Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 259)

Вона зітхнула, і Дотепник підвівся зі стільця у кутку з іншого боку кімнати, де досі зручно сидів. Він потягнувся, потім підійшов і став біля неї навколішки, а потім узяв її оголену захищену руку й поцілував кінчик вказівного пальця.

Ясна відчула легкий трепет таємниці. Ще колись, у юності, вона зрозуміла, що ставиться до стосунків не так, як інші. Її партнери в минулому завжди скаржилися, що вона занадто холодна, така академічна. Це її розчаровувало. Як їй дізнатися, що відчувають інші, якщо вона не може їх запитати?

У неї не виникало такої проблеми з Дотепником. У ньому був цілий світ інших проблем, але його ніколи не турбували її запитання. Навіть якщо він часто ухилявся від них.

— Моя люба, — промовив він, — щось ти не звертаєш на мене уваги. Будь обережна, не приділяй зайвої уваги лише маренням божевільних. Попереджаю: без належної прихильності твій Дотепник догниє.

Вона вивільнила руку й поглянула на нього. Пронизливий погляд. Ніс, мабуть, занадто загострений. Вона підозрювала, що більшість жінок вважали б його фізично привабливим. І справді, вона оцінила його величаву статуру з такими цікавими пропорціями та виразним обличчям. На думку Ясни, ніс робив його більш схожим на людину, більш справжнім.

Цікаво, що він не був алетійцем, але змінив себе, щоб мати такий вигляд. Їй вдалося дещо витягти з Дотепника. Він був чимось більш древнім. Розсміявся, коли вона запитала, і сказав, що алеті ще не існувало, коли він народився, тому йому не випала честь бути одним із представників її талановитого народу.

Те, як він говорив, захоплювало Ясну. Після всього цього часу — і всіх її хвилювань — нарешті знайшовся хтось рівний їй за інтелектом. Можливо, навіть розумніший за неї. Вона йому, звісно, не довіряла. Але це була одна з його рис, що інтригувала.

— Як нам перемогти його, Дотепнику? — тихо запитала Ясна. — Якщо він справді може бачити майбутнє, то які в нас шанси?

— Колись я знав чоловіка, який був найкращим картярем у всьому своєму Царстві. Там, де він жив, можна було змусити карти ходити по столу, вдихнувши в них життя. Він був найкращим. Розумним, зі здібностями до Енергоподиху життя, майстерним гравцем — він точно знав, які робити ставки й коли. Усі чекали того дня, коли він програє. І врешті-решт він програв.

— Це інше, Дотепнику. Він не міг буквально бачити майбутнє.

— Ах, але бачиш, я шахраював у іграх. Отже, я знав майбутнє — принаймні так само, як його знає Одіозум. Я не повинен був програти. І все ж програв.

— Як?

— Хтось інший підлаштував гру так, що який би хід я не зробив, усе одно не міг би виграти. Гра ішла в нічию, чого я не очікував. Я зосередив своє шахраювання на тому, щоб точно не програти, але поставив на перемогу. І, бачиш, б’юся об заклад, якби був розумнішим, я б продумав програш.

— То як нам зробити так, щоб Одіозум не виграв, навіть якщо не зможе програти?

Дотепник, усе ще стоячи біля королеви на колінах, дістав з кишені й розгорнув папірець. Здавалося, вона йому щиро подобалася, а його товариство підбадьорювало її. Він був повен питань, захоплень і несподіванок. Вона могла дати йому близькість, якої бажав, хоча знала: він вважав відсутність збудження в неї дивною, можливо, неприємною. Це не був якийсь новий досвід для неї — Ясні завжди було цікаво, чому інші ставлять свої тілесні бажання вище сильніших емоцій: зв’язків, стосунків і приваблення.

Можливість складати плани, спілкуватися з такою істотою, як Дотепник, — ось що захоплювало її. Їй було цікаво, як розвиватимуться їхні стосунки, і це надихало. Після стількох невдач — щось нове та цікаве.

Ясна обхопила його обличчя рукою. У глибині душі вона хотіла по-справжньому довіряти йому. Він був чимось, чого вона та цей світ ніколи раніше не знали. Це збуджувало. Крім того, це було надзвичайно небезпечно.

Дотепник усміхнувся Ясні, потім розгладив папір на її письмовому столі. Звичайно, він сам це написав. Він походив із країв, де чоловіків заохочували писати так само, як і жінок. Швидко глянув на неї, а потім його усмішка перетворилася на вискал. Так, здавалося, він щиро любив їхні стосунки, як і вона. Справді, він казав, що його заскочили зненацька, як і її.

— Договір, — сказала вона, відвертаючись від нього й читаючи текст на папері. — Щодо поєдинку Далінара з Одіозумом.

Безсумнівно, Дотепник точно підібрав кожне слово.

— Якщо Далінар переможе, Одіозум відступить до Геєни на тисячу років. Якщо Одіозум переможе, він повинен залишитися в системі, але зможе робити з Рошаром усе, що йому заманеться. Монархи підкоряться його владі, як і Променисті, які слідують за Далінаром.

— Ідеально, — промовив Дотепник. — А ти що скажеш?

Ясна відкинулася на спинку крісла.

— Ідеально для тебе. Якщо це погоджено, ти виграєш незважаючи ні на що. У будь-якому разі Одіозум залишається в системі Рошару.

