Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 177)

Сьогодні Рабоніель одягла сукню, проте її крій був не знайомий Навані. Вільна й безформна, вона нагадувала одяг, в якому алетійські жінки лягали в ліжко. Хоча сукня пасувала високій Сплавленій, було дивно й бентежно бачити її в чомусь, що здавалося більше аристократичним, аніж військовим.

Коли Навані підійшла, Сплавлена мовчала. Натомість розвернулася й розслабленою ходою вийшла з кімнати. Навані рушила слідом, і вони увійшли в коридор із кахлями. Ліворуч світився ніжно-блакитним світлом щит, що оточував кристалічну колону.

— Твої вчені, — нарешті зауважила Рабоніель, — здається, не досягли значного прогресу. Вони повинні були надати моїм одноплеменцям фабріали для перевірки.

— Мої вчені налякані та знервовані, Стародавня, — виправдалася Навані. — Можуть пройти тижні, перш ніж вони знову відчують, що готові до справжніх занять наукою.

— Так, і навіть довше, якщо ти й далі змушуватимеш їх робити ту саму роботу, намагаючись не досягти прогресу.

«Вона зрозуміла це швидше, ніж я очікувала», — здогадалася Навані, поки вони вдвох ішли коридором до щита. Тут звичайний солдат співун у воєнній подобі працював під керівництвом кількох Сплавлених. У них був Сколкозброєць.

Вони знали, що співуни забрали кілька Клинків у людей, з якими вони билися, але Навані впізнала цей. Він належав її синові. Сколкозброєць Елгокара, Сонцебудитель.

Навані з великими зусиллями тримала незворушне обличчя, хоча спрени тривоги зникли, а натомість з’явився спрен страждання — немов перевернуте лице, висічене з каменю, що виступило зі стіни неподалік. Це видало її справжні емоції. Втрата глибоко ранила її.

Рабоніель глянула на спрена, але нічого не сказала. Навані дивилася вперед. Вона спостерігала за жахливим Сколкозбройцем у руці жахливої істоти. Співун у воєнній подобі тримав зброю напоготові. На держаку не було самоцвіту, і, напевно, цей співун не мав зв’язку зі Сколкозбройцем. Або, можливо, механізм виклику не працював у вежі, коли встановили захист.

Співун у воєнній подобі атакував щит — і, всупереч очікуванням Навані, Сколкозброєць врізався в блакитне світло. Співун вирізав шматок, той випарувався нанівець, перш ніж устиг впасти на підлогу, і щит так само швидко відновився. Співун спробував іще раз, намагаючись працювати швидше. Після кількох хвилин спостереження Навані зрозуміла, що зусилля були марними. Бульбашка щита заростала занадто швидко.

— Захопливо, чи не так? — спитала Рабоніель у Навані.

Навані повернулася до неї, намагаючись протистояти спогадам, які викликав цей меч. Цієї ночі вона знову зможе оплакати свою дитину, як уже робила протягом багатьох ночей у минулому. А зараз вона не викаже цим істотам свого болю.

— Я ніколи не бачила нічого подібного до цього щита, Повелителько Бажань. Я не можу зрозуміти, як його створили.

— Ми могли б розгадати його таємниці, якби спробували діяти разом, — сказала Рабоніель, — замість того щоб витрачати час, спостерігаючи одна за одною із прихованих мотивів.

— Це правда, Стародавня. Але якщо ви хочете моєї співпраці та доброї волі, можливо, вам не варто хизуватися переді мною Сколкозбройцем, забраним у мого мертвого сина.

Рабоніель напружилася та глянула на співуна зі зброєю:

— Я не знала.

Справді не знала? Чи знову прикидається?

Рабоніель розвернулася і кивнула Навані, щоб та ішла з нею назад від щита.

— Дозвольте запитати, Стародавня: чому ви даєте захоплені Сколкозбройці звичайним солдатам, а не використовуєте їх самі?

Рабоніель заспівала в одному зі своїх ритмів, але Навані ніколи не могла їх відрізнити. Здавалося, співуни могли відрізнити один ритм від іншого, лиш почувши коротке слово або за кілька секунд співу.

— Деякі Сплавлені зберігають Сколкозбройці, які ми захопили, — відповіла Рабоніель. — Ті, хто насолоджується болем. Тепер, боюся, мені доведеться внести деякі зміни в те, як працюєш ти і твої вчені. Ти, природно, відволікаєшся, не даючи їм видати мені занадто багато інформації. Я несвідомо поставила тебе у становище, коли твої очевидні таланти марнуються через дурне політиканство. Нові домовленості такі: ти працюватимеш сама за моїм столом в окремій кімнаті від інших учених. Двічі на день зможеш давати їм письмові вказівки, які я особисто перевірю. Така тактика має дати тобі більше часу для корисних занять і менше для обману.

Навані стиснула губи:

— Мені здається, що це нерозумно, Стародавня. Я звикла працювати безпосередньо зі своїми вченими. Робота набагато ефективніша, коли я особисто направляю їхні зусилля.

— Мені важко уявити, що вони стануть менш ефективні, ніж зараз, Навані. Відтепер ми працюватимемо так. Я не хочу обговорювати це питання.

