Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 234)

«Як чудово», — подумав Адолін, ступаючи на вказане йому місце. Однак наслідки невдачі завжди були набагато більшими, ніж цінність його власного життя. Війна потребувала Променистих, котрі, своєю чергою, потребували спренів. Якщо Адолін зазнає невдачі, тисячі солдатів загинуть без належної підтримки.

Він повинен стояти тут, прямо і впевнено, і виграти цей суд. Якось.

Адолін повернувся обличчям до натовпу. За словами Суміші, сьогодні буде найгірший із усіх днів. Три свідки проти нього. А завтра він скаже своє слово.

— Дуже добре, — промовив Келек. — Я гадаю, що тобі потрібно пояснити процедуру судового процесу, Секейре?

Бородатий спрен підвівся:

— Справді, ваша чесносте.

— Тільки швидше, — велів Келек.

Адолін отримав мить задоволення від того, як Секейр сприйняв цей наказ. Спрен честі, напевно, запланував довгу промову.

—  Як забажаєте, ваша чесносте, — сказав Секейр. — Сьогодні ми вступаємо в судовий процес, як того вимагає ця людина, Адолін Холін, щоб визначити, чи може він відповідати за гріхи Ренегатства, під час якого люди вбили своїх спренів. Оскільки ця подія відбулася, і ніхто цього не заперечує, ми повинні просто довести, що поводимося мудро, відтоді тримаючись подалі від усіх людей.

— Ну добре, — сказав Келек. — Людино, тобі все зрозуміло?

— Не зовсім так, ваша чесносте, — почав Адолін вступне слово, яке допомогла йому підготувати Суміш. — Я не погоджувався, щоб мене судили за злочини предків. Я погодився, щоб мене судили за мої власні злочини. Я сказав спренам честі, що особисто не несу відповідальності за те, що робили люди в минулому. У зв’язку з цим стверджую, що спрени честі діють нечесно, ігноруючи благання мого народу про допомогу.

Келек потер лоба:

— Тож ми сперечаємося навіть щодо визначень? Це не віщує нічого доброго.

— Не може бути жодних суперечок, — зауважив Секейр. — Ваша чесносте, він каже, що не хоче нести гріхів своїх предків, і замість цього ми повинні довести, чому саме йому не можна довіряти. Але Ренегатство є основною причиною того, чому ми не можемо довіряти подібним до нього! Ми поставили умови, коли підсудний увійшов усюди: він повинен постати перед судом за все людство. Він може це замовчувати, якщо забажає, але він уже увійшов у нашу фортецю, а отже, погодився на наші умови.

Келек буркнув:

— Це має сенс. Людино, тобі доведеться постати перед судом за тими умовами, яких бажає спрен. Однак я враховуватиму твої аргументи, коли буду виносити остаточне рішення.

— Мабуть, я повинен погодитися, — сказав Адолін.

Суміш попередила його, щоб він не наполягав на своєму надто сильно.

— Отже... суд свідків, так? — спитав Келек. — Я повинен вислухати наведені докази, а потім прийняти рішення. Або спрени честі поводяться егоїстично, відмовляючись від честі, і я маю наказати їм іти на поле бою. Або ж я вирішу, що вони повелися мудро, що люди не варті довіри, і ми кинемо цього чоловіка у в’язницю як приклад?

— Так, ваша чесносте, — погодився Секейр.

— Чудово, — сказав Келек. — Гадаю, що тобі не бракуватиме добровольців, Секейре. Хто перший?

— Амуно, — звернувся до глядачів Секейр. — Іди сюди й свідчи.

Глядачі тихо зашепотіли, коли одна зі спренів піднялася зі свого місця в першому ряду. Вона носила плісировану спідницю воїна та сорочку зі щільної тканини, була струнка й гнучка, а ступала так витончено, як лист на вітрі. Адолін упізнав її: Амуні він мусив віддати Маю в їхній перший день у Міцній Цілісності. Час від часу він зустрічав Амуну під час щоденних візитів до Маї.

Двоє спренів честі, що сиділи біля неї, були в пошарпаному одязі та з видряпаними очима, як у Маї. На їхніх сяйнистих обличчях подряпини мали особливо контрастний вигляд.

— Ви всі мене знаєте, — сказала спренка в плісированій спідниці, — тому я поясню великому князю Адоліну. Я Амуна, і мій обов’язок — піклуватися про мертвооких у Міцній Цілісності. Ми дуже серйозно ставимося до догляду за ними.

— А як же ті, що лишилися за межами фортеці? — запитав Адолін.

Йому дозволили говорити під час виголошення свідчень, хоча Суміш попередила, щоб був обережним. Якщо він поводитиметься надто агресивно, Верховний Суддя може наказати заткнути йому рота. І Адолін мав бути обережним і не звернутися до аудиторії так, щоб вони захотіли допитати його.

— Ми... на жаль, не можемо прийняти їх усіх, — відповіла Амуна. — Не думали, що їх буде стільки. Ми намагалися запросити всіх мертвооких спренів честі.

— Їх багато? — запитав Адолін.

— Загалом? Зараз у фортеці близько двадцяти мертвооких спренів честі, хоча на момент вашої зради в живих лишалося близько двох тисяч. Лиш одна вижила.

