Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 258)

— Ти дуже допоміг, — сказав Далінар.

— Просто пам’ятай свою обіцянку. Наступний — Алеткар, потім — Гердаз.

— Спочатку Урітіру. Але я даю слово. Жодних операцій проти іріалі, жодних спроб захопити Я-Кевед, доки твій народ не буде вільним.

 Норці, напевно, не потрібна була ця обіцянка — як хитра людина, він легко зрозумів, що якщо Далінар колись поверне Алеткар, це буде найкраща стратегія для остаточного відвоювання батьківщини Норки. Щойно Я-Кевед захопив ворог, тактична важливість Гердазу різко зросла.

Норка пішов, щоб насолодитися святкуванням перемоги зі своїм особистим загоном гердазійських борців за свободу. Далінар опинився в маленькому командному наметі на полі бою біля кубка, повного рубінів. Ну чому саме цей колір?

Бурекляття. Уже давно бій так не гнітив його.

«Я немов дрейфую в океані, — подумав він. — Ми сьогодні перемогли, але Навані все ще в пастці». Якщо він не зможе відвоювати Урітіру, все зруйнується. Втрата вежі була величезною невдачею на шляху до його справжньої мети — змусити Одіозума злякатися настільки сильно, щоб укласти угоду.

Тож він з полегшенням скочив на ноги, коли увійшов Вітробігун Сиґзіл разом із двома членами його команди та Прядильником світла Старгайлом — красивим чоловіком зі статурою воїна, який постійно всміхався. Старгайл — ім’я незвичне, і Далінар сумнівався, що воно було дане від народження, але той мав репутацію дружнього чоловіка, і світлоокі жінки при дворі, безсумнівно, були про нього високої думки.

Як і інші Прядильники світла, цей чоловік відмовлявся носити форму. Буцімто не надто добре почувався, коли знову вдягав її. І справді, Старгайл вклонився Далінару, а не віддав честь.

— Доповідай мені хороші новини, Променистий Сиґзіле, — попросив Далінар. — Будь ласка.

— Старгайле? — звернувся Сиґзіл до Прядильника.

— Гаразд.

Старгайл вдихнув Буресвітло зі сфер у мішечку на поясі та почав малювати пальцями в повітрі. Кожен Прядильник робив це по-різному: Шаллан пояснювала, що кожному потрібна певна зосередженість, щоб працювало Приборкування Сплесків. Її ілюзії нагадували малюнки олівцем. А Старгайл, очевидно, використовував інший метод, щось більше схоже на живопис.

Світлопрядіння створило вид зверху на берегову лінію. Вздовж берега отаборилося військо, хоча солдати не надто дотримувалися дисципліни. Великі групи сиділи навколо вогнищ, ніякої справжньої форми. Різноманітна зброя. Проте війська Ішара, здавалося, були численні й добре оснащені. Їхній успіх на полях битв у цьому регіоні не дозволяв Далінарові недооцінювати їх. Можливо, вони не мали нормальної форми, але це були загартовані в боях ветерани.

— Отут, ясновельможний, — промовив Старгайл, і зображення почало рухатися, наче в реальному житті. — Я можу тримати все це в голові, доки зосереджуюсь на кольорах.

— Кольорах? — перепитав Далінар.

— Я ріс у родині фарбівника, ясновельможний. Завжди сприймав світ через кольори. Трохи примружте очі — і все виявиться лише кольором і формою.

Далінар оглянув рухому ілюзію. Вона зображала весь табір, а що найцікавіше — велике шатро в центрі. Воно було розмальоване кільчастими візерунками, схожими на браслети, які Далінар бачив у тукарі. Він гадав, що ці речі мають релігійне значення, хоча мало знав про цей край. Тукарі були відомі своїми найманцями, парфумами і начебто коштовностями.

Коли Далінар підійшов ближче, ілюзія вкрилася брижами. Перед шатром стояла одна людина. Не одягнена в такий одяг, як солдати, і не тримала зброї.

— За секунду ми поглянемо ближче, сер, — сказав Сиґзіл. — Ви повинні звернути увагу на людину попереду.

— Я бачу, — Далінар нахилився вперед.

І справді, незабаром образ наблизився до шатра, і постать стала чіткішою. Старий чоловік. Не схожий ні на тукарі, ні на алеті. Так... він, напевно, шинієць, як, за словами Дотепника, і мав бути Ішар. Старий шиніець з білою бородою та блідою шкірою. Тукар був названий на честь Тука, як тут називали Вісника Таленелата, але тепер ними правив не Талн. Це був інший Вісник.

Ішар носив просту темно-синю мантію. Він розвів руки, й іній кристалізувався на каменях навколо нього, утворюючи лінії.

Гліф. Символ таємниці, питання.

Здавалося, послання було саме для Далінара. Без сумніву, це саме та людина. Далінарові не потрібно звірятися із зображеннями, які дав Дотепник.

Він почув шипіння збоку й здивовано побачив, що Сет залишив свій пост біля входу до намету. Він приєднався до Далінара і стояв дуже близько до ілюзії.

— Один із моїх... — Сет запнувся, мабуть, згадавши, що носив образ алетійця. — Кров моїх праотців, — сказав натомість, — ця людина — шинієць?