Рабоніель ішла великими кроками й робила це навмисно, щоб змусити Навані поспішати за нею. Наблизившись до кімнат учених, Рабоніель повернула ліворуч, а не праворуч — до кімнати, яку вчені Навані використовували як бібліотеку.

Стіл Рабоніель у цій кімнаті колись належав Навані. Сплавлена махнула рукою, і Навані сіла. Усе складалося незручно, але це був намір Рабоніель.

Сплавлена опустилася на одне коліно й покопирсалася в коробці, що стояла на підлозі. Вона поклала щось на стіл. Скляна куля? Так, схожа на ту, що була біля першого вузла, який активувала Навані.

— Коли ми виявили вузол, що керує полем, ця куля була пов’язана з ним, — сказала Рабоніель. — Подивися уважно. Що ти бачиш?

Навані нерішуче взяла кулю й підняла — та виявилося важчою, ніж здавалася. Хоча вона була виготовлена з цільного скла, Навані завважила всередині незвичайну конструкцію. Щось, чого не помітила чи не зрозуміла, коли вперше побачила один із пристроїв. У центрі кулі була колона...

— Це копія кімнати з кристалічною колоною, — очі Навані розширилися. — Ви не припускаєте...

— Ось як створюється поле, — Рабоніель постукала по кулі помаранчевим панцирним нігтем. — Це різновид Душезаклинання. Фабріал переконує повітря навколо колони, нібито воно — суцільне скло. Ось чому відрізання шматка нічого не дає.

— Це неймовірно. Застосування Сплеску, якого я ніколи навіть не очікувала. Це не повна трансформація, а якийсь напівстан. Він тримається постійно, використовуючи цю кулю як модель для імітації...

— В інших вузлах мають бути подібні кулі.

— Очевидно, — погодилася Навані. — Після того як від’єднали цю кулю, щит став слабшим ніж раніше?

— Ми не можемо сказати. Одного вузла має бути достатньо, щоб зробити трансформацію вічною.

— Як захопливо...

«Не піддавайся, Навані. Вона хоче, щоб ти думала як учена, а не як королева. Хоче, щоб ти працювала на неї, а не проти».

Цю хитрість стало ще важче підтримувати, коли Рабоніель поклала на стіл щось іще. Маленький діамант завбільшки з ніготь великого пальця Навані, заряджений Буресвітлом. Але... відтінок був трохи іншим? Навані взяла камінь, нахмурилася й повертіла в пальцях. Вона не могла точно визначити без сфери з Буресвітлом для порівняння, але здавалося, що цей колір був блакитно-зеленого відтінку.

— Це не Буресвітло, правда? І не Пустосвітло?

Рабоніель заспівала в якомусь ритмі. Але потім, усвідомивши, що Навані не зрозуміє, сказала:

— Ні.

— Третє світло. Я знала це. Коли я дізналася про Пустосвітло, то задумалася. Троє богів. Три види Світла.

— Ах, але це не третій вид Світла. Той ми називаємо Життєсвітлом. Сила Культивації в чистому вигляді. Це щось інше. Щось унікальне. Ось причина, чому я прибула до цієї вежі. Це суміш Буресвітла та Життєсвітла. Схожа на...

— Схожа на те, як Родич — дитя Гонора та Культивації, — закінчила за неї Навані.

Бурекляття. Саме це мав на увазі Родич, говорячи, що їхнє Світло більше не працює. Їм не вдалося змусити вежу функціонувати, тому що щось трапилося зі Світлом вежі.

— Воно витікало ледь помітною цівкою. Щось не так із вежею, що не дає йому текти, — ритм Рабоніель став енергійнішим. — Але це доказ. Я давно підозрювала, що має бути спосіб змішувати та змінювати різні види Світла. Ці три енергії є засобом, за допомогою якого працюють усі Сплески, але ми знаємо про них так мало. Що ми могли б зробити з цією силою, якби справді її розуміли? Це Вежесвітло є доказом того, що Буресвітло й Життєсвітло можуть змішуватись і створювати щось нове. Чи можна зробити те саме з Буресвітлом та Пустосвітлом? Чи це виявиться неможливим, оскільки вони протилежні?

— А вони протилежні? — спитала Навані.

— Так. Як ніч та день або олія та вода. Але, можливо, ми знайдемо спосіб об’єднати їх. Якщо так, це, можливо, стане... моделлю для наших народів. Шляхом до єдності замість чвар. Доказом того, що ми, хоча й протилежні, можемо співіснувати.

Навані витріщилася на сферу Вежесвітла і відчула необхідність виправити одну річ:

— Олія та вода не протилежні.

— Звичайно ж протилежні, — заперечила Рабоніель. — Це центральний догмат філософії. Вони не можуть змішуватися і повинні завжди залишатися розділеними.

— Лише тому, що дві субстанції не змішуються, вони не стають протилежними, — пояснила Навані. — Пісок і вода також не змішуються, але ви не назвали б їх протилежними. Це не має значення. Олію можна змішати з водою, якщо у вас є емульгатор.

— Я не знаю цього слова.

— Це свого роду зв’язувальна речовина, Стародавня.

Навані підвелася. Якби її речі все ще були тут... так, у кінці кімнати вона знайшла ящик із простими матеріалами для експериментів.