Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 170)

За допомогою двох щіток Каладін зміг піднятися й оглянути отвір у камені. Сил залетіла в темну шахту, до світла на іншому кінці. Він почув розмову вартових, коли ті повернулися, але тепер був за рогом від них, і вони не могли його бачити.

Ця вентиляційна шахта, здавалося, повертала в бік кімнати з телестилями трохи ліворуч. Вона справді досить широка. Можливо.

Сил схвильовано помахала рукою, тож він протиснувся в отвір. Шахта виявилася більш ніж достатньо широкою праворуч і ліворуч, але не дуже високою. Каладіну довелося рухатися, використовуючи ручки щіток, щоб підтягуватися. Він хвилювався, що шкрябання викаже його, але, на щастя, ліворуч шахта привела в невелику, добре освітлену кімнату. Шахта, в яку він заліз, проходила всередині товстої стіни між цією кімнатою та якимось приміщенням з іншого боку.

Це означало, що Каладін міг зазирнути в кімнату з отвору під стелею, і при цьому майже повністю ховався за кам’яною стінкою. Телестилі зависли над безліччю аркушів паперу, чекаючи на повідомлення. Не було жодних ознак двох співунок, яких вони бачили раніше, — ті повернули телестиль і завершили свою роботу. Однак дві інші співунки в розкішних сукнях стежили за телестилями, перевіряючи, чи не блимають вогники, ставили телестилі на дошки, де ті починали жваво писати, а неактивні складали купами на столах.

Сил залетіла всередину, і ніхто не глянув на неї, тож вона справді залишалася невидимою. Вона почала читати звіти, які надходили. Двері відчинилися, і ввійшов один з вартових, вимагаючи надіслати звіт своєму начальнику. Вони знайшли те, що нагадувало ознаки Променистого — а Переслідувач наказав усім стежити за подібними речами.

У Каладіна, можливо, лишилося небагато часу, перш ніж прибуде сама істота. Краще рухатися швидко. Коли вартовий пішов, Каладін тихо поворушився в тісній шахті, дотягнувся до пояса й витягнув шматок мотузки. Прямо під ним стояв стіл із багатьма телестилями, а також там лежав шкіряний футляр, з якого стирчало кілька кінчиків.

Йому потрібно дочекатися ідеального моменту. На щастя, відразу почало миготіти кілька телестилів — і вони, мабуть, передавали важливі повідомлення, бо дві співунки швидко повернулися до них і перестали писати звіт солдата. Каладін Викидом прикріпив мотузку до однієї щітки, а потім застосував до плаского боку щітки зворотний Викид, наказуючи притягувати лише певні предмети, зараз — шкіряний футляр.

Співунки були настільки зайняті, що Каладін відчув: це шанс. Він опустив щітку на мотузці до столу. Коли щітка наблизилася, шкіряний футляр почав рухатися за власним бажанням, перемістився й прилип до щітки.

Серце Каладіна калатало: він був упевнений, що його ось-ось спіймають. Він витягнув щітку з футляром на мотузці, і всередині тихо застукотіли телестилі. Ніхто не помітив, і він потягнув здобич у шахту.

У футлярі Каладін виявив багацько телестилів — щонайменше двадцять. Можливо, їх щойно доставили, оскільки вони все ще були зв’язані попарно шпагатом. Судячи з того, як рубіни сяяли Пустосвітлом, він сподівався, що вони працюватимуть у вежі.

Він сховав великий футляр у свій мішок. Тоді подумав про всю важливу інформацію, яка, напевно, передавалася через цю кімнату. Чи зможе він вкрасти ще щось?

Ні, сьогодні він уже достатньо ризикував. Він надіслав швидку думку Сил, і та підлетіла до нього, а Каладін поповз назад через вентиляційну шахту. Вона шмигнула попереду, а потім гукнула ззаду:

— Коридор порожній.

Він легко вибрався з отвору, вхопився пальцями за край і повис на мить, тихо зістрибнув з висоти кількох футів на підлогу коридору і знову визирнув у бік вартового поста.

— Що тепер? — спитала Сил. — Хочеш, щоб я знову прикинулася спреном спустошення?

Він кивнув. Хотілося спробувати інший шлях, бо він хвилювався, що ці солдати можуть запідозрити ту саму хитрість. Але вони одного разу повірили, і він знав прямий шлях до периметра цим коридором. Так буде безпечніше.

Однак поки Сил готувалася, Каладін помітив щось далі в коридорі, далеко від вартових. Миготливе світло. Він підняв руку, щоб зупинити Сил, а потім показав туди.

— Що це? — спитала вона, чкурнувши в бік світла.

Він обережно пішов слідом й наблизився до мерехтливого гранатового світла. Нахмурившись, Каладін притис до нього руку.

— Ваша світлосте Навані? — запитав він.

«Ні, — відповів голос, якийсь середній між чоловічим та жіночим. — Ти мені потрібен, Променистий. Благаю. Вони мене знайшли».

— Тебе?

«Один із вузлів! Який захищає мене. Благаю. Прошу, ти повинен захистити його. Благаю».

— Звідки ти знаєш? Ти повідомив її світлості Навані?

«Благаю».

— Де?