— Напевно, — відповів Далінар, — він із народу, який давно оселився в Шиноварі й потім став шинійцями. Вісники існували до того, як утворилися наші народи.

Сет, здавалося, був приголомшений, ніби ніколи не думав, що одним із Вісників може бути шинієць. Далінар зрозумів, що бачив багато зображень усіх десяти Вісників, і зазвичай усі вони були намальовані як алетійці. Доведеться пошукати шедеври давніших епох, щоб знайти зображення Вісників, які представляють усі народи Рошару.

Ілюзія відсунулася від Ішара, коли Вітробігуни закінчили розвідку території, піднявши Старґайла вище, туди, куди не дострілювали луки. Світлопрядіння розпалося.

— Це все, що ми бачили, ясновельможний, — сказав Старгайл. — Можу показати це ще раз, якщо хочете.

— Не треба, — сказав Далінар. — Ми його знайшли... і він чекає на мене.

— Чекає на вас, сер? — запитав Сиґзіл, глянувши на Лин і Лейтена.

— Так, — сказав Далінар. — Променистий Сиґзіле, проведи ще одну розвідку та доповіси про те, що знайдеш. Я хочу спершу порадитися з Ясною, але ми збираємося зустрітися з тим чоловіком і довідатися, що він знає.

99

Без обмежень

У мене відібрали титул та ритми, бо я посмів наполягати, що їх треба не вбивати, а натомість переробити. Дати їм іншу мету.

Ясна відкинулася на спинку крісла, освітлена сферами. Щойно телестилеграфом надійшов розширений звіт. Сьогоднішня битва із ворожими арміями закінчилася. Коаліційні сили перемогли. Емул, по суті, тепер належав їм.

Її тіло все ще боліло від участі в попередніх битвах, хоча цю вона пересиділа — бився Далінар, а вони не хотіли перебувати на одному полі бою одночасно. Хай там як, завершення цього наступу викреслило одну мету із її списку, але ще лишалося так багато роботи, оскільки Урітіру перебував у руках ворога.

Її будинок тут, у командному таборі, був набагато кращим за той, який Далінар вибрав собі. Вона вибрала його не через розкіш чи простір, а тому, що тут був другий поверх. Замкнена в центральній кімнаті на другому поверсі — без жодних стін із зовнішнім світом, сама, за винятком компанії Дотепника, — вона нарешті могла дозволити собі розслабитися. Якщо всередину увірветься Сколкозбройний або Неболам влетить через одне з верхніх вікон, її фабріальні пастки спрацюють, подаючи сигнал тривоги та даючи їй час битися або втекти в Гадесмар, перш ніж ворог зможе її вбити.

В іншому світі на неї чекав човен, настільки близько до цього місця, наскільки дозволяв Гадесмар. Вона зберігала запаси Буресвітла в кишенях халата, який тепер одягла. Її вже ніколи не застануть зненацька. Вона більше ніколи не залишиться боротися в Гадесмарі без належних ресурсів, змушена витрачати тижні на пошуки Перпендикулярності. Лише завдяки цим приготуванням Ясна відчула себе в достатній безпеці, щоб дозволити собі розчаруватися.

Протягом життя, вивчаючи історію, Ясна керувалася двома принципами. По-перше, щоб зрозуміти минуле, вона повинна подолати упередження істориків. По-друге, лише зрозумівши минуле, вона зможе належно підготуватися до майбутнього. Вона так багато присвятила цьому дослідженню. Але робота всього життя може похитнутися, коли сама історія оживає й починає говорити.

Вона гортала папери, цінніші за найчистіші смарагди, наповнені записами її бесід з Вісниками Аш і Талном. Жива історія. Люди, які самі бачили події, про які вона читала. По суті, роки її життя були витрачені даремно. Яка користь тепер від її теорій? Вони були напівнадійними відтвореннями того, що могло відбуватися, зібраними з фрагментів різних рукописів.

Ну що ж, тепер вона може просто запитати. Битва за Буретвердиню? О, Аш була там. Король Іялід був п’яний. Договір чотирьох ночей? Тактика затримки, спрямована на те, щоб налаштувати ворога на зраду. Усі ці суперечки — і Джочі, виходить, мав рацію, а Ясна помилялася. Усе вирішилося так само легко.

Звичайно, були речі, яких Вісники не знали, не розказали про них або — у випадку Тална — не могли розказати. Ясна гортала сторінки, намагаючись зібрати докупи щось зі своїх недавніх розмов, що могло б допомогти із ситуацією в Урітіру. Навіть Вісники мало що знали про цього Родича — таємничого спрена вежі.

Їй потрібно показати записи іншим вериститалійцям, щоб побачити, що вони можуть з усього цього витягнути. Проте слова Вісників ставлять під сумнів її другий керівний принцип — що минуле є найкращим мірилом майбутнього. Був інший шлях. Ворог знав, що станеться в майбутньому. Це налякало її. Покладаючись на минуле, Ясна бачила майбутнє немов крізь напівпрозоре скло зсередини прірви, якщо взагалі бачила. Одіозум натомість зайняв найкраще місце на вершині сторожової вежі.