Шкода? Венлі, вони повернулися до нас! Вони пробачили нам.

«Що?»

— Будь ласка, — попросила Лешві в Ритмі туги, — запитай свого спрена, чи знає він спренку честі, на ім’я Ріа? Колись вона була моєю подругою. Цінною для мене.

Лешві... мала друзів? Серед спренів?

Бурекляття. Лешві жила ще до війни, коли люди та співуни були союзниками. Гонор був богом співців зорі.

Тембр запульсувала.

— Вона... не знає Ріа, — сказала Венлі. — Але вона знає небагатьох спренів честі. Вона... не думає, що хтось зі старих спренів пережив людську зраду.

Лешві кивнула, тихо наспівуючи... один зі старих ритмів.

— Однак у моєї спренки, — промовила Венлі. — У неї... є друзі, які, можливо, готові спробувати ще раз. З нами.

— Моя душа занадто довго належала комусь іншому, щоб це зробити, — сказала Лешві.

Венлі глянула на бій. Раптове світло не зупинило їх. Навпаки, солдати Переслідувача стали атакувати рішучіше. Здавалося, вони насолоджувалися компанією спренів гніву та болю. Дехто з людей захопив зброю, але більшість із них билися неозброєними, відчайдушно намагаючись уберегти Променистих.

— Я не знаю, що робити, — прошепотіла Венлі. — Я постійно коливаюся між двома світами. Я надто слабка, володарко.

Лешві піднялася в повітря, а потім різко витягла меч із піхов.

— Усе гаразд, Голосе. Я знаю відповідь.

Вона влетіла прямо в бій і почала відтягувати бійців, кричачи, щоб вони зупинилися. Коли вони цього не зробили, Лешві почала рубати мечем. І за лічені секунди її солдати приєдналися до неї — співуни почали битися проти інших співунів.

— Родичу, — прошепотіла Навані, чіпляючись за колону. — Що відбувається? Чому ти видаєш такий ритм?

«Навані? — голос, який відповів, був тихим, як дихання малюка на шкірі. Майже непомітним. — Я чую цей ритм. Я чую його в темряві. Чому?»

— Звідки він лине?

«Звідти».

Навані отримала образ, видіння, яке наклалося на її почуття. Місце у вежі... атріум, темний від бурі надворі? Тут, у глибині підвалу, вона не усвідомлювала, що відбувається.

Бій. Люди билися, боролися, гинули. Навані примружилася від цього видіння. Її біль зникав, хоча підсвідомо вона відчувала, що це поганий знак. Але вона побачила... Сплавлену, що летіла за фут від підлоги й билася поруч із кимось, наповненим Пустосвітлом. Це Владна? І люди билися разом з ними. Пліч-о-пліч.