«Другий рівень, біля центрального атріуму. Я проведу тебе. Вони зрозуміли, то один із вузлів має бути назовні, щоб заряджатися Буресвітлом. Вони послали по неї. По Повелительку Болю. Вона забере мій розум. Благаю. Променистий. Захисти мене».

Сил висіла в повітрі біля нього.

— Що? — запитала вона.

Каладін опустив руку. Він так утомився.

Але сьогодні не міг дозволити собі втому. Він мав бути Каладіном, Буреблагословенним. Каладін Буреблагословенний б’ється в будь-якому випадку.

— Нам потрібно знайти кращу зброю, — сказав він. — Швидко.

59

Гратка кристала, який росте

Цей момент щодо емоційного впливу «Ритму війни» особливо зацікавить Ела.

Каладін знав: є ймовірність, що він зробить величезну помилку. Він не розумів природи вежі чи того, що відбувається з нею та Навані. Він дуже ризикував, показавшись.

Проте це гранатове світло врятувало його з лап Переслідувача. І зараз він почув щось у голосі спрена. Справжній переляк. Жах, поєднаний із благанням про захист, — те, що Каладін не міг проігнорувати.

Каладін був виснажений морально і фізично. Поки він біг, привабив зграйку спренів виснаження, схожих на струмені пилу. Гірше того, останніми днями підсвідомо панікував щоразу, коли брав у руки зброю. За останні місяці він навчився діяти, попри все це. Каладіна надихнула хвиля енергії, яка просочилася крізь нього ще до того, як він втягнув Буресвітло. Він дозволив їй керувати собою, замість утоми.

Зрештою все наздожене його. Але поки що він може прикинутися сильним. Вдати, що знову став солдатом.

Четверо вартових дивилися в інший бік, тож Каладін, біжучи на повній швидкості, майже дістався до них, перш ніж перший вартовий обернувся. Каладін скористався шансом, щоб спалахнути силою, і заробив ще одну частку секунди, коли вартовий запанікував і вирячив очі від страху.

Він скрикнув, коли Каладін наблизився, витягнувши руки перед собою й очікуючи удару списа. Багато людей бояться, що на них летить щось гостре, але поки його Буресвітло трималося, єдина реальна небезпека для Каладіна полягала в тому, що співуни переважали його чисельно та за силами.

Співун замахнувся, але Каладін перехопив спис. Тоді смикнув його, і противник утратив рівновагу. Його навчив цього маневру Ґав, який казав, що його необхідно навчитися, але практично неможливо виконати. Каладін додав власну хитрість, наповнивши ратище повним Викидом, завдяки чому воно прилипло до рук вартового. Тоді він штовхнув зброю вбік, обернувся й приклеїв її до списа іншого вартового.

Каладін схопив цей спис, також зарядив його, а потім залишив обох вартових прилиплими до своєї зброї. Поки вони кричали від здивування, Каладін тримав ратища схрещених списів — по одному в кожній руці — і штовхнув їх угору, щоб наконечники вдарилися об стелю. Потім плавно пірнув крізь утворений отвір, залишивши двох співунів кричати з усіх сил, марно намагаючись вивільнити зброю та руки.

Каладін ударив плечем третього вартового, ляснув співуна по спині й зарядив його мундир. Потім штовхнув цього вартового на четвертого. Вони впали купою, сплутані й прилиплі один до одного. Каладін пританцьовував на носках, чекаючи наступної атаки. Її не сталося. Співуни залишилися там, де він їх кинув, кричали та лаялися, намагаючись рухатися.

Він копнув спис і схопив його в повітрі. «Привіт, старий друже. Я постійно знаходжу шлях до тебе, чи не так?» Можливо, йому слід хвилюватися не про залежність Тефта. Завжди знаходилося виправдання, чому Каладіну знову знадобився спис, правда?

Ось чого він боявся. Саме це змусило його тремтіти. Тривога, що він ніколи не зможе відмовитися від зброї.

Він засунув спис під пахву й помчав тунелем. Мерехтливе гранатове світло з’явилося на підлозі перед ним, рухаючись уздовж одного з шарів у камені до сходів попереду.

— Ні, — сказав Каладін, сподіваючись, що спрен вежі почує його. — Внизу буде пост вартових. Я вже чую, як вони відгукуються на ті крики. Щоб спуститися на другий поверх, ми вийдемо на балкон по периметру, спустимося по стіні, а потім попрямуємо всередину. Так зможемо залишити позаду будь-які хвости.

Спрен, здавалося, почув, бо послав світло, яке рухалося вздовж стіни поруч із Каладіном, навпроти біло-блакитної стрічки Сил з іншого боку. Вони дісталися балкона за кілька хвилин, дещо швидше, ніж було потрібно, щоб пробратися всередину. Вони перебували на краю вежі, але центральний атріум був далеко на східному боці. Шлях повністю пролягав усередині вежі. Йому доведеться пройти через увесь другий поверх, щоб дістатися до нього.

Каладін почув позаду себе крики — він мав рацію, коли подумав про хвіст. Приклеїв спис до спини, наповнивши Викидом його частину і притуливши до своєї сорочки, а потім розмотав мотузку навколо пояса. Швидко накинув Викид на кінець, що дозволило приклеїти мотузку до поруччя, і тоді плавним рухом зіскочив на них, приклеївши інший кінець до своєї сорочки, якщо раптом послизнеться, а потім міцно стис мотузку.