Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 260)

— А хто ти Дотепнику? Хто ти насправді?

— Той, хто мудро відмовився від влади, яку прийняли всі інші, і так здобув свободу, якої вони більше ніколи не матимуть. Ясно, я існую без обмежень.

Вона подивилася в його очі — очі когось, хто не був людиною. Ця істота була вічною, як спрен. Або, якщо вірити йому, навіть древнішою.

— Напевно, я мала б налякатися цієї заяви.

— Ось чому я так тебе люблю, — сказав Дотепник. — Ти врівноважена, розумна й завжди готова до вивертів, але коли нічого з цього тобі не вдається, Ясно, ти — понад усе — параноїк.

100

Вартові на кордоні

Люди — зброя. Ми, співуни, шануємо Пристрасть, чи не так? Як ми можемо відкинути таке чудове застосування для неї?

Каладін здригнувся й прокинувся, готовий до бою.

Він заборсався, серце шалено закалатало — його руки зв’язані. Чому? Що відбувається? Він охнув, звиваючись у темряві, і...

Почав пригадувати.

Він навмисне зв’язав собі руки, щоб не вдарити когось, хто його розбудить, як зробив учора з Даббідом. Він віддихався, борючись із жахом, і притиснувся до стіни. Каладін казав собі, що ці видіння — лише нічні жахіття, але все одно хотів учепитися пальцями у власний череп. Закопатися в нього, витягнути всі страшні думки, всепоглинальну темряву. Бурекляття. Він дуже... він дуже...

Він дуже втомився.

Зрештою йому вдалося заспокоїтися настільки, щоб звільнити руки. Він оглянув темну кімнату, але нічого не побачив. Вони не залишили жодного світла. Тефт, однак, тихо хропів.

Усе було добре. З Каладіном усе... усе було добре...

Він понишпорив навколо свого килимка, шукаючи флягу, яку поклав туди, лягаючи спати. Що ж його розбудило? Він пригадав... пісню. Далеку пісню.

Каладін знайшов флягу, але тут побачив вогник на стіні. Слабкий, майже непомітний навіть у темряві. Повагавшись, він витер піт з чола, потім простягнув руку й торкнувся граната. Голос, дуже тихий, промовив у його голові:

«..допоможи... будь ласка...»

Бурекляття! Спрен вежі ледь говорив.

— Що сталося? Вони знайшли останній вузол?

«Так... біля... моделі...»

Що за модель? Каладін насупився, а потім згадав про велику модель вежі в лазареті. Там? Біля Променистих?

Буря забирай! Там же його батьки.

«І є... ще дещо... набагато... гірше...»

— Що? — запитав Каладін. — Що може бути гірше?

«Вони... скоро уб’ють... усіх Променистих...»

— Променистих? — перепитав Каладін. — Полонених?

«...Будь ласка... відправ до мене... Рлайна...»

Голос згас разом зі світлом. Каладін глибоко вдихнув, тремтячи. Чи зможе він допомогти знову? Він дістав сферу, потім розбудив Тефта.

Мостонавідник прокинувся, рефлекторно схопивши Каладіна за руку. Його хватка була слабкою. Попри те що казав Тефт, час, проведений у комі, знесилив його.

«Я мушу битися, — подумав Каладін. — Я єдиний, хто може».

— Що сталося? — спитав Тефт.

— Щось відбувається, — відповів Каладін. — Спрен вежі розбудив мене і сказав, що останній вузол знайдено. Родич сказав, що Променисті в небезпеці, і попросив прислати Рлайна. Думаю, спрен має намір відправити Рлайна до Навані, як ми й планували. Здається, настав час. Нам потрібно спробувати врятувати Променистих.

Тефт кивнув і зі стогоном сів.

— Ти, здається, не здивований, — зауважив Каладін.

— Не здивований, — сказав Тефт, підводячись на ноги. — Хлопче, це мало статися, що б ми не робили. Мені шкода. Здається, у нас немає часу діяти так, як твій батько.

