Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 217)

Вони повторювали стратегію десятки разів, аж до того, що Адолін міг промовити її задом наперед. Він не заперечував, адже солдатів муштрують у бойових порядках, доки вони не зможуть виконувати маневри уві сні. А цей суд нагадуватиме битву, і Суміш неодноразово попереджала його бути обережним зі словесними пастками.

— Потрібно переконати їх, що я не можу нести відповідальність за дії стародавніх Променистих, — пояснив Адолін. — Що вони не можуть цуратися мене чи мого батька через те, що зробили люди в давнину. Щоб досягти цього, я проявлю свій характер, доведу, що сучасні Променисті не пов’язані зі старими орденами, доведу, що наші дії перед лицем нинішньої кризи є доказом честі, яку демонструють люди.

Суміш кивнула:

— Ми оберемо суд за участю свідків. Якщо ваше клопотання буде прийнято, судовий розгляд відбуватиметься в три етапи протягом трьох днів. Першого дня Верховному Судді нададуть три свідчення проти вашої справи. Наступного дня ви дасте свої свідчення. Останнього дня обвинувачам дозволяється одне заперечення, а потім виноситься вирок. Такий формат вибирають нечасто, тому що він дозволяє свідчити проти вас так багато. Однак, враховуючи, наскільки погано ви розумієте правові системи, ну... цей вибір найкращий.

Адолін відчув тремтіння глибоко всередині. Йому хотілося битися на мечах, але в тому й була проблема. Будь-який Променистий міг показати кращі результати в такому бою, ніж він, тож його досвід володіння мечем став фактично застарілим. Він не міг натренуватися до рівня Променистих, адже вони були здатні зцілювати рани та завдавати ударів з надприродною грацією та силою. Світ вступив в епоху, коли просто добре фехтувати стало недостатньо.

Тож йому доведеться шукати нове місце. Батько завжди скаржився, що сам не придатний для дипломатії, і Адолін вирішив не скаржитися на те саме.

— Якщо можна внести заперечення на другий день, — сказав він, — то я за. Інші методи, які ви запропонували, вимагали б від мене занадто глибокого розуміння їхніх законів.

— Так. Хоча я переживаю, що, даючи свідчення, ви звинуватите себе. Гірше того, ви ризикуєте отримати запитання від аудиторії, даючи можливість для їхнього осуду. Усе може закінчитися тим, що одна людина протистоятиме натовпу експертів із права та риторики.

— Однак я повинен говорити від свого імені. Не бачу способу досягти того, чого хочу, не розмовляючи з ними. Потрібно проявити себе і звернутися до їхньої честі.

Суміш гортала сторінки з нотатками. Принц помітив, що коли вона не дивилася на нього, це означало, що їй важко щось сказати.

— Що? — запитав Адолін.

— Ви дуже вірите в їхню честь, принце Адоліне. У вас почуття справедливості... є.

— Вони спрени честі. Хіба вони не повинні бути чесними за своєю суттю?

— Тут є каламбур, — сказала Суміш. — Так, вони є спренами честі. Але честь... це не те що... у них є.

— Що ви маєте на увазі?

— Люди визначають честь. І жоден бог більше не може змусити когось до честі. Крім того, спрени, як ми, не безглузді. Наша воля сильна. Наше сприйняття формує наші визначення таких понять, як «честь», «правильне» й «неправильне». Так само, як і в людей.

— Ви маєте на увазі, те, що вони сприймають як чесне, може не збігатися з тим, що вважаю чесним я? Сил попереджала мене про це.

— Так, — сказала Суміш. — Те, чим вони є, визначає для них честь. Якими б вони не були.

— Це... страхає, — зізнався Адолін. — Але в них є доброта. Вони дбають про мертвооких, навіть про Маю, з великою турботою та увагою.

— Гм-м, так. Ота мертвоока. Якийсь спрен сказав вам її ім’я?

— Ні, вона мені сама сказала.

— Мертвоокі не говорять. Це є.

— Ви всі це повторюєте, але помиляєтеся, — відказав Адолін. — Я чув її слова у своїй голові. Тільки один раз, правда, але вона назвала своє ім’я. Маяларан. Вона моя подруга.

Суміш схилила голову набік:

— Цікаво. Дуже цікаво...

— У глибині душі спрени честі, напевно, бажають допомогти. Звичайно, вони мене вислухають. Звичайно, я змушу їх зрозуміти.

— Я дам вам найкращий шанс із можливих. Але, будь ласка, зрозумійте. Спрени — всі спрени — бояться вас із поважних причин. Щоб довести, що ви помиляєтеся, їм потрібно лише довести, що узи з людьми — це ризик. Що помилки людей у минулому виправдовують їхню обачність.

— Усе пов’язане з ризиком, — зауважив Адолін.

— Так. Ось чому цей суд... не кращий варіант для вас. Це правда є, принце Адоліне.

— Коли я чую, як ви це говорите, — сказав він, намагаючись розсміятися, — здається, що у мене немає шансів!

Суміш закрила книгу. І не відповіла. Адолін важко зітхнув.

— Ну добре. Що робитимемо далі?

