Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 160)

Один притомний Вітробігун, тоді як усі інші знепритомніли. Так, вона знайде спосіб надіслати «Лешві вістку про це.

— Співун, який бачив, як та людина вбила нашого солдата, — сказала Венлі, збираючись іти. — Назви мені його ім’я та посаду. Можливо, Повелителька Бажань захоче, щоб я його допитала.

Владний заспівав у Ритмі глузування:

— Той боягуз не зможе тобі багато розповісти. Якщо Повелителька Бажань справді зацікавлена в цій людині-вбивці, їй краще зачекати до вечора, щоб отримати ще один звіт.

— Чому?

— На той час Переслідувач уже допитає сім’ю тієї людини, — відповів Владний. — І помститься за смерть нашого солдата.

Ритми замовкли. Тембр, що ховалася глибоко в яхонтосерці Венлі, немов затримувала подих.

— Отже, ми їх захопили? — спитала Венлі.

— Вони замкнені в клініці неподалік звідси, — відповів Владний у Ритмі жаги. — Лікар, його дружина та одна дитина. Лише зараз ми виявили, що це сім’я людини-вбивці. Шкода, що Повелителька Бажань наказала бути такими покірними під час цієї окупації, але принаймні ми отримаємо трохи крові сьогодні ввечері.

Венлі спробувала наспівувати в Ритмі пихи, коли пішла, але в неї не вийшло. Взагалі ніяких ритмів — це нервувало. Вона засунула список описів до кишені та, щойно підійшла від розвідувального поста, прошипіла:

— Що ти робиш?

Тембр запульсувала, і ритми повільно поверталися. Венлі розслабилася. На мить вона занепокоїлася, що щось не так.

Тембр пульсувала понуро. Для неї й справді щось було не так.

— Я згодна, що все погано для родини Вітробігуна, — сказала Венлі. — Але їхній син був причетний до вбивства одного з наших солдатів.

Тембр знову запульсувала.

— Мабуть, то були не наші війська, — погодилася Венлі. — Але чому тобі не все одно? Хіба ти не ненавидиш людей?

Це викликало гострий докір. Те, що Тембр та інші Шукачі вирішили більше не зв’язуватися узами з людьми, ще не означало, що вона їх ненавиділа. А вбити чиюсь сім’ю за опір? Справді жахливо. Багато зі Сплавлених не пішли б на такий крок, але Переслідувач і його воїни... ну, вона почула кровожерливість у ритмах того співуна у вістовій подобі.

Венлі йшла мовчки, занепокоєна. У неї були свої справи, свої проблеми. Проте Тембр продовжувала тихо пульсувати, спонукаючи її. Венлі одного разу бачила Чорношипа у видінні. Виковувач уз. Він виявив до неї доброту. І так багато людей у цій вежі були простими, намагалися жити своїм життям.

Ешонай зробила б щось.

— Я шахрайка, Тембр, — прошепотіла Венлі. — Несправжня Промениста. Не відаю, що кою. Тембр знову запульсувала.

Сенс був зрозумілий.

„А я знаю“.

Цього виявилося досить. Венлі розвернулась і почала спускатися сходами, на ходу набираючи швидкість. Вона мало що могла зробити, щоб допомогти тій сім’ї. Її повноваження як Голосу точно не поширюватимуться на заперечення волі Переслідувача.

Натомість вона попрямувала до величного атріуму вежі. Цей величезний отвір усередині вежі нагадував їй шахту, що вела до підвалу — круглого отвору в камені. Тільки цей отвір був набагато більшим, понад сто футів завширшки. Він простягався високо в темряву вгорі та, здавалося, сягав аж до самої верхівки.

 Ліфти рухалися вгору та вниз посередині атріуму, хоча зараз для роботи їм потрібно було Пустосвітло. Далека стіна — спрямована прямо на схід — була не кам’яною, а пласким скляним вікном. Надзвичайно велике, воно виходило на засніжені вершини та забезпечувало природним освітленням увесь атріум.

Ліфтами майже не користувалися, оскільки співуни зосередилися на встановленні контролю над нижніми поверхами. Щоб їх не помітили людські розвідники-Вітробігуни, шанай-ім було заборонено літати назовні. Натомість вони оселилися тут, у великій залі, ширяючи в повітрі. Венлі використала свої повноваження, щоб скористатися ліфтом, а потім піднялася на п’ятнадцятий поверх. Тут знайшла Лешві, яка медитувала, і її довгий одяг повільно коливався під нею. Лише двоє слуг піклувалися про її потреби. Решту вона пожертвувала Рабоніель.

Лешві одразу помітила Венлі й ледь розплющила одне око. Венлі відіслала двох слуг і заспівала в Ритмі жаги, терпляче стоячи й чекаючи, доки її володарка офіційно прийме її. Лешві попливла на балкон і сперлася однією рукою на поруччя.

Венлі швидко підійшла, наспівуючи в Ритмі нагороди.

— Чому ти не звернулася до мене таємно, як я пояснювала? — запитала Лешві.

Лешві вигадала для Венлі метод таємного доставляння повідомлень про Рабоніель. Венлі спантеличувала ця політика Сплавлених. Рабоніель знає, що Венлі шпигує, а Лешві знає, що Рабоніель про це знає, але обидві вдавали, що не знають про це прикриття.

