Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 159)

Тож Венлі спустилася на плато, де могла побути на самоті. Тільки вона і спрени життя. Вона налаштувалася на Ритм миру, щоб перевірити час, а потім усілася і дивилася на розколоте плато, намагаючись заспокоїтися і вгамувати хвилювання про матір. Венлі турбували думки про те, що доведеться взяти на себе обов’язки охоронниці пісень, як вона стверджувала тим слухачам. Проте це більше нагадувало хизування, яке тепер здавалося занадто пихатим.

Венлі не хотіла замінювати Джакслім. Вона прагнула повернутися в часи до приходу людей.

Саме подумавши про це, вона помітила, як людська жінка вийшла з міста нагорі й попрямувала в її бік. Венлі зітхнула. Невже вони не могли залишити її наодинці бодай на одну прогулянку? Ну, всі припускали, що вона не говорить їхньою мовою, і тому можна вдавати дурепу. І... для цього не потрібно сильно прикидатися. Їй було важко зрозуміти їхню неживу, позбавлену ритмів мову.

Жінка жестом попросила дозволу, потім сіла поруч із Венлі. На пальцях її оголеної руки були персні. Венлі сказали, що ця жінка — якась лікарка. Вона не здавалася важливою персоною. Майже всі ігнорували її. По суті, вона була однією зі служниць.

— Це напрочуд вражає, чи не так? — сказала жінка мовою слухачів, оглядаючи Розколоті рівнини. — Мабуть, тут сталося щось жахливе. Не схоже, що ці плато могли утворитися природним шляхом.

Венлі налаштувалася на Ритм тривоги. Так, жінка вимовляла слова без ритму, але вони були повністю зрозумілі.

— Як... ти змогла вивчити нашу мову? — спитала Венлі, а потім замуркотіла в Ритмі зради.

— О, мені завжди добре давалися мови, — відповіла жінка. — Мене звуть Аксіндвет. Хоча мало хто тут знає мене під цим ім’ям. Але я скажу його тобі.

— Чому?

— Бо думаю, що ми станемо друзями, Венлі. Мене послали знайти когось із таких, як ти. Когось, хто пам’ятає, яким раніше був твій народ. Когось, хто захоче відновити ту славу, яку ви втратили.

— Ми й так славетні, — сказала Венлі, налаштувавшись на Ритм невдоволення, і встала.

— Славетні? — перепитала Аксіндвет. — Хіба це славетно — жити в кремових хатинах? Робити кам’яні знаряддя праці, бо забули, як кувати метал? Проживати все своє життя лише у двох подобах, тоді як раніше у вас їх були десятки?

— Що ти можеш знати про все це? — спитала Венлі, розвертаючись, щоб піти.

Її матері було б дуже цікаво почути, що одна жінка серед людей приховувала здатність говорити їхньою мовою.

— Я знаю багато чого про занадто багато речей, — мовила жінка. — Чи хотіла б ти дізнатися, як отримати ту чи ту подобу, яка надає силу, Венлі?

Венлі озирнулася:

— Ми відмовилися від них. Бо вони небезпечні. Вони дозволили старим богам керувати нашими предками.

— Хіба це не дивно? — спитала Аксіндвет. — Скільки значення ви надаєте тому, що говорили ваші предки? Компанія старих слухачів, з яких уже порох сиплеться і яких ви ніколи не бачили? Якби ти навмання зібрала групу слухачів з інших сімей, чи дозволила б, щоб вони визначали твоє майбутнє? Такими й вони були, твої давні предки. Випадковою групою слухачів.

— Не випадковою, — заперечила Венлі в Ритмі похвали. — Вони мали силу. Відмовилися від своїх богів, щоб здобути свободу.

— Так, — кивнула Аксіндвет. — Я думаю, вони так і зробили. Венлі продовжила свій шлях. Яка ж дурна людина.

— Чи ти знаєш, що були подоби сили, які дозволяли зцілювати, — ліниво сказала жінка.

Венлі застигла на місці. Потім розвернулася, знову налаштувавшись на Ритм зради. Звідки ця жінка дізналася про матір Венлі?

— Так, — сказала Аксіндвет, граючи одним зі своїх перснів і відводячи погляд від Венлі. — Колись і ваш народ міг творити видатні речі. Ваші предки, ті, кого ви шануєте, можливо, були сміливими. Але ви коли-небудь запитували себе про те, що саме вони не залишили вам у піснях? Ти помічала прогалини в їхніх історіях? Ви несете біль від їхніх дій, живучи без їхніх подоб уже протягом багатьох поколінь. У вигнанні. Хіба у вас самих не повинно бути такого ж вибору, який зробили вони, зіставляючи подоби сили з вашим нинішнім життям?

— Звідки ти все це знаєш? — запитала Венлі, повертаючись. — Звідки ти знаєш усе це про подоби сили? Хто ти така?

Жінка дістала щось зі свого подовженого рукава захищеної руки. Сяйнистий самоцвіт. Криваво-червоний.

— Винеси його надвір, коли вируватиме буря, — сказала жінка. — І розбий. Усередині знайдеш шлях до порятунку тих, кого любиш.

Жінка встала і залишила самоцвіт лежати на камені.