Дотепник розвів руками:

— Я навчився дечого після тої гри в карти багато років тому. Але, Ясно, це все на краще. Якщо Далінар переможе, ну що ж, твій народ отримає те, що хоче. Але якщо Далінар програє, Одіозума буде стримано. Ми обмежимо наші втрати, гарантуючи, що в межах цієї планети вогонь і ворожнеча більше не воскреснуть.

— Усе покладено на єдиний поєдинок захисників, — сказала Ясна. — Я ненавиджу цю традицію, навіть коли ставки нижчі.

— І це каже жінка, яка використала мене для маніпулювання цією самою традицією менш як два тижні тому.

— Нижчі ставки, — повторила Ясна, — включають безглузду втрату, таку як твоя смерть.

— Ясно!

— Дотепнику, ти безсмертний. Ти ж сам мені сказав. — І ти мені повірила? — приголомшено запитав він.

Вона замовкла й уважно поглянула на нього.

Дотепник усміхнувся, потім знову поцілував її руку. Здавалося, він думав, що такі речі зрештою розпалять у ній пристрасть. Насправді фізична стимуляція була набагато гіршою, ніж розумова.

— Я казав тобі, що поки ще не вмирав, коли мене вбивали. Але це не означає, що хтось колись не знайде способу мене вбити, і я б не волів дати комусь таку можливість. Крім того, навіть для мене, померти — приголомшливо.

— Не відволікай мене. Чи справді ми можемо ризикувати долею світу на простій дуелі?

— Ах, але це не дуель, Ясно. У тому й річ. Суть не в поєдинку, а в тому, що веде до нього. Я знаю Райза. Він зарозумілий і любить, коли йому поклоняються. Він ніколи нічого не робить без задоволення від того, як може похизуватися цим. Також він обережний. Проникливий. Отже, щоб виграти, нам потрібно переконати його, що він узагалі не зможе програти. У цьому договорі так і написано. Якщо його програш полягає в тому, що йому доведеться чекати тисячу років, щоб спробувати знову, — що ж, це його не турбуватиме. Він тут уже тисячі років. Тож ще одна тисяча років для нього буде прийнятною втратою. Але для тебе і для молодих Променистих тисяча років — це довгий час. Довгий, як зачудування зірки, що задрімала.

— Зачудування зірки? — Так.

— Що задрімала?

— Вони це роблять.

Ясна пильно подивилася на нього.

— Довгий, як прогризання підлоги пацюком? — запитав він.

— Довгий, як книга красивих казок?

— О, це чудово, Ясно. Уяви, що я той, хто може спритно сказати симфонію слів.

Вона підняла брову, дивлячись на Дотепника.

— Тобто гарно, — сказав він.

— Ні, не гарно, — Ясна знову вивчила договір. — Іноді мені здається, що ти сприймаєш це не так серйозно, як мав би, Дотепнику.

— Це особистий недолік. Що серйознішим стає щось, то більше я вважаю себе в цьому загрузлим. Запевняю.

Ясна зітхнула.

— Усе, зупиняюся, — сказав він, вищирившись. — Обіцяю. Але подивись, Ясно, Райза — Одіозума — ми можемо перемогти. Бо він має один великий недолік — він вважає себе розумнішим, ніж є насправді. Він дуже старався зробити Далінара своїм захисником. А чому? Тому що не просто хоче перемогти — він хоче виграти так, щоб його перемога щось засвідчила. Усім глядачам. Він був настільки впевнений, що зможе переманити Чорношипа на свій бік, що поставив майже все на цю своєрідну гру. А тепер він, мабуть, наляканий. Поки вдає, що має десяток інших планів, хоча насправді намагається знайти захисника, який зможе перемогти за законом. Тому що знає — те саме, що я кажу тобі, — що поєдинок зводитиметься не лише до того, хто сильніше вдарить списом.

— А до чого?

— Завжди до одного й того ж, Ясно. До сердець чоловіків і жінок. Чи довіряєш ти серцям тих, хто воює на твоєму боці?

Ясна зробила паузу, сподіваючись, що він не надто багато зрозумів. Дивлячись на договір, вона не могла не відчути, як усе це навалилося на неї. Вона, майже два десятиліття готуючись саме до цих подій, відчувала непевність. Чи довіряла вона власному серцю, коли зіткнулася з давніми напастями, які, напевно, здолали кращих жінок, ніж вона?

— Мудра відповідь, — прошепотів Дотепник.

— Я ж не відповіла.

— Мудра відповідь, — він стиснув її руку. — Якщо ти даси Одіозуму цей договір — і отримаєш від мене запевнення, що він не зможе вирватися з цієї планетарної системи, хоч би що сталося, — тоді тобі не доведеться довіряти серцям смертних, Ясно. Тому що в тебе буду я. І все, що я зможу тобі дати.

— Ти казав мені, що він знищить тебе, якщо знайде.

— Ми додамо рядок до договору, указавши мене як договірну особу для Гонора, якого представляє Далінар. Це захистить мене від прямих нападок Одіозума протягом усього терміну дії договору. Йому доведеться дотримуватися цих умов, оскільки вони є частиною обіцянки, яку дав Райз, узявши Сколок Одіозума. Невиконання цієї обіцянки дало б можливість іншим протистояти йому, адже подібні невдачі вбивали богів раніше. Одіозум це знає. Тож зроби це, і я зможу відкрито допомогти тобі. Сам я, той, ким є.