Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 218)

Один із Вісників. Геєна!

Чоловік, якого Мрейз послав її відшукати — і, як вона підозрювала, потім убити, — був одним із Вісників.

79

Відкрита рана

Джезріена більше немає. Попри те що я був тут, у Міцній Цілісності, я відчув, як його відривають. Присягу вже розірвали, але Зв’язок залишився. Кожен з нас певною мірою може відчувати інших. І після подальшого розслідування я дізнаюся правду про те, що з ним сталося. Спочатку це було схоже на смерть, і я думаю, що зрештою так і сталося.

Рлайн зайшов до пральні й відчув, як голови всіх буреклятих присутніх там обернулися до нього. Співуни-охоронці біля дверей пожвавилися, один штовхнув іншого й заспівав у Ритмі зацікавлення. Людські жінки, що працювали біля великих корит з мильною водою, озирнулися, продовжуючи прати білизну. Чоловіки, які гарували біля чанів для відбілювання — з довгими жердинами, щоб перемішувати білизну всередині, — зупинилися й витерли лоби. Балаканина стишилася до шепоту.

Рлайн. Зрадник. Покидьок. Дивина.

Він тримав голову високо — не для того пережив Четвертий міст, щоб його налякала тиха кімната та витріщені очі, — але йому все ще здавалося, що він — єдиний у купі самоцвіт, який не світиться. Чомусь, коли співуни вдерлися на Урітіру, він став іще чужішим.

Рлайн пройшов повз чани й корита до сушарки. Деякі первинні фабріали вежі — ліфти, головні колодязі, вентиляційні отвори — переробили, щоб вони працювали на Пустосвітлі. Це означало, що робітники могли поставити великі стелажі для сушіння в цій кімнаті, де з вентиляційних отворів дуло трохи сильніше. Ходили чутки про те, що незабаром Сплавлені запустять інші фабріали у вежі, але Рлайн не був у курсі їхніх часових рамок.

Біля стелажів для сушіння на нього чекав маленький візок, наповнений чистою постільною білизною. Він перераховував простирадла, а тим часом бригадир — світлоокий чоловік, який, здавалося, завжди стояв поряд, коли приходив Рлайн, — прихилився до стіни неподалік, склавши руки на грудях.

— Отже, — сказав він Рлайну, — на що це схоже? Вештаєшся по вежі. Керуєш цим місцем. Непогано, еге ж?

— Я нічим не керую, — заперечив Рлайн.

— Звичайно, звичайно. Хоча, напевно, це приємно — командувати всіма цими людьми, які раніше володіли тобою.

— Я слухач, — сказав Рлайн у Ритмі невдоволення. — Я ніколи не був рабом алеті, просто шпигував, прикидаючись рабом.

Ну, за винятком Четвертого мосту. Це було схоже на справжнє рабство.

— Але твої одноплемінники зараз нами командують, — продовжив підбурювати чоловік, абсолютно не зрозумівши натяку.

— Вони не мої одноплемінники. Я слухач — отже, зовсім з іншої землі. Я їхній одноплемінник не більше, ніж ти іріалієць.

Зачувши це, чоловік почухав голову. Рлайн зітхнув і покотив візок далі, щоб забрати подушки. Тамтешні жінки зазвичай не розмовляли з ним, тож він міг складати подушки, відчувши на собі лише кілька злих поглядів.

На жаль, він чув їхній шепіт. Чіткіше, ніж вони, напевно, думали.

— Не говори надто голосно, — сказала одна жінка. — Він доповість їм про тебе.

— Він весь час був тут, — прошипіла інша. — Спостерігав за Вітробігунами, планував, коли буде найкраще завдати удару. Це він їх отруїв. — Ширяє над ними, наче мстивий спрен, — промовила третя. — Спостерігає, щоб убити будь-кого, хто прокинеться. Будь-кого, хто...

Вона завищала, коли Рлайн різко розвернувся до трьох жінок. Їхні очі розширилися, і пліткарки відсахнулися. Підійшовши до них, Рлайн відчув їхнє напруження.

— Мені подобається грати в карти, — сказав він.

Троє жінок із жахом дивилися на нього.

— Карти, — повторив Рлайн у Ритмі туги. — Я найкраще граю у «Вежу», але також люблю і «Обхід». Знаєте, я добре граю. Бісіґ каже, це тому, що добре вмію блефувати. І це веселить. Мені це подобається.

Троє жінок перезирнулися, явно збентежені.

— Я вирішив, що вам потрібно дізнатися щось про мене, — провадив Рлайн. — Подумав, що, можливо, якби ви більше знали, то перестали б вигадувати. Він кивнув їм, потім силоміць налаштувався на Ритм миру і повернувся, щоб прив’язати подушки до верхнього борту візка. Коли ж покотив візок далі, шепіт почався знову.

— Ти чула? — прошипіла перша жінка. — Він грає в азартні ігри! Ну аякже. Знаєш, вони ж можуть бачити майбутнє. Мерзенні сили Пустоти. Він любить використовувати тих, хто не надто розумний, щоб зробити ставку проти нього...

