Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 169)
Він поповз у темряві так швидко, як тільки наважувався, тримаючись однією рукою за стіну. Незабаром наблизився до коридору з ліхтарями вздовж стіни — це був третій поверх вежі, здебільшого заселений та освітлений. Ліхтарі висвітили попереду двох співунок, одягнених у хави, які тихо розмовляли. Сил обережно кидалася в бічні тунелі та закутки позаду них.
Каладін крався далеко позаду, покладаючись на Сил, щоб та вказувала йому повороти, оскільки двоє співунок часто лишалися поза його прямою видимістю. Ця частина вежі була великою пральнею, куди могли прийти темноокі, щоб скористатися громадською водою та милом. Він проминув кілька великих кімнат без дверей, де на підлозі розміщувалися басейни.
Зараз тут було майже безлюдно. Насоси вежі, мабуть, не перелаштували на роботу на Пустосвітлі. У тунелях йому довелося заховатися від кількох водовозних команд — людей, які тягнули візки під охороною співунів. Незабаром повернулася Сил, і Каладін пірнув у темну нішу біля порожньої кімнати, повної кошиків для білизни. Тут пахло милом.
— Попереду вартовий пост, — прошепотіла вона. — Вони пройшли через нього. Що ти хочеш робити?
— Поблизу є Сплавлені? — запитав Каладін.
— Не помітила. Тільки звичайні співуни.
— Теоретично звичайні вартові не повинні бачити тебе, якщо ти їм не дозволиш. Слідуй за тими співунками з телестилями. Сподіваюся, їхні кімнати десь поруч. Якщо вони розділяться, обери ту, яка в блакитній хаві — вишивка вказує на те, що вона має вищий статус. Як тільки дізнаєшся, де її кімната, повертайся, і тоді ми зможемо прокрастися іншим шляхом і вкрасти телестиль.
— Добре. Але якщо вони відійдуть занадто далеко від тебе, я заблукаю...
— Повернешся, якщо почнеш це відчувати, — сказав він. — Можемо спробувати в іншу ніч.
Сил полетіла геть без жодного слова, залишивши Каладіна, який ховався в кімнаті з кошиками. На жаль, невдовзі він почув голоси й визирнув — двоє співунів із кошиками йшли коридором. Напевно, навіть окупаційні війська стародавніх злих солдатів потребували прання. Каладін зачинив двері, замкнувшись у темряві, а потім, зрозумівши, що є ймовірність, що вони прийшли поставити свої кошики саме в цій кімнаті, схопив мітлу й Викидом приліпив її поперек дверей.
Оскільки він зарядив мітлу з обох кінців, крізь двері не мало бути видно Буресвітла. За мить двері зарипіли — хтось намагався штовхнути їх усередину. Роздратовані голоси з того боку скаржилися азірською мовою, і хтось знову спробував відчинити двері. Він стиснув у долоні ніж, а темрява тяжіла над ним. Жах кошмарів і втома, набагато глибша, ніж минуле перенапруження м’язів. Втома, яка так довго супроводжувала його, що він сприймав її як звичне явище.
Коли двері знову загриміли, він був
Він закліпав очима. Двері стояли нерухомо. Коли... коли це сталося? Він почекав кілька хвилин, витираючи піт з чола, а потім зняв Викид з мітли й прочинив двері. Два покинутих кошики стояли поруч, а співунів не було видно. Він зробив довгий видих, потім розчепив пальці на скальпелі й заховав його.
Нарешті повернулася Сил.
— Вони не пішли до своїх кімнат, — сказала вона, жваво кружляючи навколо стрічкою світла й виписуючи візерунки. — Вони залишили телестилі в кімнаті попереду — там
Каладін кивнув, глибоко дихаючи й стримуючи втому.
— З тобою... все добре? — спитала Сил.
— Усе добре. Отже, ти знайшла сховище телестилів. Не дивно, що вони влаштували таке у вежі.
Обслуговування сотень телестилів могло стати складним, тому багато великих лордів і леді створювали такі сховища. Різні локації, як-от сторожові пости навколо вежі, могли надсилати звіти до центрального сховища, де обслуговуючий персонал центру відбирав важливу інформацію та надсилав її особам при владі.
Співуни зберігали свої телестилі в центральних сховищах, де їх реєстрували, використовували та повертали. Писарки не могли забирати телестилі додому. У сховище не так просто залізти, яку яку-небудь спальню, щоб вкрасти один, але сховище могло надати інші можливості.
— Нам потрібно пройти повз цей сторожовий пост, — прошепотів Каладін, приховуючи втому.
— Іще дещо, Каладіне, — сказала Сил. — Подивись за двері, далі по тунелю.
Нахмурившись, він виконав її прохання — визирнув і поспостерігав за тунелем. Він був збентежений, аж поки не побачив, як щось промайнуло в повітрі, схоже на червону блискавку, що брижилась.
— Новий різновид спренів спустошення, — промовив він.
Ті, яких він бачив раніше, нагадували блискавки, що рухалися по землі.
