Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 216)
— Спрени стверджують, що востаннє людина залишила це місце п’ять місяців тому, — відповіла Вейл. — Але це була Азур, а не Рестарес. Я знаю її. Я описала того, на кого ми полюємо, кільком спренам честі, але ті сказали, що опис надто розпливчастий і що багато людей здаються їм схожими. Я схильна думати, що вони говорять правду. Вони зовсім не згадували, що Шістнадцятий — той, кого я планувала перехопити останні кілька днів, — шинієць.
— Це непокоїть, — сказав Мрейз.
— Ти відповідав мені розпливчасто. Тож запитаю прямо. Чи міг Рестарес стати Прядильником світла? Криптики мають інші вимоги до зв’язку, ніж більшість Променистих.
— Я дуже сумніваюся, щоб Рестарес приєднався до будь-якого ордену Променистих, — відповів Мрейз. — Це йому не притаманне. Однак я вважаю, що ми не можемо відкидати цю можливість. У космері є варіації Світлопрядіння, які не вимагають спренів, крім того, існують Клинки Честі, і зараз їхнє місцеперебування погано відстежують навіть наші агенти.
— Я думала, що всі вони в Шиноварі, крім одного, яким володіє Моаш.
— Вони там були.
Мрейз сказав це просто, прямо, з натяком: вона не отримає більше інформації на цю тему. Принаймні доки не завершить цю місію, після чого він пообіцяв відповісти на всі її запитання.
— Ти повинна озброїтися Буресвітлом, — порадив Мрейз. — Якщо ти не знайшла Рестареса, є ймовірність, що він знає, що ти там, а це може бути небезпечно. Він не той тип, який битиметься, доки його не загнали в кут, але на цій планеті мало таких небезпечних істот, як він.
— Чудово, надзвичайно, — сказала Вейл. — Приємно знати, що я повинна почати спати упівока. Ти міг би мене попередити раніше. — Враховуючи твою параною, ти б зробила інакше? — весело промовив Мрейз.
— Ти, мабуть, маєш рацію щодо Буресвітла, — погодилася Вейл. — У спренів честі дійсно є запас — вони дозволили нам використати його для зцілення Адоліна. Мені цікаво, звідки вони взяли всі ті ідеальні самоцвіти, щоб зберігати Світло так довго.
— У них були тисячоліття, щоб зібрати їх, маленький ножику. І вони люблять самоцвіти, можливо, з тієї ж причини, чому ми захоплюємося мечами. За часів Променистих деякі навіть вірили в перекази про Камінь Десяти Зір і все життя полювали за ним. Як ти отримаєш Буресвітло від цих спренів честі?
— Почну розробляти план, — відповіла Вейл.
— Чудово. А як там твоя... стабільність, маленький ножику?
Вейл думала про те, як Шаллан взяла на себе контроль, якимось чином замкнувши Вейл і Променисту.
— Могло б бути й краще, — зізналася вона.
— Відповіді допоможуть звільнити тебе, — сказав Мрейз. — Як тільки ти їх заробиш.
— Можливо. А може, ти сам будеш здивований тим, що я вже знаю.
Проблема полягала не в тому, щоб отримати відповіді. Потрібно віднайти душевну силу, щоб прийняти їх.
Чи могла вона тепер якось підтвердити те, що сказав Фрактал? Про Дотепника й те, що за ним шпигують Примарокровні? Вона порозмірковувала над цією ідеєю, але вирішила нічого не говорити Мрейзові. Не хотіла розповідати йому зайве.
Її роздуми перервали людські крики. Незвичайне явище тут, на території спренів честі.
— Мені потрібно йти, — сказала вона Мрейзу. — Щось відбувається.
Спрени честі мали багато причин, щоб відкладати суд над Адоліном. Їхнім першим і найочевиднішим виправданням була необхідність дочекатися «Верховного Суддю» — спрена, який вирушив кудись на патрулювання. Спираючись на те, що вони сказали, Адолін кілька тижнів вважав, що це Прародитель бур. Але коли він якось сказав про це, спрени розсміялися.
Тож тепер він не мав уявлення, хто або що таке цей Верховний Суддя, і їхні відповіді здавалися йому дивними. Верховний Суддя — якийсь спрен, це наче зрозуміло. Але не спрен честі. Суддя належав до якогось дуже рідкісного різновиду спренів.
У будь-якому разі очікування на повернення Верховного Судді дало спренам честі час підготувати документи, нотатки та свідчення. Але якби все було готово, вони б усе одно не дозволили розпочати суд. Тому що Адолін, як вони пояснили, — ідіот.
Ну, вони не сказали це так прямо. І все ж він не міг не підозрювати, що спрени думають саме так. Адолін не мав жодного поняття про те, що вони вважали належною процедурою судового процесу. Отже, він опинився на сьогоднішній зустрічі. Йому було призначено інструктаж кожні два дні. Спрени честі сказали цілком чітко: його пропозиція, як він її сформулював, дозволить засудити його як зрадника і вбивцю. Хоча це зовсім не було його наміром, цей суд дозволяв їм повісити на нього гріхи стародавніх Променистих. Перш ніж це зробити, спрени хотіли, щоб він належно розібрався в процедурі судового процесу. Які ж дивні ці істоти.
