Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 174)

Що цікаво, Венлі припускала, що Рабоніель розлютиться, проте остання сприйняла інцидент спокійно. Здавалося, майже потішилася з того, що сталося, і приховувала якісь власні мотиви. Мабуть, вона не хотіла, щоб спотворення вежі сталося надто швидко.

У всякому разі Венлі розбиралася з наслідками інциденту до пізньої ночі, перекладаючи для різних Сплавлених. Лише цього ранку вона змогла звільнитися й перевірити те, що їй сказала Мазіш.

Рлайн, Живий.

Біля дверей Венлі зустрілася з головним тюремником — Владним у жахливій подобі із шпичастим гребенем, що починався на голові й спускався вниз по шиї.

— Не знала, що в нас є в’язниця, — тихо сказала вона йому в Ритмі байдужості.

— Її збудували люди, — відповів він, також у Ритмі байдужості, — Я опитав кількох тутешніх працівників. Вони стверджують, що тут тримали вбивцю.

— Того самого вбивцю?

— Так, його. Він зник прямо перед нашим прибуттям.

— Він мав знепритомніти.

— Ну, з ним такого не сталося, і його ніхто більше не бачив.

— Ти мав повідомити мені про це раніше, — сказала Венлі. — Повелителька вважає, що певні Променисті у вежі все ще можуть користуватися своїми силами. Можливо, цей теж десь тут і готується вбивати.

Жахливоподобний замуркотів у Ритмі зніяковіння:

— Ну, ми готували це місце на випадок, якщо нам знадобиться посадити Владного з належними зручностями. У нас є більша в’язниця для людей. Подумав, що це буде хороше місце для твого друга, доки не надійде офіційний наказ.

Венлі окинула поглядом коридор із порожніми камерами, освітлений топазовими ліхтарями, що звисали зі стелі. Вони надавали приміщенню м’якого коричневого тепла, кольору кремового каменю.

— Чому ви замкнули його? — запитала вона.

— Він ессай, — відповів жахливоподобний у Ритмі глузування.

Він використав стародавнє слово, запозичене у Сплавлених. Воно означало щось на зразок «любитель людей», хоча подоба Венлі, що надавала можливість розуміти всі мови, підказувала їй, що буквально воно означає «волохатий».

— Він був шпигуном, якого мої співуни послали стежити за людьми. — Виходить, він зрадив вас. Стверджує, що люди утримували його проти його волі, але не потрібно багато розпитувати, щоб дізнатися правду. Він дружив із Променистими — був їхнім слугою чи щось таке. Міг піти будь-коли, але не пішов. Мабуть, хотів залишитися рабом, — він перейшов на Ритм страт, який рідко використовувався.

— Я поговорю з ним, — сказала Венлі. — Віч-на-віч.

 Жахливоподобний розглядав її, із викликом наспівуючи в Ритмі руйнування. Вона заспівала в тому ж ритмі, адже мала вищий за нього статус, поки була Голосом Рабоніель.

— Я повідомлю Повелительці Бажань про те, що ти зробила, — нарешті мовив він.

— Як хочеш, — відповіла Венлі, а потім навмисне почекала, доки він не вийшов і не зачинив двері.

Венлі вже за звичкою зазирнула в Гадесмар, хоча знала, що спрени спустошення не можуть ховатися у вежі. Це вже стало інстинктом. І вона...

Стоп. Тут справді зачаївся спрен спустошення.

Він ховався в тілі крем’ячка. Більшість спренів могли проникати в тіла, але не могли проходити крізь інші тверді предмети. Вона недуже добре знала всі різновиди спренів спустошення, але цей, мабуть, зрозумів, що більше не може сховатися у вежі, як колись, тому використав цей метод, щоб залишитися непоміченим.

Вона налаштувалася на Ритм тривоги, і Тембр погодилася з ним. Спрен спостерігає за нею чи за Рлайном? Чи просто патрулює? Чи не робила вона нещодавно чогось, що може її видати?

Венлі зберегла самовладання, вдала, що задумалася, і розміреним кроком зайшла в тюремну камеру. Потім удала, що лише зараз помітила крем’ячка, і прогнала його. Тварина квапливо побігла по стіні та полізла під двері. Вона заглянула в Гадесмар і побачила, як спрен спустошення — крізь сотні мерехтливих кольорів, що складали вежу, — віддаляється разом із крихітною цяткою світла, що відповідала крєм’ячку.

Це змусило її сильно занервувати, вона кілька разів пройшлася туди-сюди, потім знову все перевірила, і після цього нарешті змусила себе повернутися до камери.

— Рлайне.

Він підняв очі на неї. Потім насупився й підвівся.

— Це я, — сказала вона в Ритмі миру мовою слухачів задля додаткової секретності. — Венлі.

Рлайн підійшов ближче до ґрат, і його очі зиркнули на її обличчя. Він заспівав у Ритмі спогадів:

— Я гадав, що всіх слухачів убили.

— Більшість із нас. Що ти тут робиш, Рлайне? Останнє, що ми дізналися про тебе, — це те, що люди виявили тебе у військових таборах і стратили!

— Мене... не виявили, — він говорив у Ритмі зацікавлення, але мова його тіла — він справді перейняв деякі людські риси — видавала справжні емоції. Очевидно, він їй недовіряв. — Мене зробили прикладом, використовували для експерименту. Відправили в бригади мостонавідників. Не думаю, що хтось коли-небудь запідозрив, що я шпигун. Вони просто подумали, що я занадто розумний як для паршмена.

