Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 171)

Він гойднувся назовні, а потім на балкон унизу. Тут, на жаль, хтось жив. Тож після того, як Каладін дістав мотузку, він промчав через кімнату якоїсь родини, перестрибнувши та ковзнувши по їхньому обідньому столу. За мить вийшов за двері зі списом у руці. Каладін почув віддалений крик гніву з-за балкона — співуни нагорі зрозуміли, що він утік шляхом, яким вони не могли його наздогнати.

Тут його знайшов спрен вежі й почав направляти. Шари та кристалічні лінії не завжди йшли прямо по коридорах, тому інколи світло оберталося навколо нього, слідуючи за жилкою в камені. Іноді зникало, коли для нього не було прямого шляху, але завжди з’являлося поперед Каладіна знову, світячись на підлозі чи стіні, спонукаючи його йти вперед.

Звичайно ж, Каладін привертав увагу. Завдяки тому, що стояла пізня година, він не стикався з натовпом, який міг сповільнити його, але й патрулі вартових також ніщо не відволікало. Він зарядив і кинув спис у двох вартових, які випадково вискочили в коридор попереду нього, а потім схопив один зі впущених ними списів, поки вони борсалися й лаялися, намагаючись відліпити його стару зброю від своїх пальців.

З наступними вартовими було не так легко впоратися. Він побачив, як ті поспішно гуртуються на перехресті — там, де йому доведеться пройти, або ж довго обходити це місце. Каладін сповільнився в коридорі, спостерігаючи, як вони шикуються із сітками в руках. Його першим поривом було залізти на стіну й дезорієнтувати їх. Але, звісно, Каладін більше не мав доступу до цієї здатності — він підозрював, що пройде багато часу, перш ніж нарешті усвідомить, що гравітаційні Викиди не працюють.

Він схопив спис однією рукою, засунувши ратище під пахву, і кивнув Сил. Разом вони прорвали блокаду. Кілька солдатів мали арбалети, тож він вільною рукою зарядив кам’яну стіну. Коли вони вистрілили, болти відхилилися до неї.

Група з сітями стояла позаду співунів із сокирами. Зброя нагадала йому паршендійську, але співуни були одягнені як азіші, у різноколірні мундири, без самоцвітів, вплетених у бороди.

Вони знали, як боротися з Променистими. Співуни із сокирами швидко підійшли, змусивши його вступити в бій, і тоді почали злітати сіті. Каладін відкинув одну списом, але при цьому став вразливим, і сокира вдарила його в бік — така рана означала б смерть для звичайного солдата.

Каладін відсахнувся від сокири, і гострий біль згас, коли Буресвітло зцілило його, але інша сітка злетіла над головою. Вони були б не проти спіймати нею когось зі своїх, аби лише заплутувати Каладіна достатньо довго, щоб почати його рубати.

Відчуваючи самотність більше ніж будь-коли, Каладін ухилився від сітки й відступив. Він хотів зарядити одну із сіток і приклеїти до підлоги, щоб її неможливо було відірвати, але не міг нахилитися, щоб доторкнутися до неї.

«Може, варто зняти черевики», — подумав він. Ця ідея суперечила всім його тренуванням, але він не бився, як колись. Нині забитий палець на нозі виліковувався миттєво, тоді як можливість заряджати долівку, по якій він ходив, була величезною перевагою.

Кількома обережними випадами він змусив співунів триматися на відстані, а потім відступив, перш ніж сітка змогла його зловити. На жаль, ця група, напевно, мала зупинити його, доки не прибудуть Владні та Сплавлені. Усе спрацювало ідеально. Без Сколкозбройця Каладін став не таким невразливим, як колись. Його поступово відтіснили до наступного перехрестя.

— Каладіне, — окликнула Сил, ширяючи біля його голови стрічкою світла. — Ліворуч від тебе.

Він швидко глянув туди й побачив мерехтливе гранатове світло на стіні далі в коридорі зліва. Що ж, він точно не зможе пробитися через цих солдатів найближчим часом. Він кинувся до світла, а солдати — виправдано боячись Променистого — пішли слідом, уже обережніше. Це дало Каладіну час відчинити поштовхом ноги двері та, слідуючи за світлом, увійти до розкішної крамниці склодувів.

Це місце здавалося глухим кутом, аж тут він помітив самоцвіт, вмурований у стіну за прилавком. Каладін перестрибнув через нього, зарядив камінь — і стіна розступилася. Він прослизнув крізь отвір, а потім знову зачинив прохід за собою.

Каладін опинився в іншій, більшій крамниці, заставленій недоробленими манекенами для одягу. Він налякав нічного робітника, чоловіка з тайленськими моряцькими вусами та закрученими бровами. Робітник випустив тесло, скочив на ноги та сплеснув.

— Ясновельможний Буреблагословенний! — вигукнув він.

— Тихше, — сказав Каладін, перетинаючи кімнату й прочиняючи двері, щоб визирнути в коридор. — Тобі треба сховатися. Коли вони прийдуть і запитають, то ти мене не бачив.

