Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 267)

Ця зброя призначалася для вбивства людей.

104

Сповнений надії

Люди — це вірш. Це пісня.

— Гей, що це ти робиш? — спитав хтось у Ритмі осуду.

Рлайн обернувся, перекладаючи барильце з водою з одного плеча на інше. Даббід притиснувся до нього, наляканий несподіванкою. Вони двоє ішли через непримітний коридор Урітіру, неподалік від сходів у підвал. Це був останній охоронний пост, і Рлайн подумав, що вони вже минули його.

— Ми доставляємо воду, — відповів Рлайн у Ритмі розради, постукуючи по барильцю з водою. Він зафарбував татуювання, щоб воно зливалося з малюнком на шкірі. — Вченим.

— Навіщо ти це робиш? — спитала співунка. Не Сплавлена і не Владна, просто звичайна охоронниця. Вона підійшла й поклала руку Рлайну на плече. — Дозволь людині робити цю роботу, друже. Ти створений для важливіших справ.

Рлайн глянув на Даббіда, який дивився в землю, і налаштувався на Ритм невдоволення. Він не очікував такої перешкоди.

— Це моя робота, — наполягав він.

— Хто доручив співунові роботу сокирогончака? — зажадала вона відповіді. — Ходімо зі мною. У воєнній подобі ти маєш приголомшливий вигляд. Я навчу тебе володіти мечем. Ми саме набираємо новобранців у загін.

— Я... Я волію робити те, що від мене вимагається, — сказав він у Ритмі розради.

Потім вирвався, і, на щастя, вона відпустила його. Рлайн з Даббідом рушили далі коридором.

— Ти можеш у таке повірити? — промовила вона позаду. — Чому так багато співунів мислять як раби? Це сумно.

— Еге ж, — погодився інший охоронець. — Я не очікував такого від нього, враховуючи...

Рлайн налаштувався на Ритм тривоги.

— Від нього? — спитала співунка, і її голос відлунав у коридорі.

— Так, це ж той самий слухач, хіба ні? Той, що сидів у в’язниці, доки Голос Рабоніель не витягла його звідти?

Геєна! Рлайн пішов трохи швидше, але марно, бо незабаром почув стукіт чобіт — за ним гналися. Охоронниця схопила його за лікоть.

— Зачекай, — звеліла вона. — Ти слухач?

— Так, — відповів Рлайн у Ритмі розради.

— Носиш воду? Ти? Зрадник?

— Ми не... — він налаштувався на Ритм рішучості й обернувся. — Ми не зрадники. Венлі — Голос Рабоніель.

— Ага, — сказала охоронниця. — Тоді ти не підеш туди, де перебуває людська королева, доки я не отримаю підтвердження, що тобі це дозволено. Ходімо зі мною.

Тремтячи, Даббід притиснувся ближче до Рлайна. Той подивився на співунів-охоронців. Їх було четверо.

Ні, він не збирався битися з ними. І не тільки тому, що їх більше.

— Добре, — мовив Рлайн. — Запитаймо вашого начальника, щоб я міг узятися до виконання своїх обов’язків.

Вони відтягли його, а Даббід пішов слідом, тихо скиглячи, поки їх відводили — крок за кроком — все далі від мети. Ну що ж, якщо Родич з якоїсь причини хотів, щоб Рлайн прийшов до королеви, спрен повинен знайти спосіб витягнути його з неприємностей.

Переслідувач кинувся на Каладіна. Проте той уже був готовий. Він активував пристрій Навані, який усе ще був прикріплений до його пояса. Каладіна відкинуло назад швидше, ніж могла стрибнути людина, тож він ухилився від хватки Переслідувача.

До цього моменту співуни звільнили більшу частину атріуму від людей. Вони вишикували солдатів уздовж стін, проте не з боку прямої частини кімнати з вікном, хоча натовп продовжував спостерігати за дійством із коридорів і балконів. Люди вірили в Каладіна.

Небесні ширяли над круглим приміщенням, ніби судили поєдинок. Фактично це була арена. Каладін випромінював стільки сили й упевненості, скільки міг. Він майже почав це відчувати по тому, як утома, що вимотувала й роз’їдала його, відступала.

Каладінові потрібно було, щоб Переслідувач повірив. Зрозумів. Усвідомив, що він може втратити в цьому поєдинку набагато більше, ніж Каладін.

І, здавалося, все так і сталося. Бо коли Каладін підлетів до іншого боку кімнати й відключив пристрій Навані, істота відкинула своє друге тіло й кинулася в бік Каладіна стрічкою. Сплавлений хотів швидше закінчити цю битву.

Вікно потемніло від наближення буряної стіни, яка сповіщала про великобурю. Вона вдарила з такою люттю, що Каладін ледве не оглух, і сфери залишились єдиним джерелом світла в атріумі.

Каладін схопив Сплавленого просто в повітрі, коли той матеріалізувався, і вони знову зіткнулися. Це було третє тіло Переслідувача. Якщо він і цього разу відкине оболонку, йому доведеться піти перезаряджатися — або ризикнути сформувати четверте тіло і бути вбитим.

У сутичці вони знову впали на землю й покотилися, і Каладін намагався орудувати ножем. Переслідувач міг зцілюватися за допомогою Пустосвітла, але що більше він витратить, то вища ймовірність того, що йому доведеться відступити.

