Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 186)

— Покінчити як? — зажадала відповіді Навані. — Якщо ми працюватимемо разом, як ви хочете, що станеться з моїм народом?

Рабоніель крутила в пальцях сферу з Вежесвітлом, ігноруючи запитання.

— Ми знали про це нове Світло відтоді, як була створена вежа, але саме я припустила, що це — поєднання Буресвітла та Життєсвітла. Ти підтвердила гіпотезу. Це і є доказ. Доказ того, що те, що я хочу зробити, можливо.

— Ви коли-небудь чули про сфери, які викривлюють повітря навколо себе? — спитала Навані. — Немов вони надзвичайно гарячі?

Ритм Рабоніель обірвався. Вона повернулася до Навані:

— Де ти чула про таке?

— Я пригадала давню розмову, — збрехала Навані, — з кимось, хто стверджував, що бачив його.

— Є теорії, — сказала Рабоніель. — Матерія має свою протилежність: негативні аксони, які руйнують позитивні, якщо їх поєднати. Це відомо і підтверджено Сколками — Одіозумом та Гонором. Тож дехто подумав... чи є протилежність до світла? Антисвітло? Я відкинула цю ідею. Зрештою, припустила, що якби існувала протилежність Буресвітлу, то це було б Пустосвітло.

— Проте в нас немає підстав вважати, що Буресвітло й Пустосвітло протилежні. Скажіть мені, що станеться, якщо це теоретичне негативне світло поєднати з позитивним?

— Руйнування, — відповіла Рабоніель. — Миттєве знищення.

У Навані пробіг холодок по шкірі. Вона наказала своїм ученим — тим, кому довірила дивну сферу Сета, — поекспериментувати зі світлом, що викривляє повітря. Попереносити його в різні самоцвіти, спробувати використати у фабріалах. Чи могло статися, що... вони якимось чином змішали вміст тієї сфери зі звичайним Пустосвітлом?

— Продовжуй експерименти, — веліла Рабоніель, відкладаючи сферу. — Все, що тобі потрібно для вивчення, в тебе буде. Якщо ти зможеш поєднати Пустосвітло з Буресвітлом, не знищивши їх, і доведеш, що вони не протилежні... Ну, я хотіла б це знати. Це спонукатиме мене відкинути теорії, сформульовані за багато років.

— Гадки не маю, з чого почати, — запротестувала Навані. — Якщо ви дозволите мені повернути команду...

— Напиши їм інструкції, хай беруться за роботу. Вони все ще є в тебе.

— Добре, але я поняття не маю, що треба робити. Якби намагалася зробити це саме з рідинами, я б використала емульгатор, але який емульгатор можна використати для світла? Це суперечить здоровому глузду.

— Усе одно спробуй. Зроби це, і я звільню твою вежу. Заберу свої війська і піду. Ці знання цінніші, ніж будь-яке місце, яким би стратегічним воно не було.

«Ну звичайно», — подумала Навані. Вона й на мить не повірила, що Рабоніель зробить це, але водночас це знання, очевидно, дало б перевагу Навані. Чому Рабоніель хоче довести або спростувати, що два види Світла протилежні? Що це за гра?

«Можливо, вона хоче отримати зброю? Той вибух, який я ненавмисно спричинила? Це те, на що полює Рабоніель?»

Сплавлена біля стіни знову почала говорити, цього разу голосніше. Рабоніель знову промугикала й озирнулася на неї.

— Що вона каже? — спитала Навані.

— Вона... питає, чи хтось бачив її матір. Вона намагається змусити стіну заговорити.

— Її матір? — Навані замислилася, схиляючи голову набік. Вона не думала, що у Сплавлених бувають батьки, але вони, звичайно ж, колись існували. Ці істоти народилися смертними тисячі років тому. — Що сталося з її матір’ю?

— Ось вона, — тихо сказала Рабоніель, показуючи на себе. — Це ще одна моя гіпотеза, яку було спростовано. Дуже давно. Я гадала, що мати й дочка, служачи разом, можуть допомогти одна одній зберегти здоровий глузд.

Рабоніель підійшла до доньки й розвернула її, щоб вивести за двері. І хоча співуни, як правило, не показували емоцій на обличчях, Навані була впевнена, що змогла прочитати біль у виразі обличчя Рабоніель — та здригнулася, коли дочка продовжувала питати про матір. Увесь цей час невидюще витріщаючись повз неї.

66

Носій мук

Я не впевнена, що когось із богів можна знищити, тож, можливо, обмовилася. Однак вони можуть змінювати свій стан, як спрени чи різні види Світла. Ось що ми шукаємо.

Далінар торкнувся пальцем чола молодого солдата, потім заплющив очі й зосередився.

Він бачив, як щось тягнеться від нього, світячись у темряві. Чисті білі лінії, тонкі, як волосинки. Деякі ворушилися, хоча один кінець залишався прикріпленим до центральної точки — місця, де палець Далінара торкався шкіри солдата.

— Я бачу їх, — прошепотів він. — Нарешті.

У глибині його свідомості загуркотів Прародитель бур:

«Я не був упевнений, що це можливо. Гонор стримував сили Виковувачів уз — для загального добра. З часів руйнування Ашину».

