Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 183)

Охоплена звуками битви, Ясна повернулася до ворога, а її почесна варта вишикувалася позаду. Піт стікав з чола, і вона знову кинулася на співунів. Цього разу, коли вороги розступилися навколо неї, позаду їхніх радів виявилася величезна істота — Сплавлений із панциром, який переростав у масивні сокироподібні виступи навколо рук, один із Посилених. Ці Сплавлені використовували Сплеск Прогресії, що дозволяв їм відрощувати панцир із надзвичайною швидкістю та будь-якої задуманої форми.

Рядові солдати з обох сторін трималися на відстані, утворюючи простір навколо них. Ясна не бажала використовувати свої сили. Зі Сколками вона має рівні можливості з цією істотою, і її сили швидко виявлять, хто вона насправді, оскільки в армії коаліції не було жодного іншого Приборкувача Сплесків з власною Сколкозбруєю.

«Є ще одна причина, чому ти б’єшся», — сказав Лід, цим самим кидаючи їй виклик.

Так, є. Замість того щоб протистояти цьому, Ясна кинулася в бій, і Буресвітло вирувало в її жилах. Вона відрубала одну руку Сплавленого, яка нагадувала сокиру, але інша врізалася в неї й повалила на землю. Королева струснула головою, знову викликала меч і замахнулася ним угору, саме коли Сплавлений опускав руку вниз. Вона відрубала сокироподібний виріст, але кукса руки істоти вдарила її в груди. Панцир виріс на ній, як коріння дерева, і притиснув Ясну до землі.

Сплавлений відійшов, відламавши панцир у лікті, залишивши королеву нерухомою. Потім він обернувся — її почесна варта відвернула його увагу.

«Ах, ми отримуємо стільки неймовірних вражень, — сказав Лід. — Чудово».

Інші співуни підійшли до Ясни й намагалися простромити тонкі піки в щілини її забрала. Один виколов їй око, і Ясна закричала. Проте Буресвітло зцілило її, а шолом закрив щілину, щоб запобігти подальшим нападам. Завдяки Буресвітлу їй усе одно не потрібні були щілини, щоб дихати. Але це, як і швидкий виклик Сколкозбройця, було поступкою. Ясна ризикувала показати, хто вона насправді.

Вона вирвала руку з панцира, що притис її до землі, а потім використала Льода як кинджал, щоб прорізати шлях до звільнення. Викотилася й копнула співунів ногами, щоб ті попадали на землю. Але щойно вона зупинилася, той буреклятий Сплавлений кинувся до неї та вдарив двома сокирами по голові, від чого шолом розколовся. Він завив від болю й роздратування, а потім всотав її Буресвітло, щоб відновитися.

«Весело так, — сказав Лід. — Але, звичайно ж, Ясна не повинна використовувати свої сили. Вона хоче погратися в солдата».

Ясна загарчала, підвелася на одне коліно й ударила кулаком по коліну Сплавленого, але воно заросло панциром прямо перед тим, як вона торкнулася його. Її удар навіть не зрушив істоту. Лід став коротким мечем у її руці, і вона вдарила по Сплавленому, але це відкрило її шолом ще одному удару, і тепер вона впала навзнак. Ясна застогнала, спираючись однією рукою об камінь.

«Стійкий камінь, — подумала вона підсвідомо. — Щасливий і задоволений своїм життям на рівнині». Ні, він протистоятиме її проханням змінитися.

Лід став щитом на її руці — ворог саме почав завдавати потужних ударів. Кров на її щоці змішалася з потом, і хоча око зажило, рядові солдати знову намагалися дістатися до неї, а почесна варта робила все можливе, щоб стримати їх.

Добре.

Ясна потяглася до повітря, яке сьогодні було застояним і похмурим. Витягнувши Буресвітло із самоцвітів на поясі, вона дала йому лиш одну команду: «Змінися». Без благань, як тоді, коли була молодшою. Тільки твердість.

Знуджене повітря підкорилося й перетворилося на олію навколо них. Вона впала з неба потоком, навіть поналивалася солдатам у роти. Її почесна варта знала про цей знак, і відійшла, кашляючи й спотикаючись, утворивши навколо неї десятиярдове коло. Ворожі солдати залишилися на місці, лаючись і кашляючи.

Ясна вдарила кулаками — на одному було кресало, на іншому — кремінь. Іскри спалахнули — і частина поля бою запалала.

Посилений спіткнувся від несподіванки, Ясна кинулася на нього, перетворивши Льода на меч-голку, і встромила клинок йому прямо в груди. Її удар був влучним і пронизав яхонтосерце ворога. Сплавлений перекинувся на спину, його очі вигоріли, наче вогні, які все ще палали навколо.

Королева добила стільки ворожих солдатів, скільки змогла знайти у вогні. Її шолом — прозорий зсередини, немов скло, — почав покриватися сажею, тож незабаром довелося відступити від вогню.

Вона бачила достатньо чітко, щоб зауважити нажаханість співунів поблизу від вигляду охопленого полум’ям Сколкозбройного, що вискочив з вогню, немов з центру самої Геєни. Цей страх приголомшив їх, і вона вдарила по їхньому строю, наче валун, завдаючи смерті рядам, що розсипалися. Їхні трупи падали серед радісних спренів, що звивалися на полі бою, торжествуючи від потужних емоцій. Спренів страху, болю, очікування.

