Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 262)

— Нам потрібно знайти спосіб підтримати Каладіна, Навані та будь-який опір, який вони організовують, — наполіг Далінар. — Може, і не знадобиться багато кораблів. Невелика група навчених солдатів, імовірно, зможе проникнути під вежу, а потім вимкнути фабріал, який ворог використовує, щоб зупинити Променистих.

— Безсумнівно, — сказала Ясна, — саме таким способом ворог і потрапив у вежу. Вони пильнують, щоб ми не використали ту саму тактику.

— І що? — запитав Янагон, жуючи горіхи, які сховав у кишені своєї просторої мантії. — Ясно, ти заперечуєш кожну пропозицію Далінара. Ти хочеш сказати, що ми повинні віддати Урітіру ворогові?

— Уся наша військова кампанія розвалюється без вежі, — сказала Нура. — Це був засіб, за допомогою якого ми об’єднали наші розрізнені сили!

— Не обов’язково, — відказала Ясна й показала Верховному кілька невеликих мап. — Доки ми маємо сильніший флот і належну підтримку з повітря, то зможемо контролювати південну половину Рошару. Для цього знадобляться тижні чи місяці просування, але ми можемо координувати наші зони бойових дій, доки маємо телестилі.

— І все ж таки, — Янагон глянув на Нуру, і літня жінка кивнула на знак згоди.

— Це серйозний удар, — погодився Далінар. Ясно, ми не можемо просто покинути Урітіру. Ти сама витратила роки, намагаючись його знайти.

— Я не пропоную робити це, дядьку, — холодно відказала вона. — Просто наводжу факти. Наразі я вважаю, що нам потрібно діяти так, ніби ми нескоро відвоюємо вежу — що може означати кампанію проти сил Ішара в Тукарі, щоб ми могли захистити ті позиції. У будь-якому разі, слід спланувати, як підтримати наші сили в південному Алеткарі проти веденців.

Усе це були вагомі аргументи, ядро злагодженої та ретельно обгрунтованої стратегії бою. Ясна докладала значних зусиль і в основному досягала успіху, навчившись бути здібним тактичним командиром. Далінар не міг звинувачувати її за відчуття, що вона весь час щось доводила — все своє життя ця жінка стикалася з людьми, які вимагали від неї доказів. Однак її квапливе рішення покинути Урітіру було надто схоже на те, що зробив Тараванджіан, віддавши ворогам Рошар. Швидко здався, як тільки подумав, що його перемогли.

— Ясно, — наполіг Далінар, — ми повинні докласти більше зусиль, щоб звільнити Урітіру.

— Я не кажу, що не повинні — лише те, що така стратегія буде дуже складною та дорогою. Я намагаюся приблизно підрахувати ці витрати, щоб ми про них знали.

— У твоїх словах не вистачає надії.

— «Надії», — повторила вона, розкладаючи папери на столі. — Чи казала я тобі коли-небудь, як мені не подобається це слово? Подумай, що воно означає, що мається на увазі під надією. Ти маєш надію, коли ти в меншості. Ти маєш надію, коли тобі бракує варіантів вибору. Надія завжди ірраціональна, дядьку.

— На щастя, ми не цілком раціональні істоти.

— І не повинні цього прагнути, — погодилася вона. — Разом з тим, як часто «надія» ставала причиною того, що хтось відмовлявся рухатися далі і мати реалістичне ставлення до подій? Як часто «надія» спричиняла більше болю або сповільнювала зцілення? Як часто «надія» заважала комусь піднятися і зробити те, що потрібно, тому що він чіплявся за бажання, щоб усе було інакше?

— Я б сказав, — мовив Янаґон, нахилившись уперед, — що надія визначає нашу суть, Ясно. Без неї ми не будемо людьми.

— Можливо, твоя правда, — промовила Ясна — цю фразу вона часто вживала, коли не була переконана в чомусь, але також не хотіла продовжувати суперечку. — Гаразд, тепер обговорімо Урітіру.

— Твої сили спрацюють, — сказав Далінар, — принаймні частково. Ти вже промовила Четвертий Ідеал.

— Так, промовила. Проте Прародитель бур не впевнений, чи справді четверта присяга дозволить Променистому витримати придушення сил. Це ж так?— Твоя правда, — погодився Далінар. — Але якщо ворог поповнює запаси через Присяжну браму, є лише один реальний спосіб зробити що-небудь у цій ситуації. Ми повинні знищити їхній фабріал, що придушує сили Променистих. І тому моя пропозиція щодо походу з невеликим загоном має найбільший сенс.

— І ти його очолиш? — спитала Ясна. — Так.

— Ти ще далекий від належного опановування своїх сил. А що як не зможеш, відкрити Перпендикулярність в Урітіру?

— Я експериментував, практикувався. Але так, у мене попереду довгий шлях. Тож я розглянув інше рішення, — Далінар вибрав одну з мап Ясни, а потім повернув її, щоб інші теж побачили. — Ми прибули сюди, в Емул, щоб використати тактику молота й ковадла, зіштовхнувши нашого ворога з іншою армією, отут. Армією Ішара — істоти, яку азіші називають Таші.

— Так, і що далі? — запитала Ясна.