— Сил, — сказав Адолін.

— Давня Дочка була в кататонічному стані, — пояснила Амуна, — і тому врятувалася. Але всі інші спрени честі — кожен з них — відповіли на заклик Променистих під час Фальшивої Руйнації. Чи можете ви зрозуміти масштаб цієї трагедії, великий князю Адоліне? Убивство цілого виду за один день? Абсолютне винищення, здійснене найближчими друзями? Ми часто стикаємося з мертвоокими, які безцільно блукають пустками або стоять на мілині океану. Ми приводимо їх сюди, даємо Буресвітло, дбаємо про них якнайкраще. Часто можемо зробити лише трохи, перш ніж їх викличуть у ваш світ, де їхні трупи використовуються для ваших чергових жорстоких убивств!

Амуна обернулася, показуючи на двох мертвооких на лаві — і, хоча сама стояла обличчям до Адоліна, її слова, очевидно, були призначені для натовпу. Вони, а не Верховний Суддя, справжні судді.

— І ви хочете, щоб ми повернулися до цього? — зажадала вона відповіді. — Ви кажете, що ви не ті люди, які жили дуже давно, але чи справді вважаєте себе кращими за них? Я б радше стверджувала, що ви гірші! Ви грабуєте, вбиваєте й палите. Ви не шкодуєте грошей і зусиль, коли маєте можливість зруйнувати життя іншої людини. Якщо стародавні Променисті не заслуговували на довіру, то як можна стверджувати, що заслуговуєте ви?

У натовпі прокотилися вигуки згоди. Спрени не глузували й не волали, як це може робити людська публіка — Адолін пережив подібне під час багатьох дуелей. Суміш попередила, щоб він сьогодні не говорив зайвого у свій захист, але спрени, схоже, чогось від нього хотіли.

— Кожна людина порушує власні ідеали, — промовив Адолін. — Ваша правда. Я не такий чесний, яким би хотів бути. Але мій батько такий. Хіба можете ви заперечувати те, що сам Прародитель бур був готовий ризикнути й укласти узи з людиною нашої епохи?

— Це хороший аргумент, — сказав Келек, нахилившись уперед. — Прародитель бур — це все, що нам залишилося від старого Танаваста. Я б не подумав, що він знову знайде собі Виковувача.

Амуна повернулася до Адоліна:

— А ви знаєте, принце Адоліне, що станеться, якщо Прародителя бур уб’ють?

Адолін замовк, а потім похитав головою.

— Мудра відповідь, — продовжила вона. — Бо ніхто цього не знає. Нам пощастило, що під час Ренегатства вже не існувало Виковувачів уз, хоча питання про те, як Родич дізнався, що треба достроково розірвати свої узи, є предметом суперечки. Я можу тільки уявити, яка катастрофа чекає на нас, коли твій батько вб’є свого спрена.

— Він не зробить цього. Мій батько — не звичайна людина.

— Так само можна було б сказати про всіх Променистих минулого, — сказала Амуна, ступаючи до Адоліна. — Але тепер саме я піклуюся про тих зраджених. Я чую їхню безголосу скорботу, бачу їхній невидимий біль. Як на мене, то краще хай Міцна Цілісність буде зруйнована, камінь за каменем, ніж я погоджуся наразити бодай єдиного спрена честі на подібну долю.

Вона вклонилася Келеку, потім повернулася й сіла між двома мертвоокими. Вони продовжували сидіти нерухомо, незримо дивлячись перед собою.

Адолін зціпив зуби й глянув на Шаллан, шукаючи підтримки. Принаймні в цьому натовпі було одне дружнє обличчя. Він змусив себе стояти, склавши руки за спиною, — таку позу приймав його батько, коли хотів здаватися владним. Він одягнув найкращий мундир. Хай там як, це мало значення. Буря забирай, він почувався таким беззахисним тут, на арені, в оточенні всіх цих сяйнистих істот. Це було гірше, ніж коли Адолін опинився на арені сам проти чотирьох Сколкозбройних. Принаймні тоді він мав у руці Сколкозброєць і був закутий у Збрую.

Вони чекали, поки Келек викличе наступного свідка. Натомість Верховний Суддя витратив добрих двадцять хвилин, записуючи щось у своєму блокноті. Він був божественною істотою, чимось на кшталт подвижника, риси якого вдосконалені в тисячу разів. Тож не дивно було бачити, як він пише. Адолін лише сподівався, що ті записи пов’язані зі свідченнями. Він би не надто здивувався, що вісник насправді розгадує словесні головоломки, на кшталт тих, які подобалися Ясні.

Зрештою Вісник витягнув щось із кишені — здавалося, якийсь яскраво-зелений фрукт, — і з хрумкотом відкусив шматок.

— Здається, все непогано, — сказав Келек. — Нічого надто несподіваного, хоча мушу зазначити, що підсудний справді в чомусь має рацію. Неприборканий Виковувач уз небезпечний, але Прародитель бур усе одно вибрав його...

— Ви ж знаєте, яким непередбачуваним був Прародитель бур останнім часом, — зауважила літня спренка, що сиділа поруч із Келеком. — Його мудрості більше не варто довіряти.

— Справді, справді, — погодився Келек. — Ну добре, тоді запрошую наступного свідка.