Ясна билася, як м’ясник. Рубала. Била ногами. Кидала трупи в ряди солдатів, щоб налякати інших. Створювала хвилі, якими скористалися її солдати. Раптом щось врізалося в неї ззаду, і вона подумала, що їй доведеться зіткнутися з іншим Сплавленим, але то був мертвий Вітробігун, кинутий Небесним, який пролітав над нею.

Ясна залишила загиблого на закривавленій землі й повернулася до бою. Вона не думала про стратегію. Стратегія — для задушливих наметів і спокійних розмов за вином. Вона просто вбивала. Завдавала ударів, аж доки її руки не стали млявими, попри броню та Буресвітло. Хоча її солдати мінялися місцями, королева не дозволяла собі такої розкоші. Як вона могла? Вони билися й стікали кров’ю на чужині, бо ставки, які вона їм обіцяла, були важливі. Якщо вона відпочине, їх загине більше.

Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж вона виявила, що задихається, витираючи кров з шолома, щоб та не закривала їй поле зору. Шолом відкрив вентиляційні отвори по боках, впускаючи прохолодне свіже повітря, і вона спіткнулася, стоячи сама на полі бою. Цікаво, чому вона знову почала дихати.

«Закінчується Буресвітло», — усвідомила Ясна, заціпенівши. Вона подивилася на свою долоню в латній рукавиці, заплямовану помаранчевою кров’ю співунів. Чому її так багато? Ясна невиразно пам’ятала бій з іншим Сплавленим, кількома Владними та...

А її загін маршував до центру бою, підкоряючись наказу рогів, сурміння яких відлунювало в її голові. Такий різкий звук означав... він означав...

«Ясно, — окликнув Лід. — Убік поглянь, що там є».

Один із Вістреходів ходив серед полеглих, шукаючи тих, кого вони зможуть зцілити. Другий підійшов до Ясни й поклав їй у долоню великий топаз, а потім показав у бік задніх рядів.

— Я маю зробити більше, — сказала Ясна.

— Якщо продовжите битися в такому стані, — відказав Вістрехід, — то завдасте більше шкоди, ніж користі. Більше солдатів загине, щоб захистити вас, ніж ви повбиваєте ворогів. Ви хочете цього, ваша величносте?

Ці слова скинули з неї заціпеніння, і вона повернулася туди, куди він показав. Там формувалися резерви, серед знамен, що позначали бойових командирів і польові медпункти.

— Вам потрібно відпочити, — наполягав Вістрехід. — Ідіть.

Вона кивнула, приймаючи мудру пораду, і, спотикаючись, пошкандибала з поля бою. Її почесна варта — тепер удвічі менша, ніж до бою, — ішла за нею виснаженою групкою. Їхні плечі опустилися, обличчя стали попелясті. Скільки минуло часу? Вона глянула на сонце.

«Не може бути», — подумала вона. Менше ніж дві години?

Бій відсунувся від цього місця, залишивши за собою трупи, як опале гілля після бурі. Коли вона наблизилася, постать у чорному відірвалася від резервних військ і поспішила їй назустріч крізь безлад. Що тут робить Дотепник?

За ним ішла невелика група слуг. Коли вони наблизились до королеви, Дотепник клацнув пальцями, і слуги кинулися вперед, щоб витерти рушником обладунок Ясни. Вона зняла шолом, відкривши обличчя повітрю, яке здавалося холодним, попри спеку Емулу. Решту броні Ясна не наважилася зняти, на випадок якщо на неї ще полюють вороги.

Дотепник підніс миску з фруктами.

— Що це? — запитала вона.

— Послуги камердинера.

— На полі бою?

— У цьому місці небагато дотепності, згоден. Або, я б сказав, це місце існує лише тоді, коли дотепність зазнає краху. І все-таки я думаю, що мені будуть раді. Щоб я дав трохи надії на майбутнє.

Вона зітхнула, але вже не заперечувала. Більшість Сколкозбройних мали слуг, які допомагали їм під час битв. Їй справді потрібно попити та втягнути трохи Буресвітла.

Але Ясна виявила, що витріщається. На... ну, на все це.

Дотепник мовчав. Він досконало знав, коли так робити, хоча, правду кажучи, рідко застосовував це знання.

— Знаєш, я читала про це, — зрештою сказала вона. — Про відчуття, які отримуєш під час бою. Про зосередженість, яку потрібно прийняти, щоб упоратися з усім, аби продовжувати рухатися. Просто виконувати свою роботу. Я не тренувалася, як вони, Дотепнику. Я постійно відволікалася, лякалася чи плуталася.

Він поплескав її по руці. По лівій, у латній рукавиці, де вона тримала топаз Вістрехода. Вона уважно подивилася на самоцвіт, а потім втягнула Світло. Їй стало легше, але втома була не фізичною.

— Я не та нестримна сила, якою себе уявляла, — провадила Ясна. — Вони знають, як поводитися зі Сколкозбройними, тому я не змогла б перемогти Сплавленого в чесному бою.