Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 215)
— Я маю законну юрисдикцію діяти тут від імені короля, — провадив Нейл. — Однак не можу вжити конкретних заходів проти нього. Сьогодні ввечері я знайшов підстави наказати його вбити, але мені знадобляться місяці планування, щоб належно узаконити це. На щастя, я прочитав ваш договір. Існує положення, яке дозволяє одній стороні законно порушити його й напасти на іншу, якщо вони мають докази, що інша сторона задумала зраду. Я точно знаю, що Ґавілар планує використати саме це положення для нападу на твій народу найближчому майбутньому. Я даю тобі цю інформацію під присягою Вісника Всемогутнього. У вас тепер є докази того, що він організовує змови проти вас, і ви можете діяти. Людина, котра може вам допомогти, — це раб, якого продають на ринку. Людина, яка володіє ним, сподівається, що хтось із багатих гостей короля захоче вибрати нових слуг перед святом. У вас залишилося небагато часу. Раб, який вам потрібен, — єдиний шинієць серед натовпу. Самоцвітів, які ваші люди носять як прикраси, буде достатньо, щоб купити його.
— Я не розумію, — сказала Венлі.
Нейл подивився на Уліма, що сидів на її плечі.
— Цей шинієць носить клинок Джезріена. І навчений майстерно ним володіти, — Нейл знову перевів погляд на Венлі. — Я визнаю вас невинуватою в будь-якому злочині, використовуючи вісімдесят сьоме положення алетійського кодексу — помилування злочинця, який має виконати важливіше завдання для загального блага.
Потім пішов геть, залишивши їх у коридорі.
— Це було... — промовив Улім. — Ого. Він далеко зайшов. Усе так само погано, як і в деяких Сплавлених. Але все було добре зроблено, Венлі. Я намагаюся не здаватися надто здивованим. Думаю, ти змогла обдурити того, хто по суті є богом.
— Це стара хитрість, Уліме. Усі — і люди, і слухачі, і, мабуть, боги — в глибині душі підозрюють, що кожна невдача виникає через них самих. Якщо звинуватите їх, більшість вважатиме, що саме вони за це відповідають.
— Можливо, я занадто легко відмовився від тебе, — сказав спрен. — Сколкозброєць старого Джезріена, отже, тут? Цікаво...
— Що це означає?
— Скажімо, — пояснив Улім, — твій народ мав почати війну з людьми. Чи це спровокує у вашого народу відчай, якого ми хочемо? Чи приймуть вони ті подоби, які ми пропонуємо?
— Напасти на людей? — промовила Венлі в Ритмі збентеження. Вони були самі в коридорі, але вона все одно стишила голос. — Навіщо нам робити так, як сказав той Вісник? Ми тут не для того, щоб
Улім тріснув блискавкою, а потім піднявся по її руці, до яхонтосерця. Вона вагалася, чи впустити його. Він діяв дивно, не за правилами. Він міг входити та виходити з неї без великобурі, яка полегшувала трансформацію.
Він почав вібрувати енергією, яка проходила через її тіло.
«Ти була така розумна, Венлі, обдуривши Нейла. Це спрацює. Ти і я. Ці узи».
— Але... війна?
«Мені байдуже, чому Нейл подумав, що ми повинні напасти на короля, — сказав Улім. — Це зародило в мені ідею. Ми виконаємо не його план, а твій. Ми прибули сюди, щоб твій народ побачив, наскільки люди небезпечні. Але вони не розумні, а ти мудра. Ти розумієш, наскільки вони небезпечні. Треба показати це іншим».
— Так.
Це був її план.
Улім прослизнув у її яхонтосерце.
«Люди планують зрадити вас, — продовжив Улім. — Вісник це підтвердив. Ми повинні атакувати їх першими».
— І тим самим довести наш народ до відчаю, — відказала Венлі. — Коли люди помстяться, це поставить нас під загрозу знищення. Так... Тоді я зможу переконати слухачів, що їм потрібні подоби сили. Вони повинні прийняти нашу допомогу, або їх знищать.
«Саме так».
— Війна... напевно, означатиме смерть тисяч, — Венлі налаштувалася на Ритм тривоги. Ритм відчувався тихим і слабким. Віддаленим. — З обох сторін.
«Твій народ знову отримає належний статус правителів всієї цієї землі, — сказав Улім. — Так, спочатку проллється кров. Але зрештою ти правитимеш, Венлі. Чи можеш ти заплатити цю маленьку ціну зараз за несказанну славу в майбутньому?»
Якщо це означає бути достатньо сильною, щоб ніколи більше не стати слабкою? Ніколи не відчувати себе такою жалюгідною, як сьогодні?
— Так, — сказала Венлі, налаштовуючись на Ритм руйнування. — Що будемо робити?
78
Верховний Суддя
Шаллан поспішила в кімнату, яку ділила з Адоліном, намагаючись забути дивну зустріч із Шістнадцятим. Не потрібно думати про... того іншого спрена. Мертвоокого Криптика. «Залишайся зосередженою і не дозволяй Променистій знову вислизнути».