— Гадаю, що найкраще — дізнатися, чи Верховний Суддя повернувся вже.

Суміш встала, залишивши книжки на столі, і пішла до дверей. Адолін мав не відставати. Вона стверджувала, що ненавидить спренів честі через давнє суперництво, але насправді поводилася так само, як вони. Наприклад, обидва народи спренів не надто поважали людські титули. Адолін не вважав себе зарозумілим, але хіба вони не могли проявляти до нього трохи більше поваги?

Надворі, як завжди, він на мить розгубився — мозок намагався усвідомити, що вниз — це не вниз, а вгору — не вгору. Що можна ходити по всіх чотирьох гранях усередині прямокутної вежі.

Він сумнівався, що коли-небудь почуватиметься спокійно в цьому місці. Спрени стверджували, що зовсім не Приборкування Сплесків дозволяло їм ходити тут по стінах, навпаки, давня присутність спренів честі дозволила вежі вибрати інший тип законів природи. Можливо, такі пояснення мали сенс для Шаллан. І взагалі, де вона? Вона часто запізнювалася на ці підготовчі зустрічі, але зазвичай з’являлася.

Суміш повела його до кута, де північна площина стикалася із західною, там розташовувалася більшість офіційних будівель. Адолін завжди вважав цю дію цікавою: йому довелося підійти й поставити одну ногу на стіну. Після цього він відкинувся назад і підняв другу ногу, відчуваючи, що ось-ось упаде. Замість цього, здавалося, все перевернулося, і він опинився на іншій площині.

— Ви робите це краще, ніж більшість людей, — зазначила Суміш. — Їх часто нудить під час цього процесу.

Він знизав плечима і пішов за нею до ряду невисоких будівель, скупчених біля основи вежі. Більшість споруд у Міцній Цілісності були одноповерховими. Адолін не мав певності, що б сталося, якби вони були надто високими — чи можна було впасти?

Вони пройшли повз групи спренів честі, і Адолін подумав про те, що сказала Суміш про їхні характери. Не просто про честь, як її визначали самі спрени честі. Ну, можливо, вони не всі такі набундючені, як здаються. Він чув їхній сміх та бачив натяки на пустотливу усмішку. Але потім повз пройшов старий спрен честі у військовій формі — і всі знову стали похмурими. Здавалося, ці створіння опинилися в пастці між інстинктом грайливості та своєю природою, будучи за природою спренами присяг.

Він передбачав ще одну виснажливу розмову зі спреном честі, який вів його справу, але перед тим як Адолін і Суміш увійшли до будівлі правосуддя, спренка зупинилася й схилила набік голову. Потім помахала йому рукою, щоб він пішов в іншому напрямку, і князь незабаром зрозумів чому. На наземній площині, біля брами в місто, відбувалися якісь заворушення. Мить паніки змусила Адоліна задуматися, чи це не його друзі вирішили врятувати його всупереч його волі, а потім ще більше занепокоївся, що всі ті мертвоокі, котрі стояли за муром, вирішили атакувати фортецю.

Ні перше, ні друге. Хтось прибув, і навколо купчився гурт спренів.

— Верховний Суддя? — здогадався Адолін.

— Так, — сказала Суміш. — Чудово. Ви можете подати йому своє прохання.

Вона пішла в тому напрямку вниз, уздовж західної площини. Адолін попрямував слідом, аж поки не зміг роздивитися того, хто змусив усіх так метушитися.

Виявилося, що Верховний Суддя — людина.

— Людина? — промовила Вейл, зупинившись на місці. — Це неможливо.

Вона примружилася, розглядаючи незнайомця, і їй не потрібно було наближатися, щоб упевнитися, що інтуїція її не підвела. Невисокий алетієць із ріденьким волоссям. Це він — той, на кого вона полювала. Верховним Суддею був Рестарес.

— М-м-м... — сказав Фрактал. — Вони ж казали, що Верховний Суддя — спрен. Можливо, спрени честі збрехали? М-м-м...

Вейл підійшла до невеликого натовпу спренів честі, які зібралися на південній площині, щоб повитріщатися на новоприбулого. Серед них була Лусінтія, спренка честі, яку призначили показати тут усе Вейл у її перший день у фортеці. Лусінтія була невисокою, з волоссям довжиною приблизно до підборіддя. Вона не носила військової форми, проте строга куртка та штани, яким віддавала перевагу, цілком її замінювали.

Вейл, проштовхавшись ліктями через натовп, підійшла до Лусінтії під приголомшеними поглядами спренів честі, які, як правило, не юрмилися так. Фрактал слідував за нею.

— Це не може бути Верховний Суддя, — сказала Вейл, показуючи на нього. — Я спеціально запитала, чи людина він.

— Він не людина, — підтвердила Лусінтія.

 — Але...

— Він може мати подобу людини, — пояснила Лусінтія. — Але він — вічний і безсмертний спрен, який благословляє нас своєю присутністю. Це Калак, якого серед твого народу називають Келек’Елін. Вісник Всемогутнього. Він наказав нам не говорити людям, що він тут, особливо наказав не вести мови з людьми від його імені, тому нам не дозволили відповідати на твої запитання, доки ти не побачиш його сама.