— Ми наче вартові на кордоні, — тихо мовив Каладін. — Нам потрібно діяти швидко. Ти підготуєш Цуп, щоб вона пробралася до Променистих і почала їх будити. Я влаштую гармидер у вежі, щоб виманити охоронців і відвернути увагу Переслідувача. Але якщо охоронці не вийдуть, тобі доведеться їх знешкодити.

— Тоді гаразд. Хороша ідея.

Тефт показав убік, де щось лежало на підлозі. Однострої Четвертого мосту. Каладін попросив Даббіда принести їм змінний одяг. Отже, він знайшов? Коли вони почали одягатися, Даббід саме повернувся, якийсь несамовитий. Він підійшов і схопив Каладіна за руку.

— Спрен вежі теж говорив з тобою? — запитав Каладін.

Даббід кивнув:

— Голос звучав так слабко.

— Ти знаєш, де Рлайн? — запитав Каладін.

— Я збираюся зустрітися з ним. На четвертому поверсі. Щось трапилося з Венлі, і це його справді вразило. Він не хотів розмовляти в лазареті.

— Скажи йому, що починаємо діяти за планом, — сказав Каладін. — Хтось повинен повідомити королеву. Як думаєш, ви двоє зможете до неї дістатися?

— Рлайн думає, що зможе. Я піду з ним. Люди не звертають на мене уваги.

— Тоді йди, — велів Каладін. — Розкажи їй, що ми робимо і що нам доведеться витягнути Променистих. Потім ви обидва сховайтеся в цій кімнаті й не влаштовуйте ніяких бур. Ми втечемо з Променистими, дістанемося до Далінара й повернемося по вас.

Даббід заломив руки, але кивнув.

— Четвертий міст, — прошепотів він.

— Четвертий міст, — відповів Каладін. — Я не хочу залишати вас наодинці, Даббіде, але нам потрібно діяти зараз, і треба, щоб з королевою зв’язалися. А також... Родич сказав щось. Про те, що до нього треба відправити Рлайна.

— Мені він теж це сказав.

Даббід віддав честь, Каладін віддав честь у відповідь, а потім Даббід побіг геть.

— Якщо щось піде не так, — сказав Каладін Тефту, продовжуючи переодягатися у форму, — вилазь із того вікна.

Вони відпрацювали трюк Каладіна, вливаючи Буресвітло в різні предмети і його черевики, щоб злізти вниз по стіні. У надзвичайній ситуації комусь, можливо, доведеться вистрибнути у вікно та сподіватися відновити свої сили, перш ніж він упаде на землю, але це був зовсім крайній засіб. Поточний план передбачав, щоб Вітробігуни спускалися ззовні, кожен з одним Променистим, прив’язаним до спини.

Це був геть не ідеальний план, але все ж краще, ніж дозволити Сплавленим убити Променистих, поки ті в комі.

— Навіть якщо лише ти виберешся, — продовжив Каладін, — зроби це, а не залишайся тут у безнадійному протистоянні. Візьмеш свою спренку й підеш до Далінара.

— А ти? — запитав Тефт. — Ти теж підеш, правда?

Каладін вагався.

— Якщо я побіжу, ти теж біжи, — сказав Тефт. — До речі, а що сталося в останні два рази, коли знайшли вузол?

— Переслідувач чекав на мене там, — зізнався Каладін.

— І знову чекатиме. Очевидно, що це просто пастка. Ворог не знає, що нам байдуже до вузла. Ми намагаємося звільнити Променистих. Тож трохи відверни його увагу, так, але потім біжи, і хай вони вже заберуть той буреклятий фабріал.

— Можу спробувати.

— Дай мені присягу, хлопче. Ми більше нічого не зможемо зробити в цій вежі. Нам потрібно дістатися до Далінара. Я збираюся вирушити туди зі стількома Променистими, скількох зможу врятувати. Ти ж мене прикриєш, так?

— Як і завжди, — кивнув Каладін. — Присягаюся. Витягни якомога більше Променистих, а потім біжи. Як тільки ти це зробиш, я піду за тобою.

101

Примітки

Я люблю їхнє мистецтво. Вони зображають нас божественними, у червоних відтінках та з чорними лініями. Ми здаємося їм демонічними й моторошними, вони проектують на нас усі свої страхи та жахи.