Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 178)

Вона налила у пробірку трохи олії та води, потім додала трохи екстракту соку вагобрубка як простий емульгатор. Навані збовтала отриманий розчин і простягнула пробірку Рабоніель. Сплавлена взяла її, чекаючи, поки олія та вода розділяться. Але, звичайно, цього не сталося.

— Жири та вода постійно змішуються в природі, — пояснила Навані. — Наприклад, у свинячому молоці є суспендований жир.

— Я... я тепер розумію, що надто довго приймала стародавню філософію як факт, — сказала Рабоніель. — Називаю себе вченою, але сьогодні почуваюся дурепою.

— У кожного є прогалини в знаннях. Немає сорому в незнанні. У будь-якому разі олія та вода не є протилежностями. Я не впевнена, що було б протилежністю до води, якщо це поняття взагалі можна застосувати до елемента.

— Різні види Світла дійсно мають протилежності, — сказала Рабоніель. — Я в цьому впевнена. Але повинна подумати про те, що ти мені показала, — вона простягнула руку й постукала по кулі, повній Вежесвітла. — Поки що по експериментуй із цим світлом. Щоб ти зосередилася, я мушу наполягати, щоб ти залишалася в цій кімнаті щодня, доки не закінчиш роботу, за винятком випадків, коли тебе супроводжуватимуть до вбиральні.

— Добре, — відповіла Навані. — Хоча, якщо ви хочете, щоб мої вчені справді щось розробили для вас, ідея про те, що вони намалюють плани, а ви їх перевірите, є дурною. Це не спрацює, принаймні не спрацює добре. Натомість, Стародавня, я попрошу вас доставити нам самоцвіти, які зможуть живити фабріали, що працюють у вежі.

Рабоніель якусь мить наспівувала, розглядаючи емульсію.

— Я надішлю такі самоцвіти твоїм людям як доказ моєї готовності співпрацювати, — вона повернулася, щоб піти. — Якщо ти маєш намір використовувати шифри, щоб давати приховані інструкції своїм ученим, будь ласка, зроби їх складними. Спрени, яким я доручу розгадувати твої справжні повідомлення, люблять такі виклики. Це урізноманітнює їхнє існування.

Рабоніель залишила охоронця біля дверей, але не обмежила пересування Навані по кімнаті. Приміщення було майже порожнє: лише книжкові полиці, ящики та кілька ліхтарів зі сферами. Інших виходів не було, але біля задньої стіни кімнати Навані знайшла кристалічну жилку, приховану серед шарів каменю.

— Ти тут? — запитала вона, торкаючись жилки.

«Так, — відповів Родич. — Я ближче до смерті, ніж будь-коли. З усіх боків мене оточує зло. І люди, і співуни прагнуть зганьбити мене». — Не створюй хибної еквівалентності, — сказала Навані. — Можливо, мій народ не розуміє, якої шкоди ми завдаємо спренам, але ворог точно знає, якої шкоди завдає, спотворюючи їх.

«Яка вже різниця. Я скоро помру. Залишилися лише два вузли, а попередній знайшли дуже швидко».

— Ще один доказ того, що ти маєш допомагати нам, а не їм, — прошепотіла Навані, потім визирнула між стелажами, щоб переконатись, що не привернула уваги охоронця. — Мені потрібно краще зрозуміти, як працюють різні види Світла.

«Не думаю, що зможу багато пояснити, — сказав Родич. — Для мене це все просто працювало. Як людська дитина може дихати, так і я створювало й використовувало Світло. А потім... тони зникли... і Світло покинуло мене».

— Гаразд, ми можемо поговорити про це пізніше. Наразі ти маєш сказати мені, де інші вузли.

«Ні. Захисти їх, коли їх знайдуть».

— Родичу, якщо Каладін Буреблагословенний не зможе захистити вузол, тоді ніхто не зможе. Нашою метою має бути відвертання та введення в оману, щоб не дати Сплавленим знайти їх. Для цього мені потрібно знати, де ці вузли.

«Ти так добре все розказуєш, — мовив Родич. — Так добре, що це розчаровує. Ви, люди, завжди говорите так розумно. Лиш потім, коли завдаєте болю, стає ясною правда».

— Приховуй і далі, якщо хочеш, — сказала Навані. — Але якщо ти спостерігало, як Каладін бився за тебе, то маєш зрозуміти, що вороги набагато сильніші за нас. Наша єдина надія — запобігти виявленню вузлів. Якби я знала, де хоча б один із них, то могла б придумати плани, щоб відвернути увагу ворога.

«Спершу придумай ці плани, а тоді вже поговориш зі мною знову».

— Добре.

Навані взяла з полиці кілька книжок, щоб приховати те, що робила там насправді, а потім пішла на своє місце. Сіла й почала записувати все, що знала про світло.

62

Охорониця подоб

ВІСІМ РОКІВ ТОМУ

Ешонай покрутила топаз у пальцях і налаштувалася на Ритм напруження. Топаз повинен світитися спокійним темно-коричневим кольором. Проте цей самоцвіт випромінював зловісне помаранчеве світло, ніби яскравий колір на спині крєм’ячка, який так попереджає, що отруйний.

