Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 266)

Каладін почав битися, і Тефт не міг вдіяти нічого більше, ніж побажати йому удачі. З хлопцем усе буде добре. А Тефт просто повинен виконати своє завдання.

Вони чекали, чи вийдуть охоронці з лазарету поглянути, що за галас, і, на щастя, ті вийшли. Шкода, що один охоронець так і стояв біля дверей, витріщаючись на битву, але, очевидно, вирішив залишитися на своєму місці.

Він також був Владним у буремній подобі — пощастило Тефтові, нічого не скажеш. Проте вони з Цуп змогли використати натовп на свою користь, вдаючи, що вони — збентежені цивільні. Можливо, той у буремній подобі дозволить їм «сховатися» в лазареті.

Натомість Владний біля дверей байдуже загородив їм шлях долонею, щоб тікали в іншому напрямку. Він відвернув в інший бік ще кількох людей, які хотіли зручно сховатися в лазареті, тож Тефт і Цуп не привернули зайвої уваги.

Люди в атріумі закричали, коли Каладін і Переслідувач зіткнулися. Небесні попливли вниз, щоб спостерігати за битвою, і їхні довгі шлейфи опускалися, як завіси, додаючи видовищу сюрреалістичності. І справді, всі погляди були прикуті до битви між Каладіном і Переслідувачем. Тож Тефт узяв Владного охоронця за руку. У цього виду співунів усередині бігала захоплена блискавка, тому дотик до охоронця викликав у Тефта шок. Він скрикнув і затрусив рукою, відступаючи, а охоронець у буремній подобі роздратовано повернувся до нього.

— Прошу, ясновельможний, — промовив Тефт. — Що відбувається?

Коли Владний зосередився на ньому, Цуп прослизнула позаду й прочинила двері.

— Іди займайся своїми справами, — відказав охоронець. — Не докучай...

Тефт кинувся на співуна, схопив його за талію та відкинув назад через відчинені двері. Владний знову пропустив розряд через Тефта, але в сум’ятті той зміг повалити охоронця на підлогу й схопити мертвим хватом.

Цуп заклацнула двері. Вона чекала з тривогою, поки Тефт намагався давити істоту за горло. Він втягнув усе Буресвітло, яке мав, але відчув, як сила буремноподобного зростає — шкіра істоти потріскувала червоними блискавками.

— Зціли мене! — гукнув Тефт.

Цуп підскочила й притиснула долоню до його ноги, і саме цієї миті охоронець випустив розряд сили прямо через Тефта в підлогу. Пролунав неймовірно гучний тріск. Тефт відчув пекучий біль, ніби хтось вирішив, що його шлунок — найбільш вдале місце, щоб розпалити багаття.

Але він витримав удар, і Цуп зцілила його. Тефтові навіть вдалося перекотитися вбік і за допомогою Буресвітла притиснути Владного до землі. Це дозволило продовжувати тиснути й протистояти наступним ударам блискавки — уже слабшим за перший.

Нарешті Владний обм’як, втративши свідомість. Тефт захрипів і підвівся, хоча спочатку йому довелося відліпити одяг від підлоги. Бурекляте Буресвітло. Він подивився вниз і виявив, що сорочка спереду прогоріла наскрізь.

Тефт глянув на Фендорану, яка тепер виросла до повного розміру й задумливо склала руки на грудях.

— Що сталося? — запитав він.

— У тебе волосся стоїть дибки, — сказала вона, а потім усміхнулася.

Спренка стала схожа на маленьку дитину, і Тефт не міг не відповісти їй усмішкою.

— Не стій! — веліла вона йому. — Запечатай двері!

— Добре, добре, — він підійшов до дверей і наповнив раму Буресвітлом. Напевно, хтось почув той удар блискавки. — Цуп, починай! — гукнув він, виконуючи свою роботу. — Я хочу, щоб ці Променисті прокинулися й виконували накази швидше, ніж влучає в ціль стріла, — він глянув на Фендорану, яка стояла поруч, і їхні погляди зустрілися. — Ми зможемо. Розбудимо їх, заберемо сім’ю Кела й заберемося звідси.

— Через вікно? — запитала вона.

За вікном, що виходило на схід, виднілося стрімке урвище у сотні футів. Тефт був майже впевнений у своїй здатності спуститися з нього. Як далеко потрібно буде пройти всім, перш ніж повернуться їхні сили Променистих? Він боявся, що Небесні дізнаються про втечу раніше і наздоженуть їх. Що ж, він побачить, що скажуть інші, як тільки прокинуться. Тефт відвернувся від уже запечатаних дверей, щоб оглянути кімнату та успіхи Цуп. Де ж той лікар і його...

Цуп закричала.

Вона відскочила, коли одне з тіл на підлозі неподалік виринуло з-під простирадла. Постать, одягнена у все чорне, замахнулася на неї Сколкозбройцем. Їй майже вдалося вивернутися, але меч перерізав її стегна, розсікаючи повітря з витонченістю мурени.

Цуп упала — Сколкозброець покалічив її ноги.

Фігура в чорній формі відвернулася від Цуп й, сяючи Буресвітлом, зосередилася на Тефті. Запалі щоки, довгий ніс, сяйнисті очі.

Моаш.

Каладін не побіг.

Він знав, що зробить Переслідувач.