— Але це не так, — сказала Сил. — Цей спрен має бути невидимим для людей, але щось не так у його аурі. Він залишає слід, який я помітила, спостерігаючи за вартовими.
Цікаво. Отже, вежа перешкоджала невидимості спренів?
— На тебе дивилися вартові, коли ти пролітала повз?
— Ні, але вони могли просто не помітити мене.
Каладін кивнув і поспостерігав ще трохи. Цей спрен у коридорі більше не з’являвся.
— Варто ризикнути й продовжити, — вирішив він. — Принаймні ми побачимо, чи за нами шпигують.
— А як щодо того сторожового посту? — спитала Сил.
— Сумніваюся, що ми зможемо непомітно пройти через нього. Вони охороняють усі підступи до важливих місць, як-от сховище телестилів. Але багато з цих кімнат мають вузькі вентиляційні тунелі у стелі. Можливо, ми зможемо пробратися через один з них?
Сил обережно повела його до перехрестя. Він глянув праворуч, туди, де четверо вартових перегородили шлях, по двоє з обох боків коридору. Вони носили мундири в алетійському стилі, з вузлами на плечах, і тримали списи на згинах ліктів. Каладін помітив один вентиляційний отвір неподалік, проте завузький, щоб туди протиснутися.
Він сам неодноразово так само стояв на варті. Якщо ці четверо добре навчені, їх нелегко чимось відволікти. Якщо хтось хотів добре захистити прохід, то часто ставив там чотирьох вартових. Двоє для того, щоб розібратися з порушеннями, і двоє для пильнування.
У такому вузькому коридорі й із вартовими, які здаються такими ж пильними, як і ці... Ну, він стикався з таким. Каладіна відволікали лише тоді, коли хтось із командувачів посилав його виконувати інше завдання.
— Сил, — прошепотів він, — ти починаєш усе краще змінювати кольори. Як думаєш, ти зможеш змінити колір, щоб стати як спрен спустошення?
Вона схилила голову набік, стоячи в повітрі біля нього, а потім зосереджено насупила обличчя. Її сукня почервоніла, але «шкіра» не змінилася, хоча це теж була її частина. Дивно.
— Думаю, це все, на що я здатна, — сказала вона.
— Тоді зміни сукню, щоб вона закрила руки рукавичками, а на обличчі створи маску.
Вона схилила голову набік, а потім змінила одяг, і той тепер нагадував примарну тканину, що огортала її. Він став темно-червоним, і все її тіло засяяло цим кольором.
Вона оглянула свої руки:
— Ти думаєш, це введе їх в оману?
— Можливо, — відповів Каладін, витягнув зі свого мішка мотузку, а потім Викидом приліпив її до стіни. — Лети, накажи всім чотирьом іти за тобою, а потім приведи їх сюди, щоб подивитися на це.
— Але... хіба ця мотузка не ризикує спричинити ще більше занепокоєння? Наприклад, якщо вони підуть по підкріплення?
— Нам потрібно щось достатньо розумне, щоб розлютити спрена спустошення. Я знаю, що таке — стояти на варті, і це звичайні воєнні подоби. Рядові солдати. Гадаю, якщо небезпеки не буде, вони просто відзвітують.
Він сховався в бічному коридорі, чекаючи, а тим часом Сил полетіла до сторожового поста. Вона була не зовсім схожа на спрена спустошення, але достатньо, щоб не видати себе.
Вона підлетіла до поста, а потім заговорила голосно, щоб Каладін її без зусиль почув:
— Гей ви там! Я дуже розлючена! Дуже-дуже розлючена! Чому ви там стоїте? Хіба ви не бачили?
— Ваша світлосте? — відгукнувся один із них алетійською. — Е, стародавня? Ми повинні...
— За мною, за мною! Ні, ви всі. Ходіть подивіться на це! Просто зараз. Я справді розлючена! Ви хіба не бачите?
Каладін напружено чекав. Чи спрацює це? Навіть коли Сил удавано сердилася, у її голосі чулася якась зухвалість. Вона говорила надто... по-живому як для спрена спустошення.
Проте вартові пішли слідом за нею — і, як він і сподівався, всю їхню увагу привернула осяяна мотузка на стіні. Каладін зміг непомітно прослизнути позаду них і проминув пост.
У кінці цього коридору були двері, які, за словами Сил, вели до кімнати з телестилями. Каладін не наважився проскочити крізь двері — він опинився б прямо в центрі діяльності ворога. Натомість пробрався до меншого коридору праворуч — і тут нарешті перепочив. Високо на стіні, під стелею, темний отвір позначав вхід до великої вентиляційної шахти в камені. Можливо, достатньо широкої, щоб він зміг туди протиснутися.
Повернулася Сил — знову біло-блакитна і, напевно, невидима.
— Вони надішлють одного зі своїх відзвітувати, як ти й сказав, — вона зазирнула до шахти в камені, яку знайшов Каладін. — Що це?
«Вентиляція?» — подумав він, намагаючись передавати їй думки беззвучно.
Це спрацювало.
— Здається завеликою як для вентиляції, — зауважила вона. — Це місце таке дивне.