Придивившись до каменя уважніше, Ешонай подумала, що може розгледіти ув’язненого в ньому спрена. Спрен болю гарячково заметушився у самоцвіті. Хоча... Можливо, вона уявила собі це божевілля. Спрени ставали в основному безформними, коли перебували всередині самоцвіту, обертаючись на туманне Буресвітло, з якого створили усіх їм подібних. І все ж спрен не міг бути там щасливим. Як би вона почувалася, якби її зачинили в кімнаті й вона не змогла більше нічого дослідити?

— Ти навчилася цього в людей? — запитала Ешонай.

— Так, — відповіла Венлі, яка зручно влаштувалася між двома старійшинами в маленькій кімнаті для нарад, обставленій плетеними килимками та розписаними прапорами.

Венлі не була однією з П’ятірки — головних старійшин. Але, схоже, вважала, що за правом належить до їх числа. Щось трапилося з нею за останні кілька місяців. Якщо колись була здебільшого поблажливою, то тепер випромінювала егоїзм і впевненість у собі. Вона промуркотіла в Ритмі перемоги, коли Ешонай передала самоцвіт одному зі старійшин.

— Чому ти не принесла нам цю річ раніше, Венлі? — запитав Клейд. Стриманий старійшина обережно взяв самоцвіту руки. — Люди пішли звідси вже кілька місяців тому.

— Я думала, що можу помилятися, — відповіла Венлі в Ритмі впевненості. — Я вирішила спочатку переконатися, що зможу самостійно зловити спрена. Звичайно, ви б не хотіли, щоб вас турбували мої фантазії, якби я помилилася.

— Я не чув, що вони можуть таке робити, — сказав Клейд у Ритмі примирення. — Як ти думаєш, чи змогла б заманити в пастку спрена життя? Якщо так, то ми змогли б краще обирати, коли набувати шлюбної подоби. Це було б зручно.

— Погляньте на цей самоцвіт, — сказала Венлі, узяла камінь у руки, а потім передала його Варналі. — Я думаю, що він може бути секретом воєнної подоби.

— Це небезпечна подоба, — мовив Варналі. — Але вона може бути корисною.

— Це не одна з подоб сили, — зауважив Клейд. — Отже, використовувати її — наше право.

— Люди пробують завоювати нашу довіру, — сказала Ганґна, головна серед Старійшин, у Ритмі роздратування. Цей ритм використовувався лише для того, щоб викликати співчуття до неприємної ситуації. — Вони поводяться так, ніби ми — єдина нація, а не група сімей, що сваряться між собою. Я хотіла б, щоб ми могли показати їм найсильніші риси. Вони так багато досягли за століття, проведені окремо від нас, тимчасом як ми знаємо і пам’ятаємо так мало.

— Вибачте, старійшини! — сказала Ешонай у Ритмі примирення. — Але вони мають ті переваги, яких немає в нас. Набагато більше населення, стародавні пристрої для створення металів і земля, більш захищена від бур.

Нещодавно вона повернулася зі своїх останніх дослідницьких експедицій, які старійшини тепер повністю підтримували. Вона намагалася обійти торговий пост людей, а потім знайти їхній дім. Вона не раз налаштовувалася на Ритм розчарування — кожне місце, де, як вона думала, можна знайти людей, виявлялося порожнім. Вони виявили стада диких чалів і навіть помітили вдалині табун рідкісних ришадіумів.

Та жодних людей. Поки вона не повернулася до їхнього торгового посту, який був перетворений на невеликий форт, побудований з каменю та вкомплектований солдатами та двома писарками. Там у людей було для неї повідомлення. Король людей побажав «офіційно оформити відносини» з її народом, який вони називали «паршенді».

Вона повернулася з повідомленням і виявила, що Венлі вже сидить серед старійшин. Венлі була така впевнена в собі. Вона копіювала людські технології, хоча Ешонай, попри те що проводила з людьми більшу частину часу, навіть не чула, щоб ті їх колись обговорювали.

— Дякую тобі, Ешонай! — сказала їй Ганґна в Ритмі вдячності. — Ти добре впоралася з експедицією.

У робочої подоби панцир був лише на тильному боці долонь у вигляді невеликих виступів, але у Ґанґни він уже почав біліти по краях. Ознака віку. Вона повернулася до решти та продовжила промову:

— Нам потрібно буде відповісти на цю пропозицію. Люди очікують, що ми станемо єдиною нацією. Чи повинні ми сформувати уряд, як у них?

— Інші сім’ї ніколи не підуть за нами, — зауважив Клейд. — Вони вже обурені тим, що люди приділяли нам більше уваги, ніж решті сімей.

— Я вважаю ідею короля неприйнятною, — додав Гусал у Ритмі занепокоєння. — Ми не повинні слідувати їхньому прикладу в цьому питанні. Ешонай заспівала в Ритмі благання, показуючи, що хоче заговорити знову.

— Старійшини, — сказала вона. — Я думаю, що мені слід відвідати інші сім’ї та показати їм свої мапи.

— І що це тобі дасть? — запитала Венлі в Ритмі скептицизму.

— Якщо я покажу їм, скільки всього є у світі, то вони зрозуміють, що порівняно з людьми нас менше, ніж ми вважали. Може, вони захочуть об’єднатися.