Рлайн зітхнув, але продовжував котити візок. Біля дверей уже заздалегідь знав, що потрібно відійти вбік, оскільки один зі співунів охоронців намагався підставити йому підніжку. Їм не набрид той самий старий жахливий трюк, скільки б разів він тут не проходив. Рлайн швидко вийшов за двері, але один з охоронців встиг гукнути до нього в Ритмі осуду:

— До завтра, зраднику!

Рлайн штовхав візок коридорами Урітіру. Зустрічних траплялося багато — як людей, так і співунів. Носити воду з колодязів було штатним обов’язком сотень робітників. Багато жителів переселилися подалі від периметра, де стало занадто холодно. Натомість вони скупчилися у внутрішніх кімнатах.

Люди поступалися йому дорогою. Більшість співунів не дивилися на нього, але ті, хто дивився, зазвичай звертали увагу на татуювання. Їхні ритми змінювалися, а очі стежили за ним. Деякі ненавиділи Рлайна за зраду його предків. Іншим казали, що слухачі були сміливою керівною групою, яка підготувала повернення Одіозума. Вони ставилися до Рлайна з побожною пошаною.

Але попри все це — наляканих людей, недовірливих Владних, а іноді звичайних співунів, які шанували його, — він хотів бути просто Рлайном. Ненавидів, що кожен бачив у ньому втілення цілого народу. Він хотів, щоб його сприймали як особистість, а не як символ.

Найближчим до цього він був серед побратимів із Четвертого мосту. Дарма що вони називали його Шеном. Це все одно, що назвати одного зі своїх дітей «Людиною». Але попри всі свої недоліки, вони змогли дати йому дім. Тому що хотіли спробувати побачити його таким, яким він був насправді.

Штовхаючи візок, Рлайн знову помітив того самого крєм’ячка. Непоказна коричнева тваринка квапливо бігла вздовж стіни під самою стелею, зливаючись із візерунками каменю. Вони все ще спостерігали за ним.

Венлі попереджала про це. Невидимість спренів спустошення не працювала належно у вежі. Тож виявилося, щоб стежити за кимось тут, вони почали проникати в яхонтосерця тварин. Рлайн удав, що не помітив шпигуна. Зрештою той розвернувся й помчав іншим коридором. Спрени спустошення не могли повністю контролювати тварин, з якими утворювали зв’язок, хоча, напевно, що дурніша була тварина, то легше було на неї впливати. Тож неможливо було сказати, чи то спрен спустошення вирішив, що надивився за день достатньо, чи його господар просто відволікся.

Зрештою Рлайн дістався до атріуму і, як і багато людей, ненадовго поніжився у світлі, що пробивалося крізь велике східне вікно. Цими днями тут завжди був великий рух. Хоча користуватися ліфтами дозволялося лише привілейованим співунам, як люди, так і співуни приходили сюди по світло.

Рлайн перетнув атріум зі своїм візком, а потім покотив його до лазарету з Променистими. Він досі не міг розслабитися, тому що кімнатою серед непритомних походжала надзвичайна кількість людей.

Нібито у всіх була причина прийти туди. Водоноси, люди, що міняли судна, інші, яких попросили допомогти годувати непритомних лицарів бульйоном. Постійно з’являлися нові добровольці — чоловіки й жінки з вежі перетворили прихід сюди на своєрідне паломництво. Подивитися на Променистих. Потурбуватися про них. Потім піти спалити молитви про їхнє одужання. Здається, нікого з людей, які тут працювали, не хвилювало те, що лише менш як два роки тому вони лаялися словами про Загублених Променистих.

Погляди переслідували Рлайна, коли він, змушуючи себе крокувати в Ритмі миру, підкотив візок зі свіжовипраними простирадлами та подушками тим, хто їх змінював. Сьогодні цією роботою керував однорукий чоловік із заляканим поглядом. Як і більшість інших у кімнаті, він намалював у себе на лобі гліф «шаш». Це збентежило Рлайна.

Кілька днів тому Лезіан Переслідувач наказав своїм поплічникам бити тих, хто носив таку позначку на лобі, проте через день Рабоніель скасувала цей наказ. Усе одно здавалося дивним, що так багато людей носили цей символ. Вони мали усвідомити, що так привертають увагу.

Хоча Переслідувач був змушений приборкати своїх вояків і останнім часом інцидентів стало менше, він продовжував наполягати на більшій жорсткості у вежі. На жаль, він розмістив кількох охоронців у лазареті: зараз тут були двоє Владних у буремній подобі, які чергувалися з кількома іншими Владними, тож його солдати несли тут варту постійно.

Рлайн відчув на собі їхні погляди, поки прямував углиб кімнати, де Лірій і Гесіна за допомогою простирадл відокремили собі частину приміщення для роботи й житла. Рлайн змусив себе налаштуватися на Ритм упевненості, поки не зміг заховатися за простирадлами.

Усередині побачив Ліріна, який визирав, щоб подивитися на охоронців у буремних подобах. Позаду він облаштував невелику операційну, де міг приймати пацієнтів — бо, звісно, йому це було потрібно. Каладін розповідав про свого батька, і Рлайн відчував, що знає Ліріна і Гесіну, хоча спілкувався з ними особисто лише кілька тижнів.