— Ти весь цей час жив серед них? Той охоронець каже, що ти есе... співчуваєш людям. Я не можу повірити, що ти живий, і я не... я маю на увазі...

Мова підвела її, Венлі запнулася й лишилася стояти там, наспівуючи в Ритмі згуби й почуваючись ідіоткою. Тембр підхопила той самий ритм, і це якось допомогло.

Рлайн уважно розглядав її. Він, мабуть, чув, що подоби влади змінюють особистість. Буря забирай... вони завжди про це знали. Знали, що вони небезпечні.

— Рлайне, — сказала Венлі м’яким голосом, — це я. Справді я. Ця подоба не... змінила мене так, як буремна подоба змінила інших.

Тембр запульсувала. «Скажи йому правду. Покажи йому, хто ти».

 Вона приховує правду. Ні, вона не зможе.

— А інші? — запитав він із надією. — Ремала? Ешонай? Вона воювала з Адоліном, як ми думаємо. Ти знаєш... чи вона...

— Я сама бачила труп сестри на дні прірви, — сказала Венлі в Ритмі болю. — Не залишилося нікого, крім мене. Він... Одіозум забрав їх, перетворив на Сплавлених. Мене не чіпав, бо хотів, щоб я розповідала історії про наш народ, надихала ними щойно звільнених співунів. Але думаю, що він боявся нас як групи. Саме тому і знищив.

Вона знову заспівала в Ритмі згуби. Зрештою Рлайн приєднався до неї та пішов уперед, поки не опинився біля ґрат.

— Вибач, Венлі, — сказав він нарешті. — Це, мабуть, було жахливо.

«Він не знає, — зрозуміла вона, — що у всьому цьому винна я. Звідки йому знати? Він був серед людей. Для нього я просто... ще одна слухачка, що вижила».

Ця думка її збентежила.

— Ти повинна звільнити мене, — попросив Рлайн. — Я сподівався, що вони повірять у мою історію, але мене надто добре знають у вежі. Коли ти єдиний «паршмен», якого всі знають, стає складно не виділятися.

— Я подивлюся, що зможу зробити, — сказала Венлі в Ритмі примирення. Вартові недовіряють мені — багато з них не довіряють, — а розмова з тобою лише погіршить ситуацію. Якщо я тебе звільню, то що ти збираєшся робити? Не втягнеш мене в неприємності, правда?

Він насупився, а потім замугикав у Ритмі невдоволення.

— Ти справді співчуваєш людям, — сказала Венлі.

— Вони мої друзі. А тепер і моя сім’я. Вони не ідеальні, Венлі, але якщо ми хочемо перемогти Одіозума, вони нам знадобляться. Нам потрібна ця вежа.

— Хіба ми хочемо перемогти Одіозума? Багатьом подобається такий розвиток подій, Рлайне. У нас є власна країна — не кілька халуп у сільській глушині, а справжня країна з містами, дорогами, інфраструктурою. Варто тобі нагадати, що все це було здебільшого побудовано зусиллями поневолених співунів. Люди не заслуговують нашої вірності чи навіть союзу після того, що зробили нам.

Рлайн не відразу заперечив. Натомість заспівав у Ритмі напруження.

 — Ми опинились буквально між двома бурями, — нарешті сказав він. — Але якщо мені треба вибрати одну з них, щоб пройти, Венлі, я виберу великобурю. То колись була наша буря. Спрени були нашими союзниками. І так, люди намагалися експлуатувати слухачів, а потім намагалися знищити нас, але це вдалося Сплавленим. Одіозум вирішив знищити наш народ. Я не збираюся йому служити. Я...

Він замовк, можливо, усвідомлюючи, що каже. Він намагався почати розмову ухильно, явно хвилюючись, що вона була агентом Одіозума. Тепер же підтвердив свою позицію. Рлайн подивився на Венлі, і його спів замовк. Він чекав.

— Я не знаю, чи можна чогось досягти, б’ючись із ним, Рлайне, — прошепотіла вона. — Але я... сама зберігаю таємниці від Одіозума. Я намагалася створити щось не під його владою, з тими, з ким я могла б... не знаю, започаткувати нову групу слухачів.

Вона намагалася власним жалюгідним способом виправити те, що зробила.

— Скільки їх? — спитав Рлайн у Ритмі хвилювання.

— Наразі з десяток. Я попіклувалася, щоб вони доглядали за непритомними Променистими. У мене є певна влада у вежі, але я не знаю, наскільки вона поширюватиметься. Це складно. Різні Сплавлені мають різні мотиви, і я заплуталася у всьому цьому. Я допомогла врятувати деяких людей, яких збиралися стратити, але не зацікавлена у союзі з ними загалом.

— Кого ти врятувала? Королеву?

— Ні, не набагато менш важливі люди, — відповіла Венлі. — Лікар і його дружина, які...

— Лірін і Гесіна? — спитав він у Ритмі хвилювання. — І їхня дитина, я сподіваюся.

— Так. Звідки ти...

— Ти маєш, витягнути мене, Венлі, — перервав її Рлайн. — І відвести до Гесіни. У мене є щось корисне, що я можу їй показати, і тобі, якщо захочеш допомогти.