Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 154)

Деякий час Далінар насолоджувався свіжим повітрям, глибоко дихаючи, а потім повернувся до шатра, щоб чогось випити. Сет пішов слідом, тримаючи руку на величезному мечі — срібні піхви та чорне руків’я були замасковані ілюзією. Сет нічого не казав, але Далінар знав, що той вважає свою поразку в сутичці з Нейлом ганебною. На думку Далінара, це свідчило більше про майстерність Вісника, ніж про щось інше. Чому Нейл так часто залишався осторонь битв, наглядаючи за своїми Неболамами здалеку?

Коли Далінар налив собі вина біля буфету в шатрі, до нього приєдналася Ясна. Вона знала, хто насправді його таємний охоронець, але була надто обачливою, щоб кинути на нього бодай погляд.

— Ти відходиш від бою, дядьку, — тихо зауважила вона. — Я очікувала, що ти особисто очолиш військові дії в цьому районі.

— Я знайшов декого, більш підхожого до цього завдання.

— Вибач, дядьку, але треба брехати вправніше. Ти ніколи не доручаєш іншим те, що тобі цікаво робити самостійно. Це одна з твоїх найбільш послідовних звичок.

Він заспокоївся, потім окинув шатро поглядом. Їй не варто було стикатися з ним тут, де їх могли почути представники інших монархів. Проте, звісно, Ясна тому так і вчинила. Кожну розмову вона вела як маленьке змагання — і завжди зважала на рельєф.

— Я починаю дещо розуміти, — тихо сказав він, відводячи її вбік, подалі від буфету. Сет залишався поруч, як і Дотепник. Інші поступилися їм місцем. — Мої сили Виковувача уз цінніші, ніж ми думали. Я розповідав тобі про те, як у бою торкнувся Надана і побачив його минуле.

— Ти не зміг повторити цього із Шалаш і Таленелатом.

— Так, бо я не знаю, що роблю! — пояснив Далінар. — Я зброя, яку ми ще не повністю дослідили. І повинен навчитися користуватися цими силами, застосовувати їх не лише для перезаряджання сфер і відкриття Перпендикулярності.

— Я ціную, коли хтось хоче вчитися, дядьку. Але ти вже є потужною зброєю. Ти — один із наших найвидатніших військових умів.

— Мені потрібно стати чимось більшим, — сказав Далінар. — Мене хвилює те, що ця війна може перетворитися на нескінченні бої зі змінним успіхом. Ми захопимо Емул, але втратимо Я-Кевед. Туди-сюди, туди-сюди. Як ми переможемо, Ясно? Яка наша кінцева мета?

Вона повільно кивнула:

— Ми повинні підштовхнути Одіозума до угоди. Як ти думаєш, знання про твої сили може допомогти досягти цього?

Минув уже понад рік, відколи Одіозум погодився на поєдинок захисників, але відтоді Далінар не бачив цієї істоти. Жодних візитів. Жодних видінь. Навіть гінців не надсилали.

— Райз — Одіозум — не той, кого можна до чогось підштовхнути, — сказав Дотепник з-за плеча Ясни. — Теоретично він міг би погодитися на поєдинок, Чорношипе, але ніколи не ставив умов. І не зробить цього, доки думає, що виграє цю війну. Його потрібно налякати, переконати, що він може програти. Лише тоді він остаточно пристане на поєдинок захисників — якщо умови скоротять його можливі втрати.

— Я вважаю за краще повну перемогу, ніж те, що дозволить Одіозуму застрахувати свої ставки, — завважив Далінар.

— Ах, чудово, — промовив Дотепник, піднімаючи долоню й роблячи рухи, немов щось записує. — Я просто зазначу, що ти хочеш перемогти. Так, як нерозумно з мого боку не розуміти цього, Чорношипе. Повна перемога. Над богом. Який зараз захопив твою батьківщину, а нещодавно завоював прихильність одного з найсильніших військ на планеті. Може, мені ще попросити його спекти тобі щось солодке на знак вибачення за весь цей безлад із «кінцем світу»?

— Досить, Дотепнику, — зітхнув Далінар.

— Випічка — справжня традиція, — додав Дотепник. — Одного разу я побував у такому місці, де, якщо ти програєш битву, то твоя мати повинна спекти переможцеві щось смачненьке. Той народ мені вельми сподобався.

— Шкода, що ти не залишився з ними довше, — кинув Далінар.

— Ха! Ну, я не вважав за розумне залишатися там. Усе-таки вони були канібалами.

Далінар похитав головою, знову зосереджуючись на поточному завданні.

— Дотепник каже, що ми повинні якось переконати Одіозума, що є для нього загрозою. Але я вважаю, що ворог маніпулює нами. Увесь цей трюк із Тараванджіаном мене збентежив. Ми взаємодіємо з богом, але використовуємо не всі інструменти, які є в нашому розпорядженні, — він підняв долоню. — Завдяки цьому я можу торкнутися його світу, Царства духу. І коли я бився з Наланом, то щось відчув, щось побачив. А що, як мені вдасться перекувати Присягу? Якби Сплавлені припинили відроджуватися, чи це нарешті не дало б нам перевагу над Одіозумом? Чи може щось змусити його вести переговори на наших умовах?

