Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 173)
— Переслідувач перезаряджається, але не залишає фабріал без нагляду! Він отримує Пустосвітло від Сплавленої.
Каладін кивнув і притиснув долоню до стіни. В його думках заговорив спрен вежі:
«ВонаменевбиваєВонаменевбиваєВонаменевбиває. Зупиницезупинице».
— Я намагаюся, — сказав Каладін.
Він дістав кілька своїх самоцвітів, а потім влив у них своє Буресвітло, щоб зберегти те, що залишилося.
— Я не впевнений, що зможу знову перемогти цього монстра. Без союзників на полі бою. Він занадто добре б’ється сам на сам. Отже, мені потрібна ще одна прихована кімната. З єдиним виходом і дверима, які швидко відчиняються й зачиняються.
«Ти збираєшся ховатися? — істерично відгукнувся Родич. — Ти не можеш...»
— Я не покину тебе, але ти повинен зробити, що я прошу. У нас не так багато часу. Будь ласка.
— Каладіне! — закричала Сил. — Він іде!
Каладін вилаявся, залишив Родича і метнувся до перехрестя темних коридорів попереду.
— Пригнися! — закричала Сил.
Каладін пригнувся, ледь уникнувши хватки Переслідувача, коли той утілився. Коли Каладін кинувся в інший бік, істота ще раз спробувала його впіймати, скинувши оболонку та кинувшись наввипередки Каладіну.
Намагаючись зіграти роль здобичі в паніці, Каладін розвернувся й побіг в інший бік, хоча ненавидів повертатися спиною до таких істот. Він майже відчував, як Переслідувач втілюється, намагаючись схопити його за шию...
Коли Каладін кинувся коридором, люди, які спостерігали за гонитвою, позачиняли двері. Позаду зареготав Переслідувач. Так, він розумів
— Біжи! — закричав він. — Біжи, людисько!
Попереду спалахнуло гранатове сяйво, а потім почало рухатися бічним коридором. Каладін побіг у тому напрямку, коли Сил попередила його, що наближається Переслідувач. Гранатове сяйво, на щастя, просунулося прямо по стіні, а потім спалахнуло, висвітивши самоцвіт, захований у камені. Каладін втягнув Буресвітло з однієї зі своїх сфер, зарядив самоцвіт, і двері почали відчинятися. Вони були швидшими, ніж попередні, як він і попрохав.
— Він майже тут! — крикнула Сил.
— Як тільки я зайду, — прошепотів Каладін спрену вежі, — починай зачиняти двері. А потім заблокуй їх.
Він озирнувся й побачив червоне світло, що швидко наближалося. Отже, глибоко вдихнувши, Каладін пірнув у приховані до цього двері. Як він і просив, ті відразу ж почали зачинятися. Каладін повернувся обличчям до коридору, стривожено витягнувши скальпель. Він удав, ніби мав намір стояти там і битися.
Знову схопи мене за спину, як ти робив раніше. Будь ласка. Стрічка затанцювала над його головою. Каладін стрибнув уперед, протиснувшись крізь дверний отвір, який уже зачинявся, саме тоді, коли Переслідувач втілився в кімнаті позаду нього.
Каладін упав уперед і, силкуючись, підвівся. Двері за його спиною з гуркотом зачинилися. Він чекав, і серце калатало в грудях, потім обернувся й подивився на двері. Чи достатньо тоненька стрічка Переслідувача, щоб протиснутися через щілину? Ці приховані двері були настільки герметичні, що їх майже неможливо побачити ззовні, і Сил теж мала вигляд стрічки. Він припустив, що ті самі правила діють на Переслідувача.
Сил опустилася поруч із ним, набувши вигляду молодої жінки у формі Четвертого мосту. Вона надала одягу темно-синього кольору.
Усе затихло. Потім почувся гнівний крик, приглушений каменем майже повністю. Каладін усміхнувся, випроставшись. Йому здалося, що Переслідувач кричав:
— Боягуз!
Каладін віддав честь зачиненим дверям, а потім повернувся, щоб по бігти назад тим самим шляхом, яким прийшов. Йому знову довелося шикнути на людей, щоб вони зачинили двері й не потрапляли на очі. Де ж їхнє почуття самозбереження?
Коли вони побачили його, їхні очі сповнилися надією. І в тих виразах він зрозумів, чому люди хотіли це бачити, попри небезпеку. Вони думали, що загарбники підкорили всіх і правлять ними, але тут залишився Променистий. Їхні надії немов тиснули на нього, І він нарешті дістався прихованого тунелю. Сплавлена з пучком волосся стояла в зосередженій позі, притиснувши руку до сапфіра.
Каладін підібрав з підлоги якийсь уламок. Його краї були гладко зрізані. Робота Сколкозбройця.
Каладін стрибнув уперед і відштовхнув Сплавлену, намагаючись скинути її зі скелі. Це змусило її крикнути й вийти з трансу, але вона схопилася за виступ і не впала.
Перш ніж вона встигла його зупинити, Каладін ударив самоцвіт уламком, і той розколовся. Цього було достатньо — тріснуті камені не могли втримувати Буресвітло, — але для впевненості він ударив ще кілька разів, потім вирвав сапфір із корпусу та кинув його в прірву.