— У мене є розвідники, які спостерігають за його позиціями, і я маю візуальне підтвердження — яке мені показали за допомогою Світлопрядіння, — що він сам перебуває там. Малюнки Дотепника це підтверджують. Я розмовляв із Прародителем бур, і ми обидва вважаємо, що це — наше найкраще рішення. Ішар — майстер мистецтва Виковування уз. Якщо мені вдасться завербувати його, він зможе стати секретним засобом для порятунку Урітіру.

— Вибачте, — сказала Нура. — Але хіба ми не визначили, що всі Вісники... божевільні?

Їй було важко це сказати, бо їхня релігія розглядала Вісників як божеств. Макабакі поклонялися їм, а не Всемогутньому.

— Так, — підтвердив Далінар, — але Аш вказує, що Ішар, можливо, постраждав менше, ніж інші. Вона йому довіряє.

— Ми отримали листи від Ішара, дядьку, — сказала Ясна. — І вони не обнадійливі.

— Я все одно хочу спробувати з ним поговорити. Ми здебільшого ігнорували його армії, замість того щоб використовувати їх як наше ковадло. Але якби я підійшов із прапором миру та переговорів, то Ішар...

— Почекай, — перервав його Янагон. — Ти особисто поїдеш туди?

 — Так, — сказав Далінар. — Мені потрібно побачити Ішара, поставити йому запитання.

— Пошліть своїх Променистих, — запропонувала Нура. — Візьміть цю істоту в полон. Приведіть сюди. А тоді поговоріть з Ішаром.

— Я краще поїду сам, — наполягав Далінар.

— Але... — цілковито збентежено сказав Янагон. — Ти ж король. Це ще гірше, ніж тоді, коли Ясна вийшла в Сколкозбруї й билася з ворогом!

— Це давня сімейна традиція, ваша величносте, — пояснила Ясна. — Ми схильні влазити в саму гущу подій. Я звинувачую в цьому давні алетійські звичаї, які стверджують, що найкращий генерал — це той, хто очолює атаку.

— Припускаю, — сказав Янагон, — що оскільки ви історично володіли надто великою кількістю Сколків, це могло створити відчуття непереможності. Але, Далінаре, чому ти порушуєш це питання зараз? Щоб ми щось тобі порадили?

— Радше щоб попередити вас. Я навмисно призначив Норку командувати нашими військами, щоб я сам міг зайнятися більш... духовними справами. Ясна та Дотепник готують для мене договір, щоб я представив його Одіозуму, як тільки ми підштовхнемо його прийти поговорити зі мною знову. Та поки ми завершимо цю справу, я повинен щось іще зробити, щоб допомогти. Мені потрібно залучити Ішара на наш бік — а тоді подивимося, чи зможе він навчити мене, як відновити Присягу, і чи допоможе врятувати Урітіру.

— Ну, — сказав Янагон, дивлячись на Нуру. — Бути союзниками алеті — це... цікаво. Тоді, я гадаю, вам слід рухатися зі швидкістю Єзіра.

 «Єзір мертвий», — подумав Далінар, проте не сказав цього вголос.

Далі розмову вела Ясна й пояснила умови договору, який готувала для Одіозума. Вони з Далінаром уже поговорили з королевою Фен через телестилеграф. Далінар дещо пояснив, але здебільшого дозволив Ясні переконувати союзників. Вона встряла в складну боротьбу, оскільки для того, щоб змусити монархів погодитися на цей поєдинок, знадобилося чимало зусиль.

Ясна могла впоратися — Далінар був у ній упевнений. Його робота, як він дедалі більше запевнявся, тепер пов’язувалася з Виковуванням уз, Присягою та Вісниками.

Зрештою аудієнція наближалася до кінця. Вони домовилися зустрітися ще раз, щоб обговорити інші пункти договору, але наразі Янагон мав відвідати деякі релігійні церемонії свого народу. Далінару ж потрібно було підготуватися до подорожі до Тукару; він мав намір вирушати, як тільки настане слушний час.

Коли вони встали, щоб піти, Янагон знову надів головний убір.

— Далінаре, — спитав юнак, — чи знаємо ми щось про Цуп? Ми залишили її у вежі.

— Каладін сказав, що інші Променисті знепритомніли. Тож вона, напевно, теж.

— Можливо, — сказав Янаґон. — Вона часто робить те, чого не повинна. Якщо почуєш якісь новини, передаси їх мені, добре?

Далінар кивнув, потім приєднався до Ясни й покинув палац Янаґона. Зовні споруда мала такий же простий вигляд, як і будь-яка інша будівля в селі, але це був саме палац.

Далінар забрав Сета, який тримав дещо для нього. Далінар узяв велику книгу — лячно великого розміру, хоча й знав, що вона коротша, ніж здавалося. Папір усередині був всіяний його громіздкими рядками літер, більшими й товстішими, ніж належало, навмисно написаними так його товстими пальцями.

Далінар простягнув книгу Ясні. Він дозволив поділитися ранніми чернетками та уривками — і наразі вони розповсюдилися по всій коаліції. Однак великий князь не вважав книгу закінченою, доки не вніс останніх змін на початку цього тижня.

— «Присяжник»? — спитала вона, охоче беручи книгу. — Закінчений?

— Ні, але моя роль виконана, — сказав Далінар. — Це оригінал, хоча писарки зробили копії після моїх останніх змін. Я хотів, щоб оригінал був у тебе.