— Звідки ти дізнався про цю здатність? — спитав Далінар, усе ще із заплющеними очима.

«Я чув її опис ще до того, як повністю ожив. Меліші бачив ці лінії».

— Останній Виковувач уз, — сказав Далінар. — До ренегатства. «Так, він. Гонор тоді помирав і, можливо, збожеволів».

— Що я можу з цим зробити? — запитав Далінар.

«Не знаю. Ти бачиш Зв’язки, які є у всіх людей: з іншими, зі спренами, з часом і самою реальністю. Далінаре, усе Зв’язане величезною мережею взаємодій, прагнень, думок, доль».

Що більше Далінар спостерігав за тремтливими білими лініями, то більше деталей міг розглянути. Деякі, наприклад, були яскравішими за інші. Він простягнув руку і спробував торкнутися однієї, але його пальці пройшли крізь лінію.

«У спренів теж є такі, — сказав Прародитель бур. — І узи, які створюють Променисті, схожі, але набагато сильніші. Не думаю, що ці слабкі зв’язки особливо корисні».

— Вони, звичайно, щось означають, — зауважив Далінар.

«Так, — сказав Прародитель бур. — Але це не значить, що їх можна використовувати. Одного разу я почув дещо від Меліші. Уяви, що в тебе є два клаптики тканини — один червоний, інший жовтий. Перед тим, як ви з братом розлучилися, кожен із вас поліз у сумку й вибрав по одному, але ви не подивилися на них і одразу заховали в коробки.

Ви розлучилися, помандрували в далекі краї. А потім, скажімо, за домовленістю, у той самий день і в той самий час відкрили кожен свою коробку і дістали свої клаптики. Виявивши червоний клаптик, ти миттєво дізнаєшся, що брат знайшов жовтий. Ви поділилися чимось, цим зв’язком знань — Зв’язок існує, але це не те, чим обов’язково можна скористатися. Принаймні для більшості людей. Проте Виковувач...»

Далінар прибрав палець і розплющив очі, а потім подякував молодому солдату, який, здавалося, нервував. Той повернувся на своє місце біля передньої частини будівлі, приєднавшись до все ще замаскованого Сета. Далінар перевірив наручний фабріал. Ясна та інші незабаром мали повернутися з передової. Битву виграно, святкування завершено. І все без Далінара.

Це здавалося таким дивним. Він тут, хвилюється за Навані та вежу, але не може нічого вдіяти, доки не отримає більше інформації. Хвилюється про Адоліна в Гадесмарі — розлучений з ним, як двоє братів в історії Прародителя бур. Спільні долі, спільні жереби, але Далінар почувався безсилим, бо не міг допомогти ні синові, ні дружині.

«Ти справді береш у цьому участь, — твердо сказав собі. — Маєш обов’язок. Опануй ці сили. Краще ніж Одіозум. Думай у масштабі, більшому за одну битву чи навіть одну війну». Це було складно, бо його навички, здавалося, розвивалися повільно. Стільки часу змарновано. Чи це те саме, що переживала Ясна за всі ці роки, шукаючи таємниці, коли ніхто інший їй не вірив?

Сьогодні, окрім практики, у Далінара був іще один обов’язок. Він відкладав це завдання, але знав, що більше зволікати не варто. Тож узяв із собою Сета й пішов через табір, потім повернув у бік в’язниці.

Йому потрібно особисто поговорити з Тараванджіаном.

Будівля, в якій перебував колишній король, не була справжньою в’язницею. Вони не планували нічого подібного для тих, хто перебував у тимчасовому військовому таборі тут, в Емулі. Камери для в’язнів — так. Але військова дисципліна через необхідність вимагала швидких рішень. Більше ніж два тижні ув’язнення зазвичай призводили до звільнення або — за серйозніші порушення — до страти.

Тараванджіан потребував чогось більш надійного й вишуканого. Тому вони в міцному домі замурували вікна, укріпили двері й поставили охорону з найкращих солдатів Далінара. Коли князь наблизився туди, він помітив, що вікна верхнього поверху тепер щільно замуровані голою кремовою цеглою, закріпленою розчином. Було неправильно надавати Тараванджіану дім замість камери, але також здавалося неправильним залишати його без сонячного світла.

Опинившись біля дверей, Далінар кивнув у відповідь на салютування, а потім дочекався, доки охоронці відімкнуть замки й відчинять двері перед ним. Ніхто не переживав за його безпеку і не робив зауважень щодо єдиного тілоохоронця. Усі вважали, що запобіжні заходи полягають у тому, щоб запобігти викраденню Тараванджіана, і ніколи б не подумали, що Чорношип не зможе впоратися з літнім державником.

Вони навіть зараз не підозрювали, наскільки небезпечний Тараванджіан. Він сидів на табуреті біля дальньої стіни головної кімнати. Поклав у куток рубін і витріщався на нього. Коли Далінар увійшов, бранець обернувся і навіть усміхнувся. Буреклятий дід!

Далінар махнув рукою Сету, щоб той залишився прямо у дверях, поки охоронці зачиняли та замикали їх за собою. Тоді Далінар насторожено підійшов до кутка. Він брав участь у багатьох битвах і менше тривожився, ніж зараз.