Самоцвіт зник у темряві, впавши на сотні футів зі стрімчака до скель далеко внизу. Каладін щось відчув, коли сапфір вирвався. Слабке відчуття, що темрява у вежі загусла — чи, можливо, Каладін лише зараз усвідомив результати недавньої спроби Сплавленої спотворити вежу.
Каладін перевів подих — місію завершено. Він позадкував, однак саме в цю мить його Буресвітло майже вичерпалося, енергія вичахла, і темрява ставала все сильнішою — Каладін відчув слабкість. Він обперся рукою об стіну, бо в очах затуманилося, і втома, здавалося, стала надто сильною.
Перед Каладіном метнулася тінь, і він змусив себе насторожитися, але не встиг відсахнутися, і Сплавлена з пучком волосся встигла встромити ножа йому в груди. Він миттєво відчув різкий біль і витягнув скальпель, але Сплавлена відскочила, перш ніж він встиг вдарити її.
На камені закрутилися спрени болю, а Каладін похитнувся, стікаючи кров’ю. Він втягнув залишки Буресвітла й притиснув руку до рани. Буря. Його розум... затуманився. І темрява здавалася такою сильною.
Однак Сплавлена, здавалося, не хотіла завдавати наступного удару. Вона сховала ніж і сплела перед собою пальці, спостерігаючи за ним. Як не дивно, він помітив, що скляна сфера зникла з маленької кам’яної ніші. Куди Сплавлена поділа її?
— Ти продовжуєш зцілюватися, — зауважила вона. — І раніше я бачила використання сплеску Адгезії. З того, як ти рухаєшся, прикутий до землі, я припускаю, що Гравітація вже не підкоряється тобі. Отже, не пов’язано з твоєю гібридною силою? Тією, яку ваш орден часто використовує, щоб направляти стріли в польоті?
Каладін не відповів. Він стиснув скальпель, чекаючи, поки рана загоїться. Біль не зникав. Загоєння відбувалося повільніше, ніж зазвичай?
— Що ти зробила мені? — прохрипів він. — Клинок отруєний?
— Ні, я просто хотіла перевірити, як проходить твоє зцілення. Здається повільним, чи не так? Гм-м-м...
Йому не подобалося, як вона дивилася на нього, — проникливо й зацікавлено, наче лікар, який оглядає труп перед розтином. Здавалося, її не хвилювало те, що він позбавив її можливості спотворити вежу — можливо, тому, що атака Каладіна лише сповільнила досягнення кінцевої мети — дістатися до кристалічної колони.
Він підняв скальпель, чекаючи, поки загоїться буреклята рана. Загоєння продовжувалося. Але дуже повільно.
— Якщо ти мене вб’єш, — зауважила Сплавлена, — я просто відроджуся. Виберу найневиннішого серед співунів вежі. Мабуть, матір, дитина якої достатньо доросла, щоб зрозуміти біль утрати, але недостатньо доросла, щоб зрозуміти, чому мати тепер не визнає її.
Каладін мимохіть загарчав, ступаючи вперед.
— Так, — сказала Сплавлена. — Справжній Вітробігун, аж до самого яхонтосерця. Неймовірно. Мене запевняли, що у вас не було жодної спадкоємності спренів чи традицій, які передавалися від древніх. Проте ті самі погляди, ті самі структури виникають природним шляхом, немов гратка кристала, який росте.
Каладін знову загарчав та ковзнув убік, до свого кинутого списа та черевиків.
— Ти повинен піти, — сказала Сплавлена. — Якщо ти знову вбив Переслідувача, це викличе неабиякий переполох серед мого народу. Я не вірю, щоб таке коли-небудь сталося. Попри це, у мене є Сплавлені та Владні, які незабаром приєднаються до нас і завершать його роботу. Ти можеш утекти від них, якщо підеш зараз.
Каладін невпевнено вагався. Його інстинкти підказували, що він повинен робити протилежне тому, що сказала ця Сплавлена, з принципу. Але він передумав і втік у коридори — бік усе ще болів, — покладаючись на спрена вежі та Сил, які зможуть вивести його з небезпеки до надійного сховку.
60
Ессай
Венлі відчула, як усі ритми завмерли, коли побачила Рлайна в камері. Це нагадувало тишу після крещендо.
У цій тиші Венлі нарешті повірила в те, що сказала їй Мазіш. У цій тиші змінився весь Рошар. Венлі більше не була останньою. І в цій тиші Венлі здалося, що вона чує щось далеке, за межами ритмів. Чистий тон.
Рлайн подивився крізь грати, а потім усміхнувся їй.
Мить спокою скінчилася. Здавалося, він перейняв деякі людські вирази обличчя. Чи впізнав він її в цій подобі? Візерунки її шкіри були такими ж, але вони з Рлайном ніколи не були близькі. Напевно, він бачив лише незнайому Владну.
Венлі відступила коридором, проминувши кілька порожніх камер із гратами на дверях. Це було наступного дня після інциденту з Буреблагословенним і руйнування вузла. Коли сталася ця подія, Венлі прямувала до Рлайна, але мусила повернутися до володарки.