Ясна задумливо згорнула руки на грудях. А Дотепник нахилився до неї й прошепотів:

— Знаєш, я думаю, що він може мати рацію. Мені соромно це визнавати, але Чорношип прорахував усе далі, ніж ми, Ясно. Він цінніший як Виковувач уз, а не як генерал чи навіть король.

— Розумні аргументи, дядьку, — визнала Ясна. — Я просто хвилююся. Якщо твої сили такі неймовірні, то експериментувати з ними небезпечно. Мої перші спроби в Душезаклинанні інколи були нищівними. А до чого можуть випадково призвести твої могутніші сили в таких ситуаціях?

Слушне зауваження. Вони спохмурніли, взяли чаші з вином і мовчки випили, задумавшись. Повз них до виходу з шатра пройшов принц Кмакл, слухаючи писарку, що читала йому чернетку листа до голів купців Тайленграда.

— Іще дещо, дядьку, — зауважила Ясна. — Останнім часом помічаю, що ти дивишся на принца Кмакла, примруживши очі. Я гадала, тобі подобаються Фен і її чоловік.

— Це справді так. Мені просто не подобається, через скільки бюрократії Фен доводиться пройти, перш ніж бодай щось зробити. А азіші ще гірші. Навіщо називати правителя «імператором», якщо він повинен отримати схвалення від дюжини різних чиновників, щоб виконувати свою роботу?

— Одна держава — конституційна монархія, інша — академічна республіка, — сказала Ясна всміхнувшись. — А чого ти очікував?

— Король має бути королем, — пробурмотів Далінар, одним ковтком допиваючи решту вина.

— Обидві з цих форм правління сягають глибини століть, — продовжила Ясна. — Усі процеси вдосконалювалися протягом поколінь. Було б добре, якби ми повчилися в них, — вона задумливо подивилася на дядька. — Дні абсолютної влади в руках однієї людини, напевно, незабаром минуть. Я не здивуюся, якщо виявлюся останнім справжнім алетійським монархом.

— Що сказав би твій батько, почувши таке з вуст доньки?

— Гадаю, я змогла б його переконати, — відповіла вона. — Він цікавився своїм спадком. Вибудовував щось, що мало б простояти протягом поколінь. Його цілі були гідні похвали, але от методи... Ну, наше королівство було складно підтримувати. Король, який править латною рукавицею та мечем, може легко побачити, як вони вислизають, коли він слабшає. Порівняй це із системою Азіру, де поганий правитель не в змозі самотужки зруйнувати владу.

— А хороший не може досягти багато, — відказав Далінар і підняв руку, щоб запобігти подальшій суперечці. — Я зрозумів, що ти маєш на увазі. Але також бачу шляхетність у традиційному способі правління.

— Прочитавши праці з історії, я вважаю, що шляхетність, яку ти собі уявляєш, вигадана на основі переказів про тих, хто жив у стародавні часи, але насправді вони рідко мали таку шляхетність. Ці королі проживали короткі жахливі життя. Та нічого. Коли ми виграємо цю війну, я сподіваюся, що матиму десятиліття, щоб переконати тебе в цьому.

Помагай Келек. Далінар налив собі ще помаранчевого вина.

— Я подумаю над тим, що ти казав про свої сили, — продовжила Ясна, — і побачу, чи зможу дати якусь пораду, як діяти далі. Наразі, дядьку, знай, що я довіряю твоїм судженням щодо цього і допоможу підтримати Норку, якщо ти візьмеш на себе менш важливу роль у воєнному плануванні. Ти маєш рацію, а я помилялася, ставлячи запитання.

— Люди ніколи не помиляються, коли щось запитують, — відказав Далінар. — Ти навчила мене цього.

Вона ласкаво поплескала його по руці, а потім пішла, щоб приділити увагу мапам на столі, де Норка робив позначки.

Дотепник затримався, усміхаючись Далінару.

— Я згоден з нею, — прошепотів він. — А щодо монархів, то хочу, щоб ти знав, що я вважаю тебе милим деспотом. Ти такий приємний, що я майже не вважаю жахливим те, що живу серед народу, готового довірити одній людині майже абсолютну владу над сотнями тисяч життів, повністю ігноруючи належні системи стримувань і противаг щодо його потенційної жадібності, заздрощів чи амбіцій.

— Тобі справді треба було їхати з нами, Дотепнику? — поцікавився Далінар. — Я — він замовк і похитав головою.

— Що? — запитав Дотепник.

— Не зважай. Сказавши будь-що, я отримаю ще більше каменів від тебе.

— А ти ж мав би пошитися в дурні, — Дотепник вишкірився. — Хіба я коли-небудь глузував з тебе?

— Увесь час, Дотепнику. Ти з усіх глузуєш.

— Глузую? Справді? Гм-м-м... — він постукав себе пальцем по підборіддю. — Мене найняли за платню Дотепником королеви, і вона очікує, що я глузуватиму в її інтересах. Мені потрібно бути обережним і не роздавати насмішки просто так. Хто ж купить корову, якщо можна поїсти задарма?

Далінар спохмурнів:

— Що таке «корова»?

— Корови великі, соковиті й смачні. Хотів би я знову їх покуштувати. Здається, у вас такі не водяться, і це мене дивує, оскільки я впевнений, що десь у родоводі Садеаса корова таки була. Можливо, по лінії діда по батькові. Спостерігай за великими князями. Майже напевно вони влаштують виставу.