Цього разу істота не глузувала і намагалася схопити Каладіна за голову. Напевно, щоб ударити його головою об підлогу, оскільки Сплавлений знав, що зцілення Каладіна належно не працює. Це дало Каладінові шанс ударити вгору, змусивши Переслідувача вчепитися в його руку.

— Ти не солдат! — гучно мовив Каладін, і його голос відлунював серед усіх, хто слухав. — Ось що я зрозумів про тебе, Переможений. Ти ніколи не стикався зі смертю.

— Цить! — прогарчав Переслідувач, викручуючи Каладінів зап’ясток.

Каладін охнув, а потім відкотився убік разом із супротивником, ледве захистивши зап’ясток від серйозних пошкоджень. Він випустив ніж, проте, на щастя, знайшов іншу зброю.

— Я стикався з нею кожен день свого життя! — вигукнув Каладін, перекотившись і опинившись на Сплавленому. — Ти дивуєшся, чому я тебе не боюся? Я жив, знаючи, що смерть переслідує мене. Ти не приніс нічого нового.

— ЗАМОВКНИ!

— Але я — щось, про що ти ніколи не знав, — крикнув Каладін, притиснувши Переслідувача до підлоги за плечі. — Тисячі років життя не можуть підготувати тебе до того, чого ти ніколи раніше не зустрічав, Переможений! Не можуть підготувати тебе до зустрічі з тим, хто тебе не боїться.

Каладін витяг ніж із чобота й замахнувся. Переслідувач, побачивши це, не зробив того, що повинен би. Він не намагався вчепитися в Каладіна чи вдарити його коліном у живіт. Він запанікував і кинувся навтьоки стрічкою світла.

Сплавлений матеріалізувався на невеликій відстані, перед солдатами, які спостерігали за боєм. Його четверте тіло. Останнє. Те, в якому він був вразливим. Він обернувся, щоб поглянути на Каладіна, який тепер стояв на оболонці ворога.

— Я — сама смерть, Переможений, — промовив Каладін. — І нарешті я тебе наздогнав.

Венлі виявила збіговисько людей, які заблокували центральний коридор, коли намагалася дістатися до атріуму. Вона налаштувалася на Ритм тривоги й проштовхалася через натовп. Оскільки була Владною, люди дали їй дорогу. Зрештою Венлі дісталася до передньої частини натовпу, де група охоронців у воєнних подобах стояла в ряд, перегороджуючи шлях уперед.

Вона здогадалася, що відбувається. Рлайн і його друзі вже почали здійснювати план порятунку. Вона запізнилася.

— Пропустіть мене, — наказала Венлі в Ритмі глузування. — Що відбувається?

Один зі співунів у воєнній подобі обернувся. Венлі не знала його особисто, але він був одним із солдатів Переслідувача.

— Наш володар б’ється з Буреблагословенним, — пояснив їй. — Ми повинні охороняти периметр, не дозволяти людям втручатися.

Венлі витягнула шию. Вона була досить висока, щоб побачити, що атріум охороняють приблизно сто вояків Переслідувача, хоча також помітила кількох з особистої охорони Рабоніель, яких вона взяла у Лешві.

Венлі налаштувалася на Ритм жахів. І що тепер? Чи зможе вона допомогти? У пошуках вона виявила, що щиро цього бажає. Не тому, що Тембр підштовхувала її, і не тому, що це був просто шлях, яким вона йшла. Усе через пісні каменів. І шепіт тих, хто існував до неї.

— Я — Голос Повелительки Бажань, — заявила Венлі. — Видумаєте, то ваша блокада стосується мене? Дайте дорогу.

Солдати неохоче розступилися. І як тільки вона чітко побачила, що відбувається, то миттю застигла на місці. Було щось незбагненне в тому, як бився Буреблагословенний. Навіть змагаючись із Переслідувачем, перекочуючись по підлозі, він випромінював рішучість. Каладін вивільнився з хватки, а потім якимось чином відскочив на двадцять футів назад, хоча його сили не повинні б діяти так добре.

Переслідувач перетворився на стрічку й погнався за ним, але Буреблагословенний не втік. Він простягнув руку й схопив Переслідувача, як тільки той матеріалізувався. Неймовірно! Венлі зрозуміла, чому Лешві вважала цю людину такою цікавою.

Венлі нічого не могла вдіяти в цій битві. Їй потрібно думати про Рлайна, Ліріна та його родину. Вона пошукала очима в повітрі й знайшла Лешві, що ширяла поруч.

Венлі пішла до володарки, а в ту мить Буреблагословенний уже гордовито стояв на оболонці Переслідувача. Лешві попливла вниз. Вона не втрутиться в таку дуель.

— Здається, у Буреблагословенного все погано, — прошепотіла Венлі.

— Ні, — сказала Лешві в Ритмі торжества. — Переслідувач використав усі свої оболонки. Він буде змушений утекти й оновитися.

Чому ж він не тікає? — спитала Венлі.

— Поглянь.

Лешві показала на затихлий атріум. Солдати по периметру і люди, що купчилися позаду, визираючи з-за голів інших. Сплавлені у повітрі. Усі вони витріщалися на двох бійців.

На неймовірного солдата, який здавався безсмертним і незворушним, повністю контролював бій.