53

Співчуття

Такі експерименти, як цей, змушують задуматися, чи ми не помилялися. Ми називаємо людей прибульцями на Рошарі, проте вони живуть тут уже тисячі років. Можливо, настав час визнати, що немає ні прибульців, ні непроханих гостей. Є лише родичі.

Коли Венлі закінчила свою розповідь, Тембр зробилася незвично мовчазною. Венлі пройшла довгий шлях на шостий поверх, щоб зібрати звіти для Рабоніель, і витратила цей час на розповідь про той день — день, коли вона зробила перший вибір на цьому шляху. День, коли взяла самоцвіт і сховала його від матері та сестри.

Венлі могла доводити собі будь-що, щоб її мотиви здавалися благородними. Вона знала правду. Берегла цю таємницю, бо боялася втратити славу відкриття нової форми на користь сестри.

Натомість усе сталося навпаки; Венлі прожила долю своєї сестри. Венлі зв’язалася з Тембр. Венлі стала Променистою. Венлі вижила. Це було доказом того, що космер робив помилки.

Венлі увійшла до незвично прохолодної кімнати з балконом на шостому поверсі, де проводилися розвідувальні операції. Рабоніель вважала, що люди навмисно знищили мапи вежі, тому ця група створювала власні. Управління цією вежею мало стати величезною морокою, однак Венлі була рада, що їй не довелося все організовувати.

Співуни загуділи в Ритмі похвали, коли увійшла Венлі, демонструючи свою повагу. Навіть двоє Владних у вістовій подобі віддавали пошану такому Голосу, як Венлі. Вона попросила й отримала багато звітів про тутешню діяльність.

Усі поверхи, починаючи із сьомого, були незаселені. Тому вони встановили блокпости на всіх сходах шостого поверху, стурбовані тим, що люди в паніці можуть спробувати сховатися на численних горішніх поверхах, коли їм дозволять покидати свої кімнати. І це ув’язнення в приміщеннях скоро потрібно буде пом’якшити. У людей закінчувалися їжа та вода. Венлі підозрювала, що Рабоніель накаже відновити звичне життя до кінця дня.

Вони знайшли багато непритомних Променистих у помешканнях людей, які намагалися їх захистити або сховати. Венлі замугикала в Ритмі глузування, переглядаючи список. Нерозумним людям пощастило, адже Рабоніель виявилася більш поблажливою, ніж деякі Сплавлені. Вона наказала, щоб будь-хто, хто приховує Променистих, був покараний, а Променисті страчені, але тих, хто видавав Променистих добровільно, милували.

Мудрий крок, адже після оголошення її наказу видали багатьох Променистих. Кілька знайдених пізніше були страчені разом з одним членом кожної сім’ї, яка ховала їх. Суворе, але справедливе застосування закону. Тембр вважала це жахливим. А Венлі дивувалася з того, що Рабоніель не стратила їх усіх.

«Їй для чогось потрібні ці Променисті, — подумала Венлі. — Для чогось, пов’язаного з її планами та експериментами». Вона не забула, завдяки чому Повелителька Бажань здобула свою моторошну репутацію: колись, дуже давно, вона намагалася створити хворобу, яка покладе край війні, винищивши все людство.

Ну що ж, Венлі могла мати власне бачення, як дати раду Променистим. Вона упіввуха слухала звіти, аж доки слова співуна у вістовій подобі не привернули її уваги.

— Почекай, — перервала його Венлі. — Повтори, що ти сказав?

— Людський лікар убив одного з наших під час обстеження вежі минулої ночі, — сказав той.

— Я не чула про це.

— Ми повідомили про все одразу, і один Сплавлений негайно взяв на себе відповідальність, тому ми припустили, що Рабоніель донесли цю інформацію. Під час утечі ця людина забрала із собою непритомного Вітробігуна.

— Якому Сплавленому ви повідомили про це?

 — Переслідувачу.

Тембр тривожно запульсувала.

— Чи є опис цієї людини-лікаря? — запитала Венлі.

— Високий самець, — відповів Владний. — Хвилясте волосся до плечей. Рабські тавра. Солдат, який був свідком події, стверджував, що людина світилася Буресвітлом, але ми підозрюємо, що той солдат просто перелякався. Він виявився боягузом, і його призначили сміттярем.

Венлі заспівала в Ритмі задумливості, хоча відчувала наростальний страх. Каладін Буреблагословенний лишився у вежі, не вирушив з більшістю собі подібних на війну в Емул. І він був... чомусь притомним? Лешві буде цікаво про це дізнатися. Вона попросила Венлі наглядати за Рабоніель, але, безумовно, це питання заслуговувало на увагу її справжньої володарки.

— Зрозуміло, — сказала Венлі в Ритмі задумливості. — Цю людину знайшли?

— Він утік на верхні поверхи, — пояснив Владний у Ритмі злості. — Ми шукали, але не знайшли — навіть Переслідувач, який був упевнений, що той близько, не зміг його знайти.

— Повелительці Бажань це буде цікаво, — сказала Венлі. — Надішліть мені повідомлення, якщо виявите ще щось.

Владний заспівав у Ритмі наказу на знак підтвердження, а потім дав Венлі список з описом усіх інших Променистих, яких видали цій групі. Рабоніель хотіла, щоб їх усіх тримали в одній кімнаті та спостерігали за ними. Венлі довелося залучити своїх людей до пошуку підхожого місця.