— Вітробігун, якого ви хочете перемогти, зараз тут, у вежі, — доповіла Венлі, — і я маю підстави вважати, що він не втратив свідомість. Насправді він усе ще має доступ до своїх здібностей.

Лешві раптом заспівала в Ритмі радості. Показовий вибір.

— Де? — спитала Лешві.

— Він убив солдата, який намагався забрати непритомних Променистих, а потім утік кудись углиб вежі. Урятував ще одного Вітробігуна.

— Його спонукає Гонор, — промовила Лешві, — навіть зараз. Навіть після смерті бога. Це чудова новина, Венлі. Ти правильно вчинила, що порушила протокол і повідомила мені це. Чи знає Переслідувач?

— Так, на жаль.

— Рабоніель дозволить, йому проігнорувати мою попередню вимогу» сказала Лешві. — Йому навіть догани за це не дадуть, оскільки це полювання на втікача. Бідолашний Буреблагословенний. Він дав їм спис, щоб вони його закололи. Якщо я захочу битися з ним сама, мені потрібно спочатку знайти його.

— І ви справді хочете битися з ним, Стародавня? — запитала Венлі. — Ви саме тому хочете його знайти? Щоб убити?

— Чому ти це питаєш? — запитала Лешві у Ритмі жаги.

Венлі дозволила б залишити питання без відповіді, почуваючись по-дурному. Але Тембр запульсувала, підштовхуючи її.

— Ви, здається, поважаєте його, — сказала Венлі.

Лешві тихенько замугикала, але Венлі не вловила ритму. Якийсь дивний. Її сили зазвичай дозволяли їй розуміти все, що сказала чи на що натякала володарка. Хоча в цьому ритмі було щось знайоме.

— Рідко можна знайти людину, яка вміє битися в небі достатньо добре, щоб стати для мене викликом, — сказала Лешві. — І його спренка... Я чула, що вона стародавня... Неважливо. Більше не запитуй мене про це.

Тембр пульсувала, вказуючи на те, що Венлі має сказати своїй володарці. Про них. Про Променисту.

Дурість. Венлі негайно відкинула цю ідею. Лешві вб’є її.

— Ще є щось? — спитала Лешві в Ритмі наказу.

— Сім’ю Буреблагословенного утримують як заручників солдати Переслідувача, — відповіла Венлі. — Вони на шостому поверсі, в клініці біля периметра, біля головного коридору. Переслідувач планує їх допитати, і я боюся, що все буде небезпечно. Багато з його вояк розгнівані тим, що їм заборонили вбивати під час вторгнення. Вони... такі запальні.

— Ти маєш на увазі — жорстокі й кровожерливі.

— Так, Стародавня. Сім’я... сім’я Вітробігуна стала б для нас чудовою знахідкою, володарко. Якщо ви хочете знайти його раніше, ніж Переслідувач, то, можливо, утримання його сім’ї дасть нам перевагу.

Лешві замугикала в Ритмі задумливості:

— Ти милосердна, Венлі. Не розкривай цю Пристрасть іншим. Зачекай тут.

Лешві відштовхнулася й полетіла вниз, потім описала петлю й граційно повернула в освітлений центральний коридор на шостому поверсі. Венлі чекала, а Тембр пульсувала від занепокоєння.

Лешві знадобилася добра година, щоб нарешті повернутися. Вона злетіла з боку великого базару на першому поверсі.

— Що ви зробили? — запитала Венлі.

— Взяла під опіку сім’ю Вітробігуна. Моє становище дає мені владу над Переслідувачем.

— Ви ж не нашкодили їм, правда? — запитала Венлі в Ритмі благання. Лешві витріщилася на неї, і лише за мить Венлі зрозуміла, що помилилася й використала один зі старих ритмів. Благання було одним із ритмів Рошару, а не Одіозума.

— Не нашкодила, — відповіла Лешві. — І тепер, коли я зробила хід — і таким чином виявила свої наміри, — Переслідувач не посміє заподіяти їм шкоди. Принаймні якщо у вежі не зміниться структура влади. Я помістила сім’ю в безпечне місце і наказала їм не потикатися. Вони можуть нам знадобитися, як ти й казала.

Венлі заспівала в Ритмі прислужництва.

— Знайди місце, де ми зможемо спостерігати за ними, а потім надішли мені записку. Я подумаю, чи є спосіб використати їх, щоб знайти Буреблагословенного, а поки поширю чутки, що позбулася їх. Навіть якщо Переслідувач дізнається правду, вони повинні бути в безпеці на певний час. Проте я знову попереджаю: ти не повинна демонструвати іншим своє співчуття до людей. Це буде неправильно витлумачено, особливо враховуючи те, що ти — дитина зрадників.

— Так, Стародавня.

— Іди. Я вважаю те, що зробила сьогодні, люб’язністю для тебе. Не забувай цього.

Венлі заспівала в Ритмі прислужництва і швидко пішла. Тембр підбадьорливо запульсувала.

— Я несправжня Промениста, — сказала Венлі. — Ти знаєш.

Тембр знову запульсувала. Можливо. Але сьогоднішній день став кроком у правильному напрямку.

54

Майбутнє стає порохом