Фрактал, що ішов за нею слідом, з клацанням зачинив двері.
— Хіба тобі не треба зараз зустрітися з Адоліном?
— Треба, — сказала Шаллан, ставши на коліна біля ліжка й витягуючи свою скриню. — Зараз найкращий час для зв’язку з Мрейзом, оскільки ми не ризикуємо, що Адолін натрапить на нас.
— Йому буде цікаво, де ти.
— Я владнаю все пізніше, — сказала Шаллан, відмикаючи скриню і заглядаючи всередину.
— Вейл? — спитав Фрактал підходячи.
— Ні, я Шаллан.
— Справді? Я відчуваю, що ти якась неправильна, Шаллан. М-м-м. Ти повинна послухати. Я справді користувався кубом. У мене є копія ключа від твоєї скрині. Мені допоміг Дотепник.
— Це не має значення. Це вже зроблено. Закінчено. Не хвилюйся. Треба рухатися далі й...
Фрактал узяв її за руки, став біля неї на коліна. Його візерунок, колись такий чужий для її очей, тепер був знайомий. Їй здавалося, що, дивлячись на його мінливі лінії, вона могла побачити таємниці того, як влаштований світ. Можливо, навіть як вона сама влаштована.
— Будь ласка, — мовив Фрактал. — Дозволь сказати це тобі. Нам не потрібно говорити про твоє минуле, і я помилявся, намагаючись змусити тебе до цього. Так, я брав куб. Щоб поговорити з Дотепником. У нього теж є такий, Шаллан! Він мені сказав. Я так хвилювався за тебе. Не знав, що робити. Тож я пішов до нього, і він сказав, що ми можемо поговорити через куб, якщо я хвилююся. М-м-м... Про те, що з тобою відбувалося. Він сказав, що я дуже смішний! Але коли я з ним розмовляв востаннє, він мене попередив. За ним шпигували Примарокровні. Те, що я йому сказав, інший хтось почув. Ось як Мрейз дізнався.
— Ти говорив із Дотепником, — прошепотіла Шаллан. — А шпигун підслухав? Це... Це означає...
— Ніхто з твоїх друзів не зрадник. Окрім мене! Тільки трошки! Вибач.
Немає ніякого шпигуна. І Фрактал...
Це чергова брехня? Невже вона настільки заплуталася в них, що не може визначити, де правда? Шаллан схопила його занадто довгопалі долоні. Вона так сильно хотіла знову довіритися.
«Твоя довіра вбиває, Шаллан», — подумала її темна частина. Та частина, яку вона назвала Безформним. Проте вона не була безформною. Вона точно знала, що це таке.
Наразі вона відступила — і звільнила Вейл з Променистою. Вейл миттєво взяла на себе контроль і ахнула, приклавши руку до голови.
— Бурекляття, — прошепотіла вона. — Це був... дивний досвід.
— Я погіршив ситуацію, — сказав Фрактал. — Я дуже дурний.
— Ти намагався допомогти, — заперечила Вейл. — Але ти мав прийти до мене. До речі, я Вейл. Я могла б тобі допомогти.
Фрактал тихо задзижчав. Вейл відчула, що він недовіряє їй повністю. Що ж, вона сама не була впевнена, що повністю довіряє власним думкам, тож хай так і буде.
— Є над чим подумати у твоїй розповіді, — сказала Вейл. — А наразі, будь ласка, більше нічого від нас не приховуй. Гаразд?
Візерунок Фрактала сповільнився, потім прискорився, і він кивнув.
— Чудово, — Вейл глибоко вдихнула. Ну що ж, це закінчилося.
«Хто вбив Йалай?» — прошепотіла Шаллан зсередини.
Вейл завагалася.
«Можливо, Фрактал
Бурекляття. У цьому безладі ховалося щось важливіше. Набагато важливіше. Вейл, однак, потрібен був час, щоб це перетравити. Тому поки що вона відклала все вбік І взяла куб для зв’язку. Повторила заклинання:
— З’єднай мене з Мрейзом, кубе, і передай йому мій голос.
Цього разу все зайняло більше часу, ніж раніше, і вона не розуміла, в чому різниця. Вона просиділа хвилин десять, перш ніж нарешті заговорив голос Мрейза:
— Я вірю, що ти маєш повідомити лише хороші новини, маленький ножику.
— У мене погані новини, але ти все одно їх почуєш. Це Вейл, тут також Фрактал. Ми виключили з можливих варіантів останню людину в Міцній Цілісності. Або Рестарес навчився маскуватися так, що я не можу його помітити, або ж його тут немає.
— Наскільки ти впевнена в цьому?
Мрейз говорив спокійно. Вона ніколи не бачила, щоб він засмучувався через погані новини.
— Не повністю, — сказала вона. — Як я вже сказала, він
— Таке можливо, — визнав Мрейз. — Зв’язок між царствами ускладнений, тому інформація поширюється повільно. Ти запитувала, чи не залишав хтось фортецю останнім часом?