Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 180)

— Я хотіла відчути те, що відчуваєш ти, — пояснила вона.

— Ніхто не повинен відчувати те саме, що і я.

— Я сама по собі, Каладіне. Я можу самостійно приймати рішення, — вона невидюще подивилася повз Тефта й Каладіна. — Саме в розмові з ним я почала згадувати свого старого лицаря, як я тобі вже сказала. Думаю, Далінар щось зробив. Я хотіла, щоб він Зв’язав мене із собою. Він відмовився. Але думаю, що він якимось чином Зв’язав мене з тим, ким я була раніше. Змусив мене згадати й знову відчути біль...

Каладін почувався безпорадним. Він ніколи не міг боротися з власним відчуттям темряви. Як допоможе комусь іншому?

«Тіен міг би це зробити, — подумав він. — Тіен знав би, що сказати». Буря, як же він сумував за братом. Навіть після всіх цих років.

— Я думаю, сказала Сил, — що в нас, спренів, є проблема. Ми думаємо, що не змінюємося. Іноді можна почути, як ми говоримо: «Люди змінюються. Співуни змінюються. А спрени — ні». Ми думаємо, що оскільки частинка нас вічна, ми також вічні. Але частинки людей теж вічні. Якщо ми можемо вибирати, то можемо змінюватися. Якщо ми не можемо змінитися, то вибір нічого не означає. Я рада, що відчуваю це і можу пригадати, що не завжди відчувала те саме. Була такою ж. Це означає, що я прийняла рішення, прибувши сюди, щоб знайти іншого Променистого лицаря. Зробила не те, до чого мене змусили, а те, що я сама хотіла.

Каладін схилив голову набік, і шприц, наповнений бульйоном, завис на півдорозі до Тефтових губ.

— Коли мені найгірше, я відчуваю, що не можу змінитися. Ніби я ніколи не змінювався. Що я завжди так почувався і завжди буду почуватися.

— Коли ти відчуєш таке, дай мені знати, добре? Можливо, тобі допоможе, якщо поговориш зі мною про це.

— Так. Гаразд.

— І ще, Келе. Зроби те саме, коли погано буде мені.

Він кивнув, і вони обоє замовкли. Каладін хотів сказати щось іще. Він мав сказати щось іще. Але почувався таким утомленим. У кімнаті кружляли спрени виснаження, хоча він проспав половину дня.

Він бачив знаки. Точніше, більше не міг їх ігнорувати. Лещата бойового шоку міцно стиснули його, і окупація вежі не виправила це магічним чином. Ситуація лиш погіршилася. Більше боротьби. Більше часу на самоті. І більше людей тепер залежить від нього.

Убивство, самотність і стрес. Нечестивий тріумвірат, який списами та ножами заганяв його в кут. А потім вони просто. Продовжать. Заколювати його.

— Каладіне? — гукнула його Сил.

Він усвідомив, що сидів на місці, не рухаючись, протягом... скільки часу? Буря! Він швидко наповнив шприц і підніс його до губ Тефта. Чоловік знову заворушився, забурмотів, і Каладін майже розібрав, що той говорить. Щось про своїх батьків?

Незабаром двері відчинилися, і ввійшов Даббід. Він швидко віддав честь Каладінові, потім поспішив до лавки біля Тефта, поклав щось на камінь та наполегливо показав рукою.

— Що це? — спитав Каладін.

Він розгорнув тканину і виявив там якийсь фабріал. Він нагадував шкіряний нарукавник, який носили Далінар і Навані, щоб визначати час. Тільки конструкція була іншою. На ньому були довгі шкіряні ремені та металева деталь, схожа на ручку, яка підіймалася й проходила через долоню. Перевернувши фабріал, Каладін побачив у нижній частині нарукавника десять рубінів, але вони були потемнілими.

— Що це таке, заради Рошару? — запитав Каладін.

Даббід знизав плечима.

— Родич привів тебе до нього, я гадаю? Даббід кивнув.

— Мабуть, це надіслала Навані, — сказав Каладін. — Сил, котра година?

— Приблизно пів години до розмови з королевою, — сказала вона, дивлячись угору, на небо, приховане за багатьма футами каменю.

— Коли наступна великобуря? — запитав Каладін.

— Не впевнена, але точно не найближчими днями. А чому ти питаєш? — Нам треба буде зарядити порожні самоцвіти, які я використав у тій битві з Переслідувачем. До речі, дякую за нові, Даббіде. Нам потрібно буде знайти спосіб сховати інші назовні, щоб підзарядити їх.

Даббід поплескав себе по грудях. Він зробить це.

— Здається, ти почуваєшся краще, — зауважив Каладін, сідаючи, щоб закінчити годувати Тефта.

Даббід знизав плечима.

— Хочеш поділитися своїм секретом? — запитав Каладін.

Даббід сів на підлогу й поклав руки на коліна. Тож Каладін повернувся до своєї роботи. Це виявилося напрочуд виснажливим, оскільки йому доводилося силоміць відвертати свою увагу від згадування кошмарів. Коли закінчив роботу, Каладін був радий повідомленню Сил про те, що настав час бесіди з Навані.

Він відійшов до бічної стіни, притиснув руку до кристалічної жилки й чекав, доки Навані заговорить у його думках.