Він тихо пройшов через бібліотеку — довгу невисоку будівлю на північній площині Міцної Цілісності. Спренам честі подобалися книги, судячи з великої колекції, але він рідко бачив спренів тут. Мабуть, їм подобалося володіти книгами, і вони ставилися до них як до реліквій, які потрібно берегти.
Його ж наставниця сприймала книги по-іншому. Вона стояла на стільці-драбинці, перебираючи книжки на верхній полиці. Її одяг, зроблений із самої сутності, нагадував вбрання тайленської торговки: спідниця до колін, поєднана з блузою та шаллю. На відміну від спренів честі, її забарвлення було чорного кольору з блиском при правильному освітленні. Немов різнобарвна олія, нанесена на лезо меча.
Чорнильна спренка. Ясна утворила узи з одним з таких, хоча Адолін ніколи його не бачив. Ця ж назвала себе Сумішшю, і таке ім’я здалося Адолінові незвичним.
— Ах, великий князю, — сказала вона, помітивши його. — Ви є.
— Я — підтвердив він.
Протягом тижнів спільних розмов Адолін здебільшого звик до її незвичного стилю спілкування.
— Добре, добре, — сказала вона, спускаючись сходинками.
— Нашого часу майже нема. Ходімо, ми повинні поговорити.
— Нашого часу майже нема? — перепитав Адолін, поспішаючи за нею.
Суміш була нижчою за більшість спренів честі й заплітала волосся — вугільно-чорне, як і решта тіла, — у щось схоже на косу. Попри те що шкіра була майже монохромно-чорною, ледь помітні відтінки підкреслювали її риси, роблячи кругле обличчя та маленький ніс більш помітними. — Так, — відповіла вона. — Спрени честі призначили дату вашого суду. Вона є.
— Коли?
— Три дні.
— Отже, Верховний Суддя тут? — спитав Адолін, коли вони підійшли до свого столу.
— Він має скоро повернутися. Можливо, він уже є тут. Тому ми повинні ухвалювати рішення, — вона сіла, не перериваючи потоку слів. — Ви не готові. Ваш прогрес не готовий, великий князю Адоліне. Я кажу це не для того, щоб образити. Так просто є.
— Я знаю, — сказав він, сідаючи. — Закони спренів честі... складні. Я б хотів, щоб ви виступали від мого імені.
— Це не їхній звичай.
— Напевно, це розчаровує.
— Так, — погодилася вона. — Це недавно, оскільки було придумано купкою манірних, надто відполірованих ґудзиків.
Між чорнильними спренами та спренами честі не спостерігалося особливої любові. А Суміш, напевно, була однією з найбільш дипломатичних серед свого роду — вона була офіційним емісаром чорнильних спренів у Міцній Цілісності.
— Я знаю одну спренку честі в моєму світі, — сказав Адолін. — Вона іноді буває... незвичною, але я б не назвав її манірною.
— Давня Дочка? — уточнила Суміш. — Вона не єдина, чий характер
— Такі крайнощі. Вони повинні зрозуміти, що є кращий спосіб упоратися зі своїм гнівом на людей.
— Згодна. Краще рішення є. Я просто вбила б вас. Адолін стрепенувся:
— Що, вибачте?
— Якщо людина спробує зв’язатися зі мною узами, — сказала Суміш, гортаючи книжки у своєму стосі, — я нападу на неї й уб’ю. Це краще рішення є.
— Не думаю, що Променисті
— Якби мене примусили. Я б ударила першою. Ваш народ не заслуговує довіри, — вона відклала одну зі своїх книжок, похитавши головою. — Хай там як, я хвилююся за вашу підготовку. Вона слабка, проте не з вашої вини. Спрени честі використовуватимуть проти вас хитросплетіння своїх законів, вам на шкоду. Ви будете як дитина, що намагається битися на дуелі. Гадаю, що суди серед вашого народу відкритіші?
— По суті, треба піти до відповідального світлоокого і відстояти свої інтереси, — сказав Адолін. — Він вислуховує, можливо, радиться зі свідками чи експертами, а потім виносить вирок.
— Коротко, просто. Дуже недосконало, але просто. Спренам честі цього регіону подобаються їхні правила. Але, можливо, краще рішення таке, — вона взяла одну з книжок, які переглядала, коли він прийшов. — Ми можемо клопотати про розгляд справи за участю свідків. Той різновид, який більше схожий на відомі вам.
— Звучить чудово, — сказав Адолін розслабляючись.
Якби йому довелося прослухати ще одну лекцію, що включає такі терміни, як «виправдувальні докази» та «компенсаційні відшкодування», він би попросив просто стратити його й покінчити з цим.
Суміш промовила, роблячи нотатки:
— Добре, що я провела ці тижні, навчаючи вас основ. Це підготує до вашої найкращої надії на перемогу, яка може бути в цьому форматі. Тому, перш ніж я поясню, викладіть мені вашу загальну стратегію на суді.