І справді, істота діяла так само, як і кожного разу до того, — скинула оболонку й помчала до Каладіна, щоб учепитися в нього. Першу оболонку використано. У Переслідувача залишається ще дві, перш ніж він опиниться в пастці свого тіла й муситиме або тікати, або зіткнутися з Каладіном і ризикувати остаточно померти.

Каладін ступив прямо на шлях Переслідувача й відкинув свій спис, охоче вступаючи в бійку. Обернувшись в останню мить, він схопив Переслідувача за руки, коли вони потягнулися до нього. Загудівши від Буресвітла, Каладін тримав Переслідувача за зап’ястки. Бурекляття, істота виявилася сильнішою за нього. Але Каладін не втече й не ховатиметься. Не цього разу. Нині йому потрібно лише дати Тефту та Цуп достатньо часу для роботи.

І Каладін виявив ще дещо під час їхнього останнього бою. Ця істота не була солдатом.

— Здавайся, дрібне людисько, — сказав Переслідувач. — Я такий же неминучий, як наближення бурі. Я переслідуватиму тебе вічно.

— Добре, — погодився Каладін.

— Хвалько! — Переслідувач засміявся.

Йому вдалося зачепити ногу Каладіна, а потім використати свою більшу силу, щоб штовхнути Променистого на землю. Найкраще, що міг зробити Каладін, — це вчепитися в Сплавленого й потягнути його. Переслідувач ударив Каладіна коліном у живіт, а потім повернувся, щоб утримати його.

— Так по-дурному!

Каладін звивався, ледве втримуючись, щоб його не знерухомили. Сил ширяла навколо них. Коли Переслідувач спробував заблокувати супротивника, Каладін обернувся й зустрівся з ним очима, а потім усміхнувся.

Переслідувач загарчав і змінив положення, щоб притиснути Каладіна за плечі до підлоги.

— Я тебе не боюся, — сказав Каладін. — Але ти боятимешся мене.

— Яке божевілля. Твоя неминуча доля призвела до божевілля у твоїй слабкій свідомості.

Каладін охнув, притиснувшись спиною до холодного каменю, і обома руками відштовхнув правицю Переслідувача. Він не зводив очей з ворога. — Я вбив тебе, — сказав Каладін. — І зараз теж уб’ю. І щоразу, коли ти повертатимешся по мене, вбиватиму тебе знову.

— Я безсмертний, — прогарчав Переслідувач, але ритм у його голосі змінився, став не таким упевненим.

— Це не має значення, — сказав Каладін. — Я чув, що інші говорять про тебе. Твоє життя — не кров у твоїх венах, а легенда, якою ти живеш. Кожна смерть ще більше вбиває цю легенду. Кожного разу, коли я перемагаю тебе, це розриває тебе на частини. Доки тебе більше не знатимуть як Переслідувача. Тебе знатимуть як Переможеного. Істоту, яка, як би не намагалася, так і не змогла перемогти МЕНЕ.

Каладін простягнув руку й активував пристрій Навані на поясі, а потім натиснув на ручку, яка скидала гирю. І тут немов хтось раптом смикнув за мотузку, прив’язану до його пояса, а потім вирвав із рук Переслідувача, потягнувши по підлозі атріуму.

Каладін дезактивував пристрій, а потім скочив на ноги, зиркаючи з близької відстані на ворога. Сил зависла поряд, пильно дивлячись на Переслідувача й ідеально імітуючи його позу. Потім вони разом усміхнулися, коли Каладін дістав скальпель.

Моаш відштовхнув Цуп ногою до стіни, дівчина обм’якла й перекинулася, а потім уже лежала нерухомо. Моаш плавно поплив уперед, виставивши меч, його увага була прикута лише до Тефта.

Тефт прокляв себе за дурість. Він зосередився на відволіканні Владного біля дверей, проте мав перевірити лазарет усередині, чи немає чогось дивного. Тепер він подивився вглиб і побачив батьків і брата Кела, зв’язаних, з кляпами в роті, крізь щілину в завісі, яка відділяла задню частину кімнати.

Справжня пастка була не зовні, біля Переслідувача. Вона тут, із набагато смертоноснішим ворогом — людиною, яку сам Каладін готував до війни.

— Привіт, Тефте, — тихо промовив Моаш, приземляючись перед рядами непритомних людей на підлозі. — Як там наші?

— У безпеці, далеко від тебе.

Тефт розчахнув плащі витяг з піхов довгий ніж, який ховав під одягом. На жаль, він не міг непомітно пройти крізь натовп зі списом.

— Не всі, Тефте, — сказав Моаш.

На його обличчі лежала тінь, попри безліч світних сфер у кімнаті. Моаш кинувся вперед, а Тефт відскочив, обережно переступаючи через тіло непритомного Владного. Він мав простір тут, перед дверима, де не лежали Променисті, через яких можна було перечепитися. Але спочатку Моаш відкрив якийсь мішечок і кинув щось на підлогу неподалік. Чорний пісок? Що це, заради Рошару?

Тефт дістав свою зброю. Фендорана стояла біля нього, але ніж здавався крихітним порівняно зі зброєю Моаша — Клинком Честі вбивці. Тим, яким убили старого Ґавілара.

У руці Моаша він мав зловісний вигляд: коротший за більшість Сколкозбройців — проте дозволяв рухатися плавно й обдумано. Ця зброя призначалася не для вбивства великих кам’яних чудовиськ.