У коридорі було порожньо, і Каладін був майже впевнений, що знає, де він зараз. Цей короткий шлях повністю обходив блокування. Залишалося сподіватися, що це зіб’є з пантелику солдатів, коли ті намагатимуться вистежити його. Каладін хотів вислизнути за двері, але тесляр схопив його за руку.

— Променистий, — сказав він. — Як? Ти все ще борешся?

— Так само, як і ти. День за днем роблю наступний крок, — Каладін узяв чоловіка за зап’ястя. — Не дай убити себе. Але також не втрачай надії.

Той кивнув.

— Сховайся, — велів Каладін. — Вони прийдуть мене шукати.

Він вискочив у коридор і приєднався до Сил. Приблизно через десять хвилин бігу почув крики праворуч, але ніхто не вибіг — Каладін зрозумів, що вони подумали, буцімто він прямує до сходів, які вели прямо до більшого сходового маршу, який, своєю чергою, вів до підвалу. Мабуть, вони вирішили, що він намагається врятувати королеву або дістатися до кристалічної колони.

Їхня помилка дозволила пройти кількома дальніми шляхами, не зустрівши жодного патруля, доки він нарешті не наблизився до атріуму. Йому вдалося перетнути весь поверх, але тепер він був настільки глибоко у вежі, що майже опинився в оточенні.

Світло привело Каладіна до північного боку вежі, через кілька житлових коридорів, де з-під дверей світилося. Кімнати біля атріуму та його величезного вікна були популярними — тут люди все ще могли бачити сонячне світло, і в атріумі загалом було тепліше, ніж по периметру, до того ж з легким доступом до ліфтів.

У цьому місці панувала неприродна тиша, можливо, через комендантську годину. Каладін звик до того, що атріум живий, тут цілий день лунають розмови, а ліфти тихо брязкають під час руху. Сьогодні ввечері тут панувала тиша. Він прокрадався шляхом, який показував спрен вежі, гадаючи, коли ж зустріне ворогів. Напевно, хтось зрозумів, що він робить. Звичайно, вони...

Він зупинився в коридорі, побачивши попереду яскраве світло. Міг заприсягтися, що дійшов до найдальшого краю вежі, до місця біля величезного скляного вікна, яке виходило на схід. Тут не повинно бути кімнат, але попереду, праворуч від нього, крізь якийсь отвір пробивалося місячне світло.

Він повільно підійшов і виявив місце, всіяне уламками. Таємні двері в стіні були виламані, і коли Каладін визирнув, то побачив за дверима короткий тунель, що виходив назовні. Це справді була східна стіна вежі, плаский бік Урітіру. Таємний тунель тут був старим, а не щойно прорубаним, і вів до гір.

Там був Переслідувач. Він стояв з якоюсь іншою Сплавленою й оглядав дивний пристрій у кінці короткого тунелю, саме там, де він закінчувався й виходив назовні. Сяйнистий сапфір, завбільшки з яхонтосерце прірводемона, був встановлений у вбудовану підставку, що підіймалася з підлоги. Весь механізм був покритий кремом, тому що довго пробув тут, і Сплавленим довелося розбити кремову кірку, щоб дістатися до самоцвіту.

Каладін відразу зрозумів, що відбувається. Як і говорив Родич, вузол для захисту вежі було розміщено там, де він міг природним чином всотувати Буресвітло під час бур, коли вони досягали такої висоти. Незнайома Сплавлена була високою, з пучком червоно-помаранчевого волосся. Вона носила практичне бойове спорядження зі шкіри та тканини і стояла, склавши руки за спиною й оглядаючи сапфір.

Іншим Сплавленим був, як Каладін уже помітив, Переслідувач. Величезна гора хітину й темно-коричневої тканини з очима, що світилися темно-червоним. Усі сфери з ліхтарів у коридорі позаду Каладіна вийняли, тому єдине світло линуло від сапфіра.

— Бачиш? — сказала Сплавлена алетійською, коли вони помітили Каладіна. — Я ж казала тобі, що він прийде. Я дотримуюсь своїх обіцянок, Переслідувачу. Він твій.

Червоні очі пильно подивилися на Каладіна, а потім потемніли, коли стрічка багряного світла вирвалась із центру обрисів Переслідувача. Тіло — викинуте лушпиння — впало на підлогу. Каладін підняв спис, намагаючись визначити, де приземлиться Переслідувач. Він покладався на чуття, сподіваючись зловити Сплавленого, коли той втілюватиметься.

Однак цього разу стрічка Переслідувача кілька разів підстрибнула й закрутилася, дезорієнтуючи Каладіна. Він штрикнув списом знову, але не влучив, і Переслідувач виник збоку від списа Каладіна. Істота кинулася на юнака, і той позадкував у темний коридор за межами тунелю.

Істота ступила в розбитий дверний отвір. Каладін зарядив свій спис і кинув його в Переслідувача — Сплавлений рефлекторно спіймав його. Його руки прилипли до списа, а Каладін стрибнув уперед і штовхнув Сплавленого, змусивши його відступити. Два кінці списа прилипли до обох боків одвірків.