«Великий маршале?» — гукнула вона за кілька хвилин.

— На місці, — відповів він. — Але оскільки я був на шляху до того, щоб остаточно стати лікарем, то не впевнений, що все ще маю це звання. «Я відновлюю його. Мені вдалося змусити одного з моїх інженерів викрасти фабріал, який може стати тобі у пригоді. Родич повинен якось направити тебе до нього».

— Я вже його отримав. Але поняття не маю, що з ним робити.

«Це персональний підіймач, призначений для того, щоб підіймати та опускати на великі висоти. Він допоможе тобі пересуватися по вежі». — Цікаво, — Каладін глянув на пристрій, що лежав на кам’яній лавці. — Однак я не прихильник технологій, ваша світлосте. Вибачте, але я ледь знаю, як увімкнути нагрівальний фабріал.

«Тоді тобі доведеться вчитися, і швидко. Тобі слід буде замінити рубіни у фабріалі на камені зі спренами спустошення з телестилів, які ти вкрав. Нам знадобляться всі дванадцять пар. Ти отримав мапу разом із пристроєм?»

— Хвилинку, — Каладін порився в мішку й витяг звідти маленьку складену мапу. Судячи з гліфів, вона вказувала шлях до якогось місця на двадцятому поверсі. — Так, отримав. Гадаю, зможу дістатися до того місця. Верхні поверхи ворог не охороняє.

«Чудово. Там, нагорі, є гирі, тобі потрібно буде встановити туди інші половинки цих рубінів. Механізм на фабріальному нарукавнику скине одну з цих гир, і ця сила передасться через нарукавник. Тебе потягне в будь-якому напрямку, куди спрямуєш пристрій».

— За руку? — запитав Каладін. — Здається, це незручно.

«Так і є. Мій інженер намагався це виправити. Є ремінь, який обвивається навколо руки й кріпиться на плечі, — на його думку, це може полегшити підняття».

— Гаразд... — принаймні Каладінові буде чим зайнятися.

Але фабріали? Він завжди вважав їх іграшками для багатіїв, хоча припускав, що таке трапляється дедалі рідше. Завдяки селекції виводили домашніх тварин з усе більшими й більшими рубіновими яхонтосерцями, а також поширювалися методи створення фабріалів. Здавалося, що нині в кожній третій кімнаті був нагрівальний фабріал, а телестилі стали настільки дешевими, що навіть рядові солдати могли дозволити собі заплатити за надсилання повідомлень через них.

Навані пояснила йому, як замінити рубіни. На щастя, у вкраденому ним футлярі з телестилями виявилося кілька маленьких інструментів для розтискання оправи каменів. Усе виявилося не складніше, ніж замінити пряжки на шкіряній куртці.

Коли це було зроблено, Каладін і Сил покинули сховок і прокралися на дев’ять поверхів угору. Він не використовував Буресвітла — його залишилося замало, щоб марнувати. Крім того, Каладінові подобалося тренувати м’язи.

На двадцятому поверсі гранатове світло привело його до місця, вказаного на мапі. Усередині він знайшов гирі та шахту, і Навані пояснила покроково, як установити відповідні рубіни. Він почав розуміти, як працює пристрій. Великі гирі мали абсолютно достатню вагу, щоб підняти людину. П’ять рубінів у його фабріалі були з’єднані з цими гирями.

Інші сім рубінів використовувалися для активації та контролю гир. Заплутана система шківів і механізмів була набагато складнішою, ніж він міг зрозуміти, але, по суті, дозволяла перемикатися на іншу гирю, коли перша опустилася до кінця. Також можна було сповільнити або повністю зупинити опускання гир, змінюючи швидкість свого руху.

«Кожна гиря повинна протягнути тебе на сотні футів, перш ніж опуститься донизу, — пояснила Навані через гранатову жилку на стіні. — Ці шахти простягаються аж до водоносних пластів біля підніжжя гори. Це означає, що ти зможеш піднятися від першого поверху до вершини вежі, використавши лише одну гирю. Погана новина полягає в тому, що коли всі п’ять гир упадуть, пристрій стане марним, доки ти їх не перемотаєш. У кутку стоїть лебідка, але боюся, що це буде важкий процес».

— Прикро, — сказав Каладін.

«Так, це дещо незручно, що нам доводиться крутити ручку, щоб побачити диво — як людина безпечно злітає на сотні футів у повітря». — Вибачте, ваша світлосте, але зазвичай я можу це зробити з набагато меншими зусиллями.

«І це зараз неможливо, так?»

— Гадаю, що так, — Каладін подивився на фабріал, який тепер був прикріплений до його лівої руки, а ремені обвивали руку до плеча. Пристрій трохи тиснув, але в іншому дуже добре припасувався. — Отже, я направляю його туди, куди хочу, активую, і мене потягне в той бік?

«Авжеж. Але ми зробили пристрій так, що він не рухатиметься, якщо його відпустити — інакше він був би надто небезпечним. Бачиш натискну пружину на долоні? Послабляєш її — і активується гальмування. Зрозумів?»

— Так.

Каладін стиснув кулак навколо ручки. Вона була обгорнута з одного боку окремою металевою частиною і мала пружину знизу. Отже, що сильніше він стискав, то швидше пристрій тягнув його. Якщо повністю відпустити ручку, то рух зупиниться.