Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 247)

— Старий Тайдакар завжди хотів дізнатися мої секрети, — мовив Келек. — Я думав, що по мене прийде твій чоловік. Цікаво, чи знає він, що останнім часом мені складно битися. Так важко вирішувати. Робити що-небудь по-справжньому...

— Так ось чому ви так суворо ставилися до Адоліна? На суді?

Келек похитав головою.

— Ви двоє втрапили в маленьку війну ідеологій. Старші спрени честі дуже бояться того, що сталося з їхніми попередниками. Але молодші хочуть іти воювати.

— Я можу розповісти вам про людей, які прислали мене. Ми можемо обмінятися інформацією. Але спочатку прохання. Ви збираєтеся засудити мого чоловіка в цьому фальшивому судовому процесі. Я хотіла б, щоб ви передумали.

Келек витер лоб хусткою, яку дістав з кишені.

— Стільки запитань, — промовив він, немов не почув її прохання. — Хто ще знає, що я тут? Я відчуваю, що вже близький до того, щоб знайти вихід з цього світу. Можливо... Можливо, мені варто почекати...

— У мене є інформація, яка може вам допомогти, — сказала Шаллан. — Але я хочу укласти угоду. У нас не так багато часу, щоб...

Її перервали — двері з гуркотом відчинилися, і з’явилися кілька спренів честі, у тому числі Лусінтія, яку вдавала Шаллан. Спренка з викликом показала на самозваницю, а та відступила й потягнулася до кишені по свій самоцвіт.

Він згас. Якимось чином на те, що вона зробила з Вейл, пішло все Світло.

— Спроба вплинути на хід суду? — зажадала відповіді Лусінтія. — Змова із суддею?

— Вона... не робила нічого такого, — відповів Келек, підходячи до Шаллан. — Вона принесла мені новини з Царства матерії. І я хочу, щоб ви більше не вривалися в мій дім, наперед дякую.

Лусінтія завмерла, але потім подивилася через плече на бородатого спрена честі. Шаллан упізнала в ньому Секейра, який виступав обвинувачем проти Адоліна в перший день суду. Важливий спрен, чи не найважливіший у фортеці. І один із найстаріших.

— Я думаю, ваша чесносте, — тихо промовив Секейр, — що у вас може знову виникнути напад слабкості. Боюся, доведеться ізолювати вас. Для вашого ж блага...

94

Самопожертва

Хай там як, я пишу відповіді для тебе тут, адже щось мерехтить глибоко всередині мене. Уламок пам’яті про те, ким я був колись.

Я був там, коли захопили Ба-Адо-Мішрам. І знаю правду про Променистих, Ренегатство та Нагель-спренів.

Адолін не докладав зусиль, щоб прибути раніше в останній день суду. І справді, поки він повільно йшов до Форуму, з кожним кроком здавалося, немов ноги стали свинцевими. Здалеку він бачив, що Форум забитий вщерть — на верхньому ярусі зібралося ще більше спренів, ніж учора. Майже кожен спрен честі у фортеці прийшов подивитися, як його засудять.

Хоча Адолін не прагнув зустрітися з ними віч-на-віч, він також не міг відмовитися від цієї можливості. Це був його останній шанс говорити за себе, за свій народ. Він мав повірити, що дехто з них послухає його.

А що, як він програє? Що, як його засудять до позбавлення волі? Чи дозволить він Шаллан урятувати його, як вона запропонувала?

«Якщо я зроблю так, — подумав він, — то доведу те, про що весь час говорили лідери спренів честі: люди не варті довіри». А що, як єдиний спосіб перемогти тут — прийняти їхній вирок? Просидіти роки в камері?

«Зрештою, на що ти ще здатен, Адоліне?» Світу потрібні Променисті, а не принци — особливо ті, що відмовилися від престолу. Можливо, найкраще, що він міг зробити для людей, — це стати живим свідченням їхньої честі.

Ця думка непокоїла, коли він підійшов до натовпу спренів. Вони розступилися перед ним, штовхаючи одне одного ліктями, й замовкли, поки він спускався.

«Бурекляття, я не створений для таких проблем», — подумав Адолін. Він погано спав — і хвилювався через те, як Шаллан поводилася останнім часом. Вона не сиділа на своєму місці, Фрактала теж ніде не було. Невже дружина збиралася пропустити цей найважливіший день суду?

Адолін був приблизно на півдорозі вниз по сходах, коли помітив ще дещо дивне: Келека теж не було. Його місце зайняв Секейр — літній спрен честі із довгою бородою. Він махнув Адолінові, щоб той продовжив спускатися.

Адолін вийшов на арену Форуму та підійшов до крісла судді:

— А де Келек?

— Святий нездужає, — відповів Секейр. — Твоя дружина таємно ходила до нього і намагалася вплинути на хід суду.

Адолін відчув сплеск радості. Ось чим вона займалася.

— Не всміхайся, — промовив Секейр. — Ми виявили зброю дивної конструкції, яку твоя дружина, можливо, використовувала для залякування Святого. Її ув’язнили, а Святий... страждає від того, що довго був Вісником. Ми звільнили його з посади Верховного Судді, і його місце займу я. Ти знайдеш документи на своєму місці, можеш прочитати, якщо забажаєш. Суд триватиме під моїм керівництвом. Я набагато менш важлива істота, ніж Вісник, але не буду таким... невимогливим, як він.

«Чудово, — подумав Адолін. — Просто розкішно». Він спробував знайти спосіб використати цю ситуацію на свою користь. Чи зможе потягнути час? Подати якесь клопотання? Він подивився на глядачів і побачив незгоду, розкол. Можливо, він дурень, але, здавалося, деякі з них хотіли його вислухати. Хотіли йому повірити. Таких було менше, ніж учора, тож більшість інших спренів дивилися на нього з відвертою ворожістю.

Тож як Адолін зможе до них достукатися?

Секейр розпочав судовий процес із заклику до тиші, чого Келек ніколи не намагався робити. Очевидно, тиші, яка запанувала в натовпі, було недостатньо, оскільки Секейр наказав вигнати трьох спренів за перешіптування одне з одним.

Після цього пихатий спрен встав і зачитав підготовлену промову. І, буря забирай, вона виявилася довгою. Беззмістовні пасажі проте, як Адолін накликав усе це на себе, про те, як добре, що люди нарешті отримають шанс заплатити за свої гріхи.

— А це нам справді потрібно? — перебив його Адолін, коли Секейр зробив паузу для ефекту. — Ми всі знаємо, що ви збираєтеся робити. Тож нумо до справи.

Новий Верховний Суддя помахав рукою вбік. До Адоліна підійшла спренка з білою тканиною в руках. Кляп. Вона міцно натягнула тканину, немов їй нетерпеливилося скористатися шансом.

— Ти можеш говорити під час допиту свідка, — сказав Секейр. — Обвинуваченому не дозволяється перебивати суддю.

Ну добре. Адолін став у стійку «вільно». У нього не було досвіду рядового, щоб так стояти на місці, але Загель усе одно змусив його навчитися цієї пози. Адолін протримається. Нехай вони бачать, як він без нарікань зносить їхні удари.

Така його рішучість тривала доти, доки Секейр нарешті не закінчив свою промову і не закликав привести останнього свідка.

Це була Мая.

Амуна привела її за руку, розштовхуючи спренів-спостерігачів. Хоча Адолін щоранку ходив до Маї, і спрени дозволяли йому робити з нею вправи, між ними стояли ґрати. Йому не дозволяли спілкуватися з нею інакше, стверджуючи, що мертвоокі почуваються найкраще в тиші.

Якщо так, то чому спрени тягнуть її всередину натовпу? Адолін ступив уперед, але спренка честі, що стояла збоку від нього, застережливо хльоснула кляпом. Він змусив себе повернутися в стійку і зчепив щелепи. Мая, здавалося, не почувалася гірше від уваги інших. Вона йшла як зазвичай, дивлячись незрячим поглядом, абсолютно не звертаючи уваги на перешіптування в натовпі.

Цього разу Секейр не закликав їх замовкнути. Бородатий спрен честі усміхнувся, дивлячись на переполох, який створили Амуна та Мая. Маю вивели на подіум, вона обернулась і, здається, помітила Адоліна, бо схилила голову. Тоді, наче тільки тепер усвідомлюючи все, оглянула переповнені трибуни. Зіщулилася, згорбивши плечі, і швидкими, різкими рухами озирнулася.

Він спробував зустрітися з нею поглядом і заспокоїти усмішкою, але вона була надто розгублена. От Геєна. Адолін не ненавидів спренів честі, попри їхні хитрощі, але зараз немов закипів. Як вони сміють використовувати Маю як частину своєї вистави?

«Не всі такі», — нагадав він собі, визначаючи настрої натовпу. Одні сиділи тихо, інші перешіптувалися. І певна кількість спренів у верхніх рядах були розлючені. Ні, вони також не схвалювали такого кроку.

— Тепер можеш говорити, в’язню, — сказав Секейр Адолінові. — Ти впізнаєш цю мертвооку?

— Чому ви мене допитуєте? Це вона повинна давати свідчення, а я маю її запитувати. Але ж ви вибрали свідка, який не зможе відповісти на ваші запитання.

— Я керуватиму цією дискусією, — сказав Секейр. — Я маю таке право як суддя у випадку, якщо свідок занадто малий або з інших причин не здатний до традиційного допиту.

Адолін відшукав у натовпі Суміш — єдину чорну фігуру в морі сяйнистих білих. Вона кивнула. Це було законно. Було так багато законів, які вона не встигла пояснити, але це не її провина. Адолін підозрював, що не зміг би зрозуміти кожну деталь законів навіть після років підготовки.

— Отже, — промовив Секейр, — ти знаєш цю спренку?

— Ти ж знаєш, що так, — гаркнув Адолін. — Це Маяларан. Вона моя подруга.

— «Подруга», кажеш? — запитав Секейр. — І в чому полягає ваша дружба? Може, ви разом вечеряєте? Дружньо балакаєте біля вогнища?

— Ми тренуємося разом.

— Тренуєтеся? — перепитав Секейр, підводячись зі свого місця за суддівським столом. — Ти зробив з неї зброю. Вона тобі не подруга, а зручний інструмент. Зброя, якою ти вбиваєш інших людей. Ваш рід ніколи не запитує дозволу у Сколкозбройців, ви сприймаєте їх як трофеї, здобуті в бою, а потім застосовуєте їх, як забажаєте. Вона тобі не друг, Адоліне